Відомості про джерела засобів існування населення, які надає перепис, виступають інформаційною базою для визначення основних економічних груп населення, тобто його характеристики за участю у процесах виробництва, розподілу і споживання.
Одним із основних й історично першим економічним групуванням населення, яке стали отримувати за результатами його перепису, є групування населення на самодіяльне і несамодіяльне. Воно передбачає поділ населення на групи, що різняться за характером джерел засобів існування, а відтак – за участю у розподілі й споживанні. Наявність власного самостійного, незалежного від інших людей джерела засобів існування визначає належність особи до самодіяльного населення. При цьому засоби існування самодіяльних осіб різноманітні й досить неоднорідні як щодо розміру, так і з точки зору соціальної характеристики джерел доходів, а тому аналіз структури самодіяльного населення представляє окремий інтерес і несе самостійне змістовне "навантаження". До несамодіяльного населення належать особи, які не мають власних незалежних джерел засобів існування і живуть на утриманні сім’ї.
На рис. 4.8.3. представлено розподіл населення України на самодіяльне та несамодіяльне, отриманий за підсумками перепису населення 2001 року.
Рис. 4.8.3. Розподіл населення України на самодіяльне і несамодіяльне (за даними перепису 2001 року)
Варто зазначити, що порівняно з даними попереднього перепису населення 1989 року, частка самодіяльного населення зменшилась на 5,5 проц. пункти (при цьому у жінок – на 6,0, у чоловіків – на 4,9 проц. пункти), питома вага несамодіяльних відповідно підвищилась, чому сприяло насамперед скорочення зайнятості працездатного населення (особливо жінок) на підприємствах, у організаціях, установах, селянських (фермерських) господарствах тощо (див. табл. 4.8.2), певною мірою – й збільшення кількості підлітків та молоді, які навчаються і при цьому перебувають на утриманні сім’ї, тобто або не мають власних джерел засобів існування (не отримують стипендії тощо), або не вважають, скажімо, отримувану стипендію значущим джерелом коштів. На користь твердження про зростання протягом останнього міжпереписного десятиріччя "внеску" осіб працездатного віку, зайнятих у домогосподарствах, до загальної чисельності несамодіяльного населення свідчить та обставина, що частка сімейних утриманців серед жінок працездатного віку у 2001 році становила 26,8%, у складі працездатних за віком чоловіків – 19,5%. Доволі високою є й частка тих, хто знаходиться на утриманні сім’ї, серед осіб молодшого працездатного віку: у складі 16-19-річних несамодіяльних близько 3/4, серед 20-24-річних – понад 1/3, причому якщо у складі 16-19-річних сімейних утриманців навчаються троє з кожних чотирьох, то серед 20-24-річних – вже лише третина (ймовірно, причиною відсутності самостійних джерел засобів існування у решти є труднощі з належним працевлаштуванням). Частка несамодіяльних жінок в усіх вікових групах працездатного віку є вищою, ніж відповідна частка несамодіяльних чоловіків, при цьому особливо помітною є статева диференціація у "репродуктивно навантаженому" інтервалі між 20 і 35 роками.
Основну ж частину несамодіяльних осіб, що перебувають на утриманні сім’ї, представляють діти віком до 15 років. Їх частка у загальній чисельності несамодіяльних городян становить 46,3%, в той час як у селян – 64,2%. Демографічні відмінності у складі несамодіяльного населення за типом поселення зумовлені більшою поширеністю серед городян як моделі малодітної (частіше – однодітної) сім’ї, так і феномена відсутності у домогосподарок власного джерела засобів існування. За інших рівних умов, для дорослих жителів сіл, що не працюють за наймом, самостійним джерелом засобів існування частіше, ніж у городян, виступає зайнятість у особистому підсобному господарстві, що й визначає порівняно вищу частку самодіяльних осіб серед селян навіть за більшої поширеності середньодітних сімей у сільській місцевості.
Як видно з таблиці 4.8.2, на відміну від зайнятості на підприємствах, в організаціях, установах, селянському (фермерському) господарстві та стипендіатства, роль зайнятості в особистому підсобному господарстві, а також пенсій та допомог у структурі джерел засобів існування населення за міжпереписний період в Україні зросла (особливо відчутно – щодо населення у працездатному віці). Такий перерозподіл основних джерел засобів існування самодіяльного населення відбувся на тлі істотного загострення проблем зайнятості у перехідний період, постаріння населення, погіршення стану його здоров’я (що відбилося на чисельності інвалідів у працездатному віці) тощо.
Таблиця 4.8.2. Розподіл населення України за основним джерелом засобів існування (за даними переписів 1989 та 2001 рр.)
Джерела засобів
існування
|
Все населення | У тому числі населення у працездатному віці | ||||||||||
Всі поселення | Міські поселення | Сільська місцевість | Всі поселення | Міські поселення | Сільська місцевість | |||||||
1989 |
2001 |
1989 |
2001 |
1989 |
2001 |
1989 |
2001 |
1989 |
2001 |
1989 |
2001 |
|
Частка осіб (%), основним джерелом засобів існування яких є: Зайнятість на підприємстві, в організації, установі, селянському (фермерському) господарстві та іншими видами економічної діяльності (крім зайнятих у особистому підсобному господарстві |
50,4 |
31,8 |
52,9 |
35,4 |
45,3 |
24,7 |
85,0 |
52,4 |
84,0 |
54,7 |
87,2 |
47,2 |
Зайнятість у особистому підсобному господарстві |
0,5 |
3,8 |
0,2 |
0,5 |
1,1 |
10,3 |
0,5 |
6,3 |
0,1 |
0,8 |
1,5 |
19,4 |
Прибуток від власності |
- |
0,2 |
- |
0,1 |
- |
0,4 |
- |
0,3 |
- |
0,1 |
- |
0,8 |
Стипендія |
2,4 |
0,6 |
3,2 |
0,8 |
0,9 |
0,3 |
4,0 |
1,0 |
5,0 |
1,2 |
1,6 |
0,5 |
Пенсія, допомога (крім допомоги по безробіттю) та інший вид державного забезпечення |
21,0 |
27,5 |
17,3 |
24,8 |
28,5 |
32,5 |
4,7 |
8,3 |
4,8 |
8,2 |
4,7 |
8,5 |
Допомога по безробіттю |
- |
1,5 |
- |
1,6 |
- |
1,2 |
- |
2,6 |
- |
2,7 |
- |
2,3 |
На утриманні окремих осіб |
25,6 |
31,1 |
26,3 |
32,6 |
24,1 |
28,2 |
5,6 |
23,1 |
5,9 |
25,7 |
4,9 |
16,7 |
Інше джерело засобів існування та не вказане джерело |
0,1 |
3,5 |
0,1 |
4,2 |
0,1 |
2,4 |
0,2 |
6,0 |
0,2 |
6,6 |
0,1 |
4,6 |
Всі джерела засобів існування населення |
100 |
100 |
100 |
100 |
100 |
100 |
100 |
100 |
100 |
100 |
100 |
100 |
Джерело: Таблицю складено за даними статистичного збірника "Джерела засобів існування населення України" / Державний комітет статистики України. – 2004. – 382 с.
Контингент самодіяльного населення є вельми неоднорідним у соціальному і в демографічному плані. Узагальнене уявлення про структуру джерел засобів існування самодіяльного населення дають показники, наведені у таблиці 4.8.3.
Серед самодіяльних виділяється спільнота осіб, джерела існування яких пов’язані із зайнятістю тим чи іншим видом економічної діяльності. Як бачимо, найчастіше це робота за наймом на підприємствах (різних форм власності), в організаціях, установах, селянських (фермерських) господарствах. Ринкові перетворення в країні, орієнтація на формування багатоукладної економіки сприяли розвитку зайнятості на індивідуальній основі, у власному бізнесі, у окремих громадян, що, як видно з таблиці 4.8.3, набуло певного поширення серед населення працездатного віку. Традиційним для населення нашої країни є порівняно високий рівень зайнятості в особистому підсобному господарстві, яка в умовах матеріальних нестатків перехідного періоду та на тлі загострення ситуації на ринку праці перетворилась на основне джерело засобів існування багатьох працездатних за віком осіб, особливо у сільській місцевості, де майже для кожної четвертої особи працездатного віку, яка має самостійне джерело засобів існування, цим джерелом є зайнятість у ОПГ.
Таблиця 4.8.3. Джерела засобів існування самодіяльного населення України за даними перепису населення 2001 року
Джерела засобів існування
|
Все населення
|
У тому числі особи у віці | ||
Молодшому за працездатний |
Працездатному |
Старшому за працездатний |
||
На 1000 самодіяльних припадає осіб, джерелом засобів існування яких є:
|
418 |
4 |
616 |
57 |
Зайнятість у окремих громадян |
22 |
1 |
33 |
1 |
Зайнятість на власному підприємстві |
7 |
- |
11 |
0 |
Зайнятість на індивідуальній основі |
13 |
0 |
20 |
0 |
Зайнятість у власному селянському (фермерському) господарстві |
1 |
- |
2 |
0 |
Зайнятість на сімейному підприємстві без оплати праці |
0 |
0 |
1 |
0 |
Зайнятість у особистому підсобному господарстві |
55 |
4 |
82 |
6 |
Прибуток від власності |
3 |
- |
4 |
0 |
Пенсія |
373 |
276 |
77 |
931 |
Стипендія |
9 |
90 |
13 |
- |
Допомога (крім допомоги по безробіттю) |
10 |
207 |
12 |
0 |
Допомога по безробіттю |
22 |
- |
33 |
- |
Інший вид державного забезпечення |
15 |
365 |
18 |
2 |
Інше та не вказане джерело засобів існування |
52 |
53 |
78 |
3 |
Повсякчас підвищується у старіючому населенні (як в усьому, так і у його самодіяльній частині) питома вага осіб, джерелом існування яких є пенсійне забезпечення. Природно, що провідну роль пенсія як основна складова відіграє у структурі джерел засобів існування населення старше працездатного віку, однак, як видно з таблиці 4.8.3, як основне джерело засобів існування вона виступає і для певної частини дитячого населення (діти-інваліди, діти, що отримують пенсію у зв’язку із втратою годувальника), а також осіб працездатного віку (тих, що отримують пенсію за інвалідністю, за вислугу років тощо), причому чисельність пенсіонерів згаданих категорій (як, звісно, й пенсіонерів за віком) протягом останнього міжпереписного періоду неухильно збільшувалась. Варто відзначити при цьому, що надто низький рівень пенсійного забезпечення (реальна середньомісячна пенсія за віком в Україні на початок 2002 року становила третину від її рівня на початок року 1990-го) змушує пенсіонерів шукати додаткові джерела засобів існування. Так, саме серед тих, хто визначив пенсію, як основне джерело засобів існування, частка осіб, які мали додаткові джерела засобів існування, була однією з найвищих (більшою питома вага осіб з додатковими джерелами коштів виявилась лише серед незаможних осіб, основним джерелом засобів існування яких виступають допомоги (в т.ч. по безробіттю), а також серед нечисленного прошарку тих, хто отримує значні прибутки від власності як основного джерела засобів існування і при цьому має й додаткові джерела коштів).
Групу самодіяльних осіб, чиї джерела засобів існування не пов’ язані із зайнятістю економічною діяльністю, тобто тих, хто на даний час перебуває на утриманні суспільства (держави) репрезентують, крім пенсіонерів, ще стипендіати та ті, хто отримує допомоги або перебуває на державному забезпеченні у інших формах. Як бачимо, найбільш значущою є частка "державних утриманців" у складі самодіяльних осіб молодше працездатного віку, серед яких – діти, джерелом засобів існування яких виступають державні допомоги на дітей, підлітки-стипендіати, а також діти, що перебувають на державному утриманні (у інтернатах, дитячих будинках тощо). Певна (втім, незначна) частка студентської молоді працездатного віку, для якої основним джерелом засобів існування є стипендія, також потрапляє у групу державних утриманців-стипендіатів. Дещо більшою мірою утриманці держави працездатного віку представлені особами, джерелом засобів існування яких виступає допомога по безробіттю. Зареєстровані безробітні, які отримують цю допомогу, становлять лише частину безробітного населення країни, оцінити і охарактеризувати загальну чисельність якого не дають змоги дані першого Всеукраїнського перепису, однак дозволяють спеціальні вибіркові обстеження робочої сили (ВОРС), що проводяться Держкомстатом України, починаючи з 1995 року. Безробітні, у свою чергу, представляють собою лише деяку (невелику в цілому) частину економічно активного населення, іншою переважаючою складовою якого виступає спільнота осіб, зайнятих економічною діяльністю.
Територіальні відмінності розподілу населення за вищеокресленими основними економічними групами відображають, головним чином, особливості демографічного складу жителів окремих регіонів, рівень урбанізації, специфіку трудоресурсної ситуації у різних частинах країни, ступінь напруженості становища на регіональних ринках праці. Аналіз даних (див карту) дозволяє скласти уявлення про співвідношення між самодіяльною і несамодіяльною частиною населення по областях та групах областей України.
Питома вага самодіяльного населення в загальній чисельності населення (%)
| ![]() |
С |
![]() |
Зайняті на підприємствах, у організаціях, установах, селянських господарствах та іншими видами економічної діяльності (крім зайнятих в ОПГ) |
![]() |
Зайняті в ОПГ | |
![]() |
Стипендіати | |
![]() |
Пенсіонери, особи, що отримують допомогу (крім допомоги по безробіттю) та особи, які мають інший вид державного забезпечення | |
![]() |
Особи, що отримують допомогу по безробіттю | |
![]() |
Особи, що мають інше джерело і не вказали основне джерело | |
![]() |
Несамодіяльне населення |
Частка несамодіяльних у складі населення варіює по регіонах України у межах від 27,0% (Чернігівська область) до 34,7% (Львівщина). Як видно з картограми, більш високою питома вага несамодіяльних є у багатьох західних областях країни, з традиційно вищою народжуваністю і часткою дітей у населенні, при цьому переважно трудонадлишкових, з більшою часткою зайнятих у домогосподарствах (Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Чернівецька області). Крім того, до групи регіонів, в яких меншою є відносна чисельність осіб з власними незалежними джерелами засобів існування, потрапляють кілька південних областей (Миколаївщина, Одещина, Херсонщина), де порівняно менше осіб працездатного віку отримують доходи від найманої праці на підприємствах, в організаціях, установах та селянських (фермерських) господарствах) і, відповідно, зафіксована підвищена частка працездатних за віком, котрі зайняті лише у домогосподарствах і перебувають на утриманні інших осіб1. Пара західних областей, в яких частка несамодіяльних порівняно нижча і близька до середньо-української (Тернопільщина та Хмельниччина) є чи не найменш урбанізованими регіонами країни, в яких відносно висока частка самодіяльного сільського населення формується за рахунок зайнятості у ОПГ, при цьому рівень "несамодіяльності" городян є помітно вищим, ніж середній по Україні (у Тернопільській області – 37,3%, у Хмельницькій – 35,0% населення). До речі, міжпоселенське співвідношення між самодіяльною й несамодіяльною частиною населення "на користь" жителів сільських поселень, серед яких відносно більше самодіяльних осіб, справджується щодо всіх регіонів країни за винятком АР Крим.
Області з найбільш високою часткою самодіяльних (Київська, Полтавська, Сумська, Черкаська, Чернігівська) – це регіони зі значним рівнем старіння населення, порівняно високим рівнем зайнятості працездатних за віком осіб, середніми показниками урбанізації і нижчим за середньо-український рівнем демографічного навантаження дітьми. У структурі джерел засобів існування населення цих територій "підвищеною" є частка працездатних осіб з джерелами засобів існування від зайнятості на підприємствах, у організаціях, установах, селянських (фермерських) господарствах, на індивідуальній основі, а також питома вага осіб, основним джерелом засобів існування яких виступає пенсія (особливо на Чернігівщині, Сумщині, у Полтавській області).
Крім вищезгаданих регіонів, високою часткою зайнятості за наймом на підприємствах, у організаціях, селянських господарствах тощо у структурі основних джерел засобів існування населення (всього і, зокрема, працездатного за віком) відзначаються Донецька, Дніпропетровська, Вінницька, Хмельницька області, а значна питома вага пенсій як джерела засобів існування зафіксована у Житомирській, Вінницькій, Луганській областях.
Склад джерел засобів існування населення Закарпатської та Івано-Франківської областей на загальноукраїнському тлі вирізняється особливо значущою роллю зайнятості в ОПГ (кожна восьма особа на Івано-Франківщині та дев’ята – на Закарпатті вказали на роботу в особистому підсобному господарстві як основне джерело доходів). Серед жителів південних областей порівняно більша частина (ніж на сході, заході або у центрі) вказала на зайнятість у окремих громадян як основне джерело засобів існування. При цьому у південних же, окремих східних та південно-східних (Запорізька, Дніпропетровська, Харківська, Луганська) областях, а також на Хмельниччині і у Чернівецькій області порівняно більш поширеною серед населення є зайнятість на індивідуальній основі.
Переважна більшість зайнятих осіб (87,0%) у ході проведення перепису населення вказала одне джерело засобів існування і для чотирьох із кожної п’ятірки зайнятих цим єдиним основним джерелом була зайнятість (наймана праця) на підприємстві, в організації, установі чи ж селянському (фермерському) господарстві. На наявність двох джерел засобів існування вказали 11, 9% зайнятих, решта (1,1%) – мають три або більше джерел засобів існування.
Поява можливостей отримання значущих доходів із кількох джерел та поєднання зайнятості, прикладання праці у різних місцях (і навіть сферах зайнятості) – явище, значною мірою нове для нашої країни і в принципі типове для ринкової економіки. Поширення множинної зайнятості корелює, певною мірою, з формуванням багатоукладної економіки, розширенням свободи соціально-економічного вибору, а, скажімо, отримання доходів від власності як додаткових або основних – з приватизаційними процесами, розвитком бізнесу, становленням економічної демократії, що базується на корпоративній організації власності. Специфіка ситуації в Україні полягає в тому, що основною причиною-стимулятором множинної зайнятості найманих працівників у нас виступає надто низький рівень оплати праці, у ряді випадків – неповна зайнятість за основним місцем роботи або приховане безробіття, які визначають здебільшого вимушений характер множинної зайнятості, що подеколи набуває форми нещадної самоексплуатації працюючих. Надто проблематичним уявляється в нашій країні і масове отримання ринкових складових доходів, через те що право власності та можливість його реалізації лишаються нині обмеженими і зовсім не однаковими для різних соціальних спільнот. Йдеться, зокрема, про порівняно нечисленний прошарок власників-роботодавців, незначні можливості масового накопичення власності (нерухомості, цінних паперів, земельних ділянок, інтелектуальної власності) і отримання надійних прибутків від неї, нерозвинутість економічної демократії щодо участі працівників у прибутках та акціонерному капіталі. Так, згідно з даними перепису населення прибуток від власності як основне джерело засобів існування вказали лише дещо більше 5 тисяч зайнятих осіб (що становить 0,03% зайнятих економічною діяльністю), зайнятість же на власному підприємстві приносить основний доход 1,3% зайнятих осіб.
Серед осіб, які вказали основним джерелом засобів існування роботу на підприємстві, в організації, установі чи селянському господарстві, додаткові джерела засобів існування мали 13,4%, при цьому найчастіше (у половині випадків) таким додатковим джерелом виступала зайнятість у ОПГ і лише у чотирьох із кожних тридцяти випадків наявності у зайнятих найманих працівників додаткових джерел коштів таким джерелом був прибуток від власності. Частка зайнятих на підприємствах і у організаціях, селянських господарствах працівників у загальній кількості осіб, що мають два і більше джерел засобів існування, становила за підсумками перепису майже 1/3 і дещо поступалася лише частці пенсіонерів (близько 35%) серед осіб з додатковими джерелами засобів існування. При цьому найбільшим є внесок у структуру додаткових джерел засобів існування населення України зайнятості у особистому підсобному господарстві.
Уявлення про розподіл зайнятого населення України за основним джерелом засобів існування у розрізі статі та укрупнених вікових контингентів дає таблиця 4.8.4. Як бачимо, поряд із роботою за наймом на підприємствах, в організаціях, установах тощо, яка є основним джерелом засобів існування для більшості зайнятих, серед інших джерел виділяється саме зайнятість в ОПГ, про роль якої у життєзабезпеченні населення (особливо сільського) вже згадувалось. Щодо статевих відмінностей привертає увагу більш висока частка зайнятих чоловіків, джерелом засобів існування для яких виступає зайнятість на власному підприємстві, зайнятість у окремих громадян, на індивідуальній основі, а також і у власному селянському (фермерському) господарстві. Так, наприклад, майже дві третини зайнятих осіб, для яких основним джерелом засобів існування виступає робота на власному підприємстві, представлено чоловіками. В цілому ж внесок джерел, що уособлюють собою новосформовані протягом останнього десятиріччя ринкові складові доходів, слід визнати ще незначним.
Таблиця 4.8.4. Розподіл зайнятого населення України за основним джерелом засобів існування станом на 5 грудня 2001 року ( у % до загальної чисельності зайнятих відповідної статі та віку)
Джерела засобів існування
|
Жінки | Чоловіки | ||||
Молодші праце-здатного віку |
Праце-здатного віку |
Старші праце-здатного віку |
Молодші праце-здатного віку |
Праце-здатного віку |
Старші праце-здатного віку |
|
Зайнятість на підприємстві, в організації, установі, селянському (фермерському) господарстві |
36,8 |
82,1 |
81,3 |
48,9 |
79,2 |
80,2 |
Зайнятість у окремих громадян |
12,8 |
4,1 |
0,8 |
15,1 |
4,7 |
0,6 |
Зайнятість на власному підприємстві |
- |
1,0 |
0,4 |
- |
1,8 |
0,6 |
Зайнятість на індивідуальній основі |
1,9 |
2,3 |
0,6 |
2,0 |
2,9 |
0,4 |
Зайнятість у власному селянському (фермерському) господарстві |
- |
0,1 |
0,1 |
- |
0,3 |
0,4 |
Зайнятість на сімейному підприємстві без оплати праці |
2,3 |
0,1 |
0,0 |
1,4 |
0,1 |
0,0 |
Зайнятість у особистому підсобному господарстві |
43,0 |
9,5 |
2,9 |
26,6 |
10,1 |
2,4 |
Прибуток від власності |
- |
0,0 |
0,0 |
- |
0,0 |
0,0 |
Пенсія |
- |
0,2 |
13,8 |
0,2 |
0,3 |
15,2 |
Стипендія |
- |
0,0 |
- |
0,2 |
0,0 |
- |
Допомога (крім допомоги по безробіттю) |
0,1 |
0,2 |
0,0 |
- |
0,0 |
0,0 |
Допомога по безробіттю |
- |
0,0 |
- |
- |
0,0 |
- |
Інший вид державного забезпечення |
0,6 |
0,0 |
0,0 |
2,7 |
0,3 |
0,0 |
На утриманні інших осіб |
2,3 |
0,3 |
0,0 |
2,3 |
0,1 |
0,0 |
Інше джерело засобів існування |
0,2 |
0,1 |
0,1 |
0,6 |
0,2 |
0,2 |
Всі джерела засобів існування |
100,0 |
100,0 |
100,0 |
100,0 |
100,0 |
100,0 |
Як видно з табл. 4.8.4, суттєвими й такими, що заслуговують на більш пильну увагу, є вікові відмінності у розподілі зайнятих за основним джерелом засобів існування. Аналіз структури джерел засобів існування за п’ятирічними віковими групами у межах інтервалу працездатності дозволив виявити деякі закономірності вікових змін внеску різних джерел.
З віком зростає частка зайнятих, основним джерелом засобів існування котрих виступає праця за наймом на підприємстві, в організації, установі або ж селянському (фермерському) господарстві. Паралельно з цим при переході з однієї вікової групи до іншої послідовно зменшується частка осіб, зайнятих у окремих громадян. Доволі високою є ця частка лише у допрацездатному та наймолодшому працездатному віці, коли через труднощі з офіційним працевлаштуванням за наймом джерелом добування коштів часто виступає незареєстрована зайнятість підлітків і молоді у окремих громадян (як-от: миття автомобілів, виконання кур’єрських доручень, догляд за малими дітьми тощо), найчастіше – непостійна, така, що не потребує професійної кваліфікації та здійснюється на умовах неповного (або ж невизначеного) робочого часу. З віком, у міру здобуття освіти та професійно-кваліфікаційного зростання молоді, зміцнення її соціально-трудових позицій скорочується також і частка осіб, для яких основним джерелом засобів існування є праця в особистому підсобному господарстві.
Зі збільшенням віку підвищується частка зайнятих, які мають власний бізнес, отримують прибуток від власності тощо. Так, за підсумками перепису для 0,3% зайнятих 16-19-річних осіб основним джерелом засобів існування була робота на власному підприємстві, серед 20-24-річних таких осіб було 0,7%, у складі зайнятих 25-29 років частка працюючих на власному підприємстві становила 1,3%, серед 30-34-річних – 1,8%, у віці 35-39 років ця частка досягала свого максимуму (1,9%), а далі з віком поступово зменшувалась. Подібний же параболічний обрис повікової кривої характерний для показників, що відображають внесок зайнятості на індивідуальній основі та зайнятості у власному фермерському господарстві як джерел засобів існування населення, при цьому віковий "пік" відповідних часток зайнятих припадає на інтервал 30-39 років (щодо зайнятості на індивідуальній основі) та вік 40-49 років (зайнятість у власному селянському господарстві).
У післяпрацездатному віці частка осіб, що вважають основним джерелом засобів існування вищезгадані ринкові складові (зайнятість на власному підприємстві, на індивідуальній основі тощо), різко знижується, поступово дещо зменшується і внесок роботи за наймом на підприємствах, в установах та організаціях як найбільш вагомого джерела засобів існування та із зростанням віку підвищується частка зайнятих пенсіонерів, для яких основним джерелом засобів існування стає пенсія. Якщо серед зайнятих осіб працездатного віку дев’ять із кожних десяти вказали одне джерело засобів існування, то понад 3/5 працюючих осіб старше працездатного віку мають два джерела (одне з яких, зрозуміло, недостатня для життєзабезпечення пенсія), а 3,5% – вказали три і більше джерела засобів існування.
Визначальною особливістю відмінностей у розподілі зайнятих за джерелами засобів існування у розрізі типу поселення є (як і у випадку всього населення) значно більш вагомий внесок зайнятості в ОПГ у структуру джерел засобів існування сільських жителів порівняно із зайнятими городянами. У складі тієї незначної частини зайнятого населення, основним джерелом засобів існування якого виступає прибуток від власності, переважають сільські жителі, які здають в оренду земельні ділянки. У містах же більш вагомим, ніж на селі, є внесок роботи за наймом (на підприємствах, в організаціях, установах тощо, а, крім того, і у окремих громадян), зайнятості на власному підприємстві та на індивідуальній основі в структуру джерел засобів існування зайнятого населення.
Соціально-трудова позиція індивідів, пов’язаний з нею характер джерел засобів існування та розмір отримуваних доходів корелює з такою складовою "економічної якості" працюючих, як рівень освіти. В умовах об’єктивно необхідного посилення інноваційної спрямованості соціально-економічного реформування і подальшого розвитку країни роль і значення як власне освітньо-професійних спроможностей населення, так і забезпечення більш тісного зв’язку між ними і рівнем добробуту та соціальним статусом носіїв кваліфікованої робочої сили й значного індивідуального освітнього потенціалу істотно зростає. З огляду на це, визначення характеру взаємодії між освітнім рівнем населення і складом джерел засобів його існування, матеріал для якого надають дані перепису населення, представляє безумовний інтерес.
Для порівняльного аналізу освітнього рівня різних соціально-економічних груп населення скористаємось розподілом груп осіб, що мають різні джерела засобів існування, за рівнями освіти. Враховуючи істотний вплив вікової структури на освітній склад всього населення (віком 6 років і старше), а також його контингентів, що різняться за соціально-демографічними ознаками (пенсіонери; стипендіати; сімейні утриманці тощо), для забезпечення прийнятного ступеню коректності аналізу згаданого розподілу порівнюватимемо його за відносно більш однорідними з демографічної точки зору сукупностями населення, зосередившись при цьому переважно на групах, основним джерелом засобів існування яких виступають різні види зайнятості. Уявлення про відмінності цих груп щодо освітнього рівня дає рис. 4.8.4.
Рис.4.8.4. Розподіл населення України, основним джерелом засобів існування якого є зайнятість, за рівнем освіти (за даними перепису 2001 року)
Як бачимо, згідно з результатами опитування представників різних груп зайнятих щодо їх освітнього рівня у ході проведення перепису населення, найбільш високим освітнім рівнем відзначаються особи, основним джерелом засобів існування яких є зайнятість на власному підприємстві, що, до речі, суперечить поширеному ще стереотипу образу "нового українця" – бізнесмена як інтелектуально обмеженого крадія з мінімумом знань та здібностей до навчання. Двоє з кожної п’ятірки українських власників підприємств мають повну вищу освіту, двоє із кожних семи – базову та неповну вищу, однак при цьому близько 30% – лише повну або базову загальну середню освіту.
Серед інших категорій населення, для яких основними джерелами засобів існування виступають доходи від зайнятості економічною діяльністю, значною часткою осіб з доволі високим освітнім рівнем характеризується найчисленніша група зайнятих – працівники підприємств, організацій, установ тощо, у складі яких майже кожен четвертий має повну вищу, а понад 27% – базову та неповну вищу освіту, а також група зайнятих на індивідуальній основі, кожен п’ятий з яких – особа з повною вищою і майже 30% – з базовою та неповною вищою освітою. Порівняно нечисленна група власників селянських (фермерських) господарств має у своєму складі приблизно таку ж частку осіб з повною вищою освітою, як і зайняті на індивідуальній основі, але тих, чия освіта відповідає базовому та неповному вищому рівням, серед українських фермерів все ж менше; отже, дещо більше половини зайнятих, яким саме праця у власному селянському господарстві приносить основний доход, представлено особами з загальною освітою різних рівнів (переважно повною загальною середньою освітою).
На тлі вищезазначених груп населення, зайняті на сімейному підприємстві без оплати праці, особи, що працюють у окремих громадян і особливо зайняті у ОПГ відзначаються порівняно нижчим освітнім рівнем. Так, серед зайнятих на сімейному підприємстві і в окремих громадян частка осіб з вищою освітою всіх рівнів наближається до 2/5 (у тому числі з повною вищою освітою – лише двоє з п’ятнадцяти осіб), більша ж частина зайнятих цих груп за основним джерелом засобів існування має загальну середню освіту різних рівнів. Особи з повною загальною середньою освітою становлять близько 3/5 усіх зайнятих в ОПГ, 1/5 працюючих у підсобному господарстві має базову загальну середню освіту, частка осіб з початковою загальною освітою у цій групі дорівнює 3%, а з вищою освітою різних рівнів – 18%. Уявляється, що гірше співвідношення освітніх рівнів осіб, для яких основним джерелом засобів існування виступає зайнятість у ОПГ, на сімейних підприємствах та у окремих громадян певним чином пов‘язане з демографічним складом цих груп працівників та специфікою їх зайнятості. Йдеться про те, що такі види зайнятості, як правило, не потребують високої освітньо-професійної підготовки і, відповідно, значну частину зайнятих у них представляють або підлітки й молодь, яка ще не досягла найвищих освітніх рівнів (не випадково ж серед зайнятих у окремих громадян найбільш високими є частки осіб з повною загальною середньою (1/2) та початковою вищою (близько 1/4) освітою), або старші особи без вищої освіти та професійної підготовки, для яких саме через цю обставину отримання доходів від інших видів робіт уявляється малодоступним.
Певні (й дещо несподівані) особливості притаманні розподілу за рівнями освіти осіб, для яких основним джерелом засобів існування є прибуток від власності. Дещо більше половини таких осіб мають повну загальну середню освіту, кожен п’ятий – базову загальну середню, один із шести – початкову вищу, лише понад 6% – повну вищу освіту, а близько 4% – початкову загальну. Враховуючи специфіку цього розподілу, а також ту обставину, що серед осіб, для яких власність є основним джерелом доходів переважають сільські жителі й чимало тих, хто вказав на такі додаткові джерела засобів існування як робота в особистому підсобному господарстві, пенсії, допомоги, у тому числі допомога по безробіттю, можна стверджувати, що немалу частину отримувачів прибутку від власності становлять пенсіонери за віком, безробітні, представники незаможних родин з дітьми, які здають в оренду земельні ділянки.
У складі несамодіяльного населення віком від 6 років троє з кожних п’яти осіб мають базову загальну середню, початкову загальну або не мають і початкової освіти, що цілком закономірно з огляду на переважання дітей серед тих, хто знаходиться на утриманні інших осіб. Разом з тим, чверть сімейних утриманців вже має повну загальну середню освіту, а кожен восьмий – вищу освіту того чи іншого рівня і відсутність у цих осіб інших значущих джерел засобів існування, ймовірно, відбиває труднощі з працевлаштуванням молоді, мізерні розміри стипендій, скорочення зайнятості населення працездатного віку.
Як уже зазначалося раніше, групи осіб, що їх можна віднести до утриманців держави, доволі різнорідні у соціально-демографічному плані. Найбільш загальне уявлення про їх розподіл за рівнями освіти дає рис. 4.8.5.
Рис.4.8.5. Розподіл населення, що знаходиться на утриманні держави, за рівнем освіти (за даними перепису 2001 року)
Порівняно низький освітній рівень осіб, що вважають основним джерелом засобів існування той чи інший вид державного забезпечення значною мірою пов’язаний з особливостями їх вікового складу. Так, серед непрацюючих пенсіонерів (у більшості своїй людей вельми похилого віку) більше половини тих, хто не має і повної загальної середньої освіти, кожен п’ятий має лише початкову загальну освіту, майже десята частина не має й початкової освіти або неписьменна. Стипендіати, зрозуміло, ще не досягли свого кінцевого освітнього рівня, серед осіб, що отримують допомогу по безробіттю, теж немало молоді з повною загальною середньою та неповною вищою освітою (зважаючи на підвищений рівень безробіття саме у молодших групах працездатного віку). Склад утриманців держави, основним джерелом засобів існування яких виступає допомога (крім допомоги по безробіттю), а також інший вид державного забезпечення значною мірою представлений дітьми, що відповідно отримують державну допомогу, яка надається сім’ям та тими, що перебувають на повному утриманні держави (у дитячих будинках, інтернатах тощо) – звідси й немало осіб з незавершеною ще освітою. Крім того, на державному забезпеченні перебувають люди вельми похилого віку із будинків для пристарілих, особи, що перебувають у місцях позбавлення волі тощо.
В цілому ж, аналіз соціального складу осіб з різним освітнім рівнем показує, що при переході від нижчих до вищих рівнів освіти збільшується, за загальним правилом, частка осіб, які отримують основні доходи від соціально привабливіших видів зайнятості і скорочується частка несамодіяльних та економічно неактивних осіб.
1 Так, і згідно з поточною статистикою праці, саме у згаданих західних областях, а також на Херсонщині найбільш високим є навантаження на одну вакансію.