Міжнародний досвід проведення переписів населення, про який йшлося вище, переконливо свідчить, що це статистичне спостереження є чи не єдиним засобом отримання найбільш повних і об’єктивних даних про населення. Навіть у тих країнах, де запроваджено ведення реєстрів фізичних осіб, актуалізація яких є перманентною і підтримується на дуже високому рівні, все ж таки вдаються до проведення національних переписів населення. Чималі кошти витрачаються урядами цих країн на створення унікальних за обсягами та різноманітністю показників переписних баз даних, оскільки без них неможливо формування ґрунтовної державної політики у галузі народонаселення.
Дані перепису щодо чисельності населення, його територіального розміщення, національного, мовного, сімейного складу, розподілу за віком, статтю, громадянством, рівнем освіти, джерелами засобів існування, професійною належністю, становищем у занятті, міграційною активністю тощо, у будь-якій країні використовуються як надійне джерело інформаційного забезпечення прогнозування і управління соціально-економічним розвитком, реалізації бюджетного процесу, проведення адміністративно-територіальних реформ, здійснення демографічної політики, регулювання міграційних процесів і т. ін.
Останній радянський перепис населення був здійснений саме напередодні набуття Україною незалежності – у 1989 році. З плином часу його результати не тільки втрачали свою актуальність, але, найголовніше, не відповідали тим змінам, які відбулися в суспільно-політичному житті країни і сформували певну суспільну демографічну, соціальну та міграційну поведінку, зумовили наявні тенденції у динаміці чисельності населення, спричинили зрушення у його структурі і розміщенні за територіями. Необхідність всебічного аналізу цих надзвичайно складних процесів потребувала оновлених статистичних даних, отримати які було можливо лише шляхом проведення перепису населення.
З огляду на це, перший національний перепис населення ставив за мету всебічно відобразити різнобарвну картину оновленого українського суспільства, надати об'єктивні дані стосовно соціально-економічної ситуації в державі, оцінити вплив кардинальних змін, які відбулися в нашій країні, на рівень та умови життя різних верств населення.
Варто зауважити, що дійсно самостійним заходом перепис населення став для України вперше лише у 2001 році. Усі попередні опитування населення здійснювалися або під наглядом царських статистичних інституцій Російської Імперії, як це було у 1897 році, або за всесоюзними директивами радянських методологів. Так чи інакше, але після набуття нашою державою незалежності перед національною статистичною системою постало дуже складне завдання: підготувати і здійснити суцільний перепис населення, який за всіма характеристиками відповідав би міжнародним стандартам, повністю задовольняв інформаційні потреби українського суспільства і в той же час був адекватним поточній соціально-економічній ситуації в країні та наявним психологічним умовам для проведення опитування населення.
Значущість і суспільну вагу Всеукраїнського перепису населення 2001 року підкреслює той факт, що багатоступеневий комплекс робіт, які послідовно здійснювалися протягом декількох років, постійно знаходився під неослабною увагою Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України. Так, у 2000-2002 рр. питання, пов’язані з підготовкою до перепису населення, його належним проведенням та оперативним оприлюдненням отриманих результатів, неодноразово заслуховувалися на засіданнях Кабінету Міністрів України і розглядалися Верховною Радою України. На заключному етапі підготовчих робіт питання організованого проведення перепису населення, недопущення політизації його ходу та результатів стали предметом окремого доручення Президента України всім задіяним у ньому органам влади. Напередодні проведення опитування вони послужили темою для особистого звернення Президента України до співвітчизників, в якому глава держави закликав кожного у дні “цієї важливої події в житті держави” відчути себе громадянином і патріотом України.
Отже, цей загальнонаціональний захід був дуже очікуваним, вкрай необхідним і надзвичайно складним. При цьому, як вже зазначалося, більшість робіт з перепису населення в Україні виконувалася вперше. За радянських часів ЦСУ УРСР, як і статистичні органи інших союзних республік, займалося лише безпосереднім збиранням інформації про населення під час перепису. Усі ж основні функції: від визначення методологічних підходів й створення програмно-техногологічних комплексів оброблення даних до вибору методів аналізу та засобів поширення інформації, розроблялися і виконувалися у Москві. Обмежена самостійність статистичних органів колишніх радянських республік щодо участі у розробленні загальної ідеології минулих Всесоюзних переписів населення призвела до локалізації навичок національних фахівців здебільшого у частині реалізації підготовчих так званих польових робіт та безпосереднього проведення опитування населення. У зв'язку з цим на початку проведення першого національного перепису населення, в Україні не існувало ні власних теоретичних розробок у цій галузі, ні підготовлених досвідчених фахівців з цих питань. Практично з нуля створювалися правові, методологічні, організаційні та матеріально-технічні засади його проведення. Для цього широко використовувалися міжнародні рекомендації та досвід інших країн, включаючи й критично осмислений досвід переписів населення колишнього СРСР, про що вже згадувалося та йтиметься далі.
Методологія першого національного перепису населення в Україні розроблялася і втілювалася у практичні переписні заходи Державним комітетом статистики України за активною участю багатьох співвиконавців. У їх числі, перш за все, слід назвати провідні профільні установи Національної академії наук України: Інститут економіки, Раду по вивченню продуктивних сил України, Інститут демографії та соціальних досліджень, Інститут політичних та етнонаціональних досліджень, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького, Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського, а також інші наукові установи й громадські об’єднання, такі, наприклад, як, Всеукраїнське товариство “Просвіта” ім. Тараса Шевченка та його регіональні відділення.
Упродовж всього періоду виконання переписних робіт велику допомогу органам державної статистики надавали численні центральні й місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, які за компетенцією залучалися до апробації методологічно-організаційних положень проведення опитування населення та відповідно до наданих їм повноважень безпосередньо виконували передбачені переписні заходи. Координацію їх дій здійснювали створювані на всіх рівнях адміністративно-територіального устрою України дорадчі органи – комісії сприяння перепису населення. До складу цих комісій входили керівники територіальних підрозділів центральних органів виконавчої влади, представники регіональних наукових установ, громадських організацій, засобів масової інформації тощо. Очолювали комісії заступники керівників місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. На державному рівні ці функції виконувала Міжвідомча комісія сприяння проведенню Всеукраїнського перепису населення, яка була утворена при Кабінеті Міністрів України і діяла під головуванням віце-прем'єр-міністра України.
Постійну підтримку органи державної статистики України відчували з боку міжнародних організацій – Статистичного відділу ООН (UNSD), Фонду ООН з питань народонаселення (UNFPA), Статистичного відділу Європейської Економічної Комісії ООН (UN/ECE), які із великою зацікавленістю спостерігали за ходом підготовки і проведення перепису населення в Україні, надавали експертну й консультативну допомогу, організовували навчальні семінари. Представництво ООН в Україні також значною мірою сприяло належній підготовці Всеукраїнського перепису населення через участь в організації масово-роз׳яснювальної кампанії на початку проведення опитування.
Серед статистичних служб країн, які найактивніше надавали технічну допомогу переписним заходам в Україні, необхідно виділити Національне Статистичне Управління Великої Британії, Центральне Статистичне Бюро Швеції, Федеральні Бюро Статистики Канади й Німеччини а також Бюро цензів США. Досвід, набутий українськими фахівцями під час проведення міжнародних зустрічей, експертно-консультативних місій і навчальних семінарів, в тому числі й у рамках двостороннього співробітництва між національними статорганами, у подальшому значно полегшив і суттєво прискорив розв’язання багатьох проблем, що виникали в Україні у ході підготовки та здійснення перепису населення.
Так, надзвичайно гострим питанням, яке постало перед органами державної статистики України у ході підготовки до Всеукраїнського перепису населення 2001 року, була необхідність створення спеціальної технічної бази для опрацювання його результатів. Співпраця із Центральним Статистичним Бюро Швеції у цьому напрямку надала можливість визначити основні критерії й пріоритети у підборі програмно-технологічних засобів для оброблення даних перепису, розробити придатні до сканування технічні носії інформації, опанувати навички роботи з оптичними зчитувальними пристроями, вивчити і застосувати спеціальне програмне забезпечення тощо. Ознайомлення з законодавчими актами Великої Британії та Німеччини щодо здійснення суцільного статистичного опитування населення стало у нагоді при розробленні необхідних нормативно-правових документів Всеукраїнського перепису населення. Плідне й довгострокове співробітництво з Федеральним Бюро Статистики Канади дозволило почерпнути багато чого корисного з методів, які запроваджено канадськими колегами у взаємовідносинах з користувачами даних, як на стадії розроблення програми перепису і підготовки опитувальних анкет, так і у ході поширення результатів перепису населення.
Залучення до робіт з перепису населення потужного вітчизняного наукового потенціалу, задіяння у виконанні комплексу переписних заходів значної кількості фахівців-професіоналів з понад двадцяти міністерств і відомств, використання практичного досвіду і компетенції працівників місцевих владних структур, неослабна увага до питань перепису з боку керівних органів країни, а також застосування найкращих здобутків міжнародної статистичної практики у галузі проблем народонаселення забезпечили належний рівень організації першого національного перепису населення в Україні. Проте головним чинником, який утворив передумови для успішного проведення Всеукраїнського перепису населення 2001 року, є сприйняття переважною більшістю громадян України суспільної ваги цього заходу, усвідомлення його значення для подальшого розвитку держави.