З ІСТОРІЇ ОБЛІКІВ ТА ПЕРЕПИСІВ НАСЕЛЕННЯ СВІТУ

   Потреба в обліку населення виникла у далекій давнині. Вона була пов’язана з політичними, господарськими і воєнними потребами стародавніх держав, яким потрібні були відомості про кількість населення, яке здатне платити податки або може бути призваним в армію.

   Оскільки найдавніші держави виникли в стародавньому Єгипті, Китаї, в басейні річок Тигру і Євфрату (Месопотамія, Вавілонія, Асірія) в Індії, Японії, якраз у цих найдавніших державах проведені перші в історії людства обліки населення, зокрема, в Єгипті (близько 2800-2250рр. до н.е.), Китаї (у 2238 р. до н.е.)
   Перші обліки населення мали примітивний характер. Іноді вони велися не шляхом записів, а носили символічний характер. Скіфський цар Аріанта (Скіфія була розташована переважно на території сучасної України), бажаючи знати число своїх підданних, наказав: кожному скіфові під страхом смертної кари принести мідний наконечник до стріли.

   Починаючи з 435 року до Різдва Христового, регулярно проводились обліки населення в Стародавньому Римі та в усій Римській імперії. Обліки проводились за місцем народження. Маємо у Євангелії: "Тими днями вийшов наказ від кесаря Августа переписати всю землю. Перепис цей, перший, відбувся, коли Сирією правив Квириній. І йшли всі записатися, - кожний у своє місто. Пішов також і Йосиф з Галилеї, з міста Назарета в Юдею, в місто Давида, що звется Вифлеєм, бо він походив з дому й роду Давида, щоб записатися з Марією, зарученою своєю, що була вагітна." (Новий Завіт, Євангеліє від Луки, гл.2)

   За доби середньовіччя (V ст. – середина XVII ст.) дрібні й роздрібнені держави не проводили систематичні обліки населення на загальнодержавному рівні. Лише у зв’язку з надзвичайними обставинами – епідеміями, голодом, війнами – по їх завершенні здійснювались спроби підрахувати, скільки людей лишилося живими. Лише після приборкання великих феодалів і формування централізованих держав в епоху середньовіччя та їх подальшого зміцнення у XVIII ст. почали проводитись обліки населення, але вони ще не стосувались усіх його верств, а лише платників податків і тих, що підлягали рекрутським наборам, тобто ще не були загальними, навіть тоді, коли охоплювали всю державу.

   Із середини XVIII ст. такі обліки проводились в Австрії, Баварії, Голандії, Данії, Іспанії, а також в Японії.

   У сформованій за царя Івана Грозного централізованій державі Московії для податного обкладання проводились традиційні поземельні обліки. У XVII ст. одиницею податного обкладання стає “двір” (господарство). У 1718 році цар Петро І вводить подушні обліки (на відміну від подвірних), в ході яких облікувалось тільки чоловіче населення, яке обкладалось податками і підлягало рекрутським наборам. Дворянство, державні чиновники і т.п. обліку не підлягали. Перші подушні списки, складені у 1720-1721 роках, називались “сказками”, наступні обліки називались ревізіями, а списки – “ревизскими сказками”.

   Із розвитком капіталістичного способу виробництва всі реƒіони держави об’єднуються в єдиний загальнодержавний господарський комплекс, в якому позбавлені засобів виробництва, але особисто незалежні від капіталіста робітники (чоловіки, жінки і навіть діти), в пошуках роботи вимушені і мають можливість вільно мігрувати в межах усієї країни і навіть поза нею. У таких умовах обліки лише окремих категорій населення, притаманних феодальним і рабовласницьким режимам (платників податків, чоловіків для рекрутських наборів і т.п.) втрачають сенс. Постає потреба загальних переписів населення, як правило, в межах усієї держави.

   Отже виникнення і подальший розвиток загальних переписів обумовлено потребою мати докладну і регулярну інформацію про чисельність, розміщення і склад населення, важливі для будь-якого періоду.

   Першим у світовій практиці загальним переписом населення був перепис 1790 року в Сполучених Штатах Америки. У 1800 році провели свої перші загальні переписи населення Швеція і Фінляндія, у 1801 році – Англія, Данія, Норвегія, Франція.

   Програми перших загальних переписів були дуже обмеженими. Так, за першим переписом населення США обліковували тільки ім’я глави домогосподарства, число вільних осіб, число білих жінок і число рабів; за першим переписом Франції – лише стать і шлюбний стан населення. Були відсутні чіткі правила (інструкції) проведення переписів, а строки їх здійснення дуже тривалими. Перший американський перепис тривав 18 місяців.

   На першому історичному етапі розвитку переписів населення (кінець XVIIІ ст. – перша половина XIХ ст.) закладались основи їх організації, визначались програми. Разом з тим стала усвідомлюватись потреба у зіставлянні даних переписів різних країн, уніфікації єдиних рекомендацій.

   Вирішення цих проблем здійснювалось на другому історичному етапі розвитку переписів населення (друга половина XIХ ст. – перша половина ХХ ст.) Рішучий крок до їх вирішення зробив видатний бельгієць Адольф Кетле (1796-1874). Сформульовані ним принципи проведення загальних переписів населення були обговорені на першій сесії Міжнародних статистичних конгресів у 1853 році, які почали скликатися з його ініціативи, згодом на четвертій - у 1860 році і зведені воєдино на восьмій сесії у 1872 році. Так був здійснений перехід до переписів населення у сучасному їх розумінні. Рекомендовані програми переписів населення і порядок їх організації не залишаються незмінними, залежно від потреб часу вони продовжують удосконалюватись, хоч основні принципи їх проведення не втрачають актуальності й досі.

   Із залученням все більшої кількості країн світу до системи міжнародного поділу праці виникла потреба проведення Всесвітнього перепису населення, який являє собою сукупність переписів населення окремих держав і територій світу, що проводяться приблизно в один час і за єдиним принципом. Схвалена 1897 року на Санкт - Петербурзькій сесії Міжнародного статистичного інституту пропозиція провести Всесвітній перепис населення у 1900 році не була реалізована, як і пропозиція про Всесвітній перепис 1940 року.

   Проведення Всесвітнього перепису населення стало можливим із створенням Організації Об’єднаних Націй та її статистичного апарату, з утворенням якого починається третій історичний етап розвитку переписів населення.

   Статистичною комісією ООН спільно з Комісією з народонаселення за актичної участі регіональних статистичних конференцій розроблені програми перших Всесвітніх переписів населення у 1950 і 1960 роках. І надалі до початку кожного десятиріччя випускається спеціальний документ, який містить принципи й рекомендації відносно переписів населення і житла, а також макети таблиць для розробки матеріалів перепису. Цих рекомендацій дотримується нині все більша кількість країн. У більшості із них переписи проводяться один раз на 10 років у роки, які закінчуються на “0”, “1” або “9”.

   У 1999 році видані нові переглянуті й удосконалені “Принципи і рекомендації щодо проведення переписів населення і житла”, присвячені черговому Всесвітньому перепису населення 2000 року.

З ІСТОРІЇ ОБЛІКІВ ТА ПЕРЕПИСІВ НАСЕЛЕННЯ В УКРАЇНІ

    У Русі-Україні в Х ст. одиницею обліку податного населення і видом стародавнього податку був “дим”, який обчислювався за кількістю печей і димарів у кожному домогосподарстві. “Дим” замінила інша одиниця обліку платників княжої податі – “рало” (знаряддя оранки типу примітивного плуга). Пізніше одиницею обкладання податком став плуг. Вона називалась “поплужне”.

   За часів татаро-монгольського іга для визначення розмірів данини обліки людності проводились за вимогою татарських ханів. Такі обліки були проведені у 1245, 1257, 1259, 1273 роках. Їх проводили “обчислювальники” – спеціально призначені люди.

   За часів Литовсько-Руської держави одиницею оподаткування, а отже й обліку платників податків, було “дворище”. Вона не мала сталого розміру і залежала від кількості вільних ƒрунтів навколо. З часом кількість незайнятих зменшилась, а потреба держави, навпаки, збільшилась, тому була введена нова одиниця обліку – “волока”. Згідно з “Уставом на волоки Господаря его милости во всем великом княжении Литовском” (1557 рік), кожне селянське господарство діставало “волоку”, яка рівнялась 19,5 десятини.

   Після остаточного закріплення союзу Литви і Польщі Люблінською унією 1569 року більша частина українських земель увійшла до складу Польщі, а в першій половині ХVІІ ст. вже майже всі землі, заселені українським народом, опинились у складі Речі Посполитої (крім Закарпаття та степів на схід від теперішньої Полтавщини).

   У Речі Посполитій з метою отримання інформації для податного обкладання проводились “люстрації” – періодичні описи державних маєтностей для визначення їхньої прибутковості, а також облік переважно сільського населення і то лише того, яке оподатковувалось та несло інші повинності.

   Під час визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького вперше облік людності проводився українською державою. За наказом гетьмана у 1649 році на щойно звільненій від польського панування Україні був здійснений перепис козацького стану.

   Після поділу України між Річчю Посполитою і Московією, який остаточно був закріплений Андрусівською угодою 1667 року, Правобережна Україна залишилась під владою Польщі, Лівобережна на правах автономії відійшла до Московії.

   Перший облік людності на Лівобережній Україні після поділу України ще до Андрусівської угоди був проведений на початку 1666 року московськими переписувачами, яких закликав в Україну разом із московськими воєводами і військом гетьман Лівобережної України Іван Брюховецький. “Переписчики робили перепис населення, скільки його і де є, й які воно має достатки, щоб збирати потім податок грішми, хлібом і всякими продуктами” (Дорошенко Д. Нарис історії України, с. 308).

   У 1729-1731 роках у Лівобережній Україні проведений перепис під назвою “Генеральне слідство про маєтності”, яке здійснювалось полковими канцеляристами у відповідно до нових статей договору про автономію Лівобережної України, прийнятими у 1725 році. “В кінці 1730 року полкові книги були відіслані до Глухова (столиці Гетьманщини), де їх остаточно перевірили і з початку 1731 року один примірник “Слідства” по всіх десяти полках, за підписами генеральної старшини й полковників вислано до Петербурга” (Дорошенко Д. Нарис історії України, с. 410, 412).

   Після ліквідації одного із останніх атрибутів автономії України – гетьманства з метою запровадження нового підвищеного державного оподаткування представниками великоросійських військових команд грубими методами проводився “Генеральний опис Лівобережної України 1765-1769 років”. “В кожному селі виганяли народ з хат його на вулиці, не минуючи нікого і навіть грудних немовлят, шикували їх шеренгами і тримали так на всякій погоді, чекаючи, аж доки перейдуть вулицями головні Комісіонери, які, роблячи їх переклички, значили кожного на грудях крейдою та вуглем, щоб з іншими не змішався. Худобу обивательську тримали разом з її господарями і також оглядали й переписували, як маєток господарів. Ревище худоби та плач дітей здалеку сповіщали, що зближаються до них Комісіонери з численними асистентами” (Історія русів, с. 317).

   Опис не був закінчений, тому що почалася війна з Туреччиною, все ж було отримано величезний обсяг статистичних даних, але вони не були використані, частина їх загинула.
   У XVII ст. Московія і Річ Посполита поділили між собою Україну, у XVIIІ ст. Росія разом із Прусією та Австрією поділили між собою Річ Посполиту. В результаті 1-го (1772 рік), 2-го (1793 рік) і 3-го (1795 рік) поділів Польщі Росія приєднала до себе всю Правобережну Україну, включаючи й Волинські землі, на частині яких розташовані нинішні Волинська і Рівненська області й невелика частина Тернопільської (колишній Кременецький повіт). У 1812 році до Росії відійшли Хотинський повіт, Акерман (з 1944 року – Білгород-Дністровський) та Ізмаїл.

   До Австрії відійшли майже всі Галицькі землі, на більшості території яких розташовані сучасні Івано-Франківська, Львівська і Тернопільська області (за винятком колишього Кременецького повіту), Північна Буковина (за винятком Хотинського повіту), а також Закарпаття, яке Австрія захопила разом з Угорщиною ще в кінці XVII ст.

   Отже в кінці XVIIІ ст. – на початку ХІХ ст. усі споконвічні українські землі були поділені між двома імперіями – Російською та Австрійською.

   У Лівобережній Україні першим подушним обліком населення, введеним російським царем Петром І, була четверта ревізія, яка проводилась у 1781-1787 роках, оскільки на початку цього періоду Лівобережжя остаточно втратило автономію. У Правобережній Україні це був п’ятий подушний облік (ревізія), який проводився протягом 1794-1808 рр., оскільки приєднання її до Росії відбулося у 1793-1795 роках.

   На території України, яка була у складі Росії мала відбутися шоста ревізія, яка призначалась на 1811 рік, але припинена у зв’язку з загрозою війни з Францією, і відбулася сьома ревізія, яка проведена у 1815-1825 роках, восьма – в 1833-1835, дев’ята – 1850 і остання ревізія – в 1857-1859 роках.

   Перший російський загальний перепис був проведений у 1897 році, який охопив також територію двох сучасних західних областей – Волинської і Рівненської та колишніх Кременецького і Хотинського повітів. Оскільки цей перепис проводився в середині другого історичного етапу розвитку переписів населення, він, на відміну від перших загальних переписів, проведених у США та низці європейських держав на початку першого історичного етапу розвитку переписів, був уже переписом у сучасному його розумінні.

   Перші обліки населення в Галичині було проведено після її входження до складу Австрійської імперії у 1772-1774 роках. І надалі вони проводились через 3-4 роки. Вони охоплювали також Закарпатську Україну і Північну Буковину. Перший загальний перепис населення в Австрійській імперії проведений у 1818 році, але програма цього перепису, як і наступних десяти була обмеженою, примітивною, як і більшість загальних переписів, проведених в інших країнах у першому історичному періоді розвитку переписів населення.

   Станом на 31 жовтня 1857 року в Австрійській імперії проведений перший загальний перепис, програма якого відповідала сучасному її розумінню. Після нього в Австрії було проведено ще п’ять загальних переписів населення: 1869, 1880, 1890, 1900, 1910. Усі ці переписи охоплювали територію сучасних Івано-Франківської, Львівської (за незначним винятком), Тернопільської (за винятком колишнього Кременецького повіту) і Чернівецької (за винятком колишнього Хотинського повіту) областей.

   Щодо людності, яка населяла в ті часи територію сучасної Закарпатської області, то її перші переписи були проведені ще за часів неподіленої Австрійської імперії, останні п’ять відбулися за часів існування утвореної в 1867 році дуалістичної Австро-Угорської імперії і вважаються угорськими переписами населення.

   У період між двома світовими війнами на українських землях, що входили до складу СРСР, проведено чотири радянські переписи: в 1920, 1926, 1937, 1939 роках. При цьому результати перепису 1937 року, що показали величезні втрати людності через штучний голодомор в Україні, колективізацію та масові репресії й розстріли, було закрито в таємні сховища, а тих, хто керував переписом і робив усе можливе, щоб забезпечити його правдивість, розстріляно.

   Людність, що проживала на території сучасних Івано-Франківської, Львівської, Тернопільської, Волинської і Рівненської областей, була охоплена польськими переписами населення 1921 і 1931 років.

   На території сучасної Чернівецької області 1930 року проведений румунський перепис населення.
   На території сучасної Закарпатської області у 1921 і 1930 роках відбулися чехословацькі переписи населення і у 1941 році – угорський перепис.

   Возз’єднання Західної України, Північної Буковини, Закарпаття та Ізмаїльського й Акерманського повітів з УРСР, яке відбулося в ході Другої світової війни, попри всі жахливі події, які відбулися після нього, є позитивним історичним явищем для українського народу. Адже таким чином були зібрані разом майже всі споконвічні українські землі.
   Після Другої світової війни в Україні проведено чотири радянські переписи: у 1959, 1970, 1979, 1989 роках.
   Дані про кількість загальних переписів населення на українських землях, проведених державами, які в різні часи володіли ними у розрізі сучасних регіонів України наведено в таблиці 1.

Таблиця 1

КІЛЬКІСТЬ ЗАГАЛЬНИХ ПЕРЕПИСІВ НАСЕЛЕННЯ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ, ПРОВЕДЕНИХ ДЕРЖАВАМИ, ДО СКЛАДУ ЯКИХ ВОНИ ВХОДИЛИ В РІЗНІ ЧАСИ

   *)Радянським переписом населення 1920 року в Україні не були охоплені Крим, колишні Волинська і Подільська губернії та деякі інші місцевості

   Перший в незалежній Україні Всеукраїнський перепис населення проведений станом на 5 грудня 2001 року