Подвірний перепис 1710 р. виявив різке скорочення кількості дворів, які обкладались податками – на 19,5%. Так званий “ландратський” перепис 1716-1717 рр. теж показав, що в деяких місцевостях кількість податкових дворів продовжувала зменшуватись, а якщо в деяких місцевостях і збільшилась, то набагато меншою мірою, ніж зростало населення.
В. Татищев у “Рассуждение о ревизии поголовной и касающемся до одной”, яке написане близько 1724 р., говорить: “Император Петр Великий повелел дворы и число мужска пола вновь переписать, которое 1711 окончалось, но весьма неисправно: 1) как холопи и дворовые люди в платеж не писались, то многие владельцы целые деревни огородя забором, всех крестьян писали дворовыми; 2) некоторые по три и по четыре двора вместе сводили, избы посломали и одним двором писали; 3) иные наличных крестьян писали в бегах; того ради губернаторы оклады положили каждый в своей губернии по его рассуждению, некоторые брали поголовные, другие с дворов по новой, а большая часть по старой переписи…”1. За такої практики штучного зменшення кількості дворів під час перепису 1710 р. нерідко зустрічались двори з населенням в 25-30 осіб.
Якими б не були причини, що привели до скорочення кількості податкових дворів, але пропорційно цьому зменшенню повинна була знизитись і загальна сума державного податку.
Петровські війни та реформи вимагали великих фінансових надходжень. Було очевидним, що необхідно докорінно змінювати систему державного оподаткування. За подвірних переписів не було прямого зв’язку між одиницею оподаткування (двір) і окремою особою, у результаті чого деяка частина населення, що належала до оподаткованих верств населення, не була практично прикріплена до “тягла”. Нова ж податкова система ґрунтувалась на “подушній податті”, яка замінила попередню. Не слід гадати, однак, що після введення такої системи податок став персональним. Як і раніше, оподатковувалось все населення, але розмір такого податку вже визначався залежно від кількості їдців чоловічої статі (не включалися діти та старі). Безумовно, подушний податок означав подальше посилення тяжкості оподаткування і до того ж спрощувалась процедура обліку дворів.
Запровадження нової податкової одиниці – душі – повинно було привести до перепису податкових душ та стягування подушного податку. Система таких подушних переписів, які мали назву “ревизия”, проіснувала більше 140 років, причому за цей час було проведено 10 ревізій.
26 листопада 1718 р. Петро І видав указ, яким приписував: “взять сказки у всех (дать на год сроку), чтобы правдивые принесли сколько у кого в которой деревне душ мужеска пола”2. Мета указу – запровадження подушного податку, а також розподіл утримання армійських полків за кількістю ревізьких душ.
У січні 1719 р. Сенат видає детальніший указ, за яким необхідно було в усіх губерніях складати сказки скільки і в якому повіті, селі або хуторі селян, бобилів, ділових людей; за іменем записувалось все чоловіче населення: від немовляти до чоловіків похилого віку, а також указувався порядок, за яким подавалися сказки.
Але уряд на той час іще не усвідомлював, які категорії населення необхідно обліковувати, а які ні. Тому пізніше протягом трьох років було видано декілька указів, що значно розширили коло населення, яке необхідно було переписувати. Так було запропоновано включати в ці сказки дворових людей, оскільки поміщики, скориставшись неточністю попередніх указів, переписували лише селян, а людей дворових не переписували. З виданих указів було видно, проти кого було направлено мету ревізії – проти селян, робітників, посадських і т. п.
Сказки про селян складалися поміщиками або прикажчиками; про “дворцовых”, “государевых”, церковних селян – старостами, виборними, прикажчиками; про посадських і різночинних – магістратами і, нарешті, окремими особами, які повинні були надавати відомості про свої сім’ї. Окремі двори в сказках не позначались, а записувалися послідовно всі особи чоловічої статі поіменно. На місцях контроль за збиранням сказок проводили губернатори та воєводи. Зібрані первинні дані (оригінали сказок), а також підсумки за ними по кожному місту і повіту надсилалися до Петербургу, у канцелярію бригадира Василя Зотова, якого Петро І призначив відповідальним за збирання та розроблення ревізій. У Петербурзі зібрані сказки перевірялися, редагувалися, підраховувались підсумки, які зіставлялися з даними перепису 1678 року.
Оскільки дані ревізій повинні були стати основою для збирання податків, а також для розкладання повинностей, уряд застосовував досить суворі заходи проти зловживань як виконавців, так і тих, кого переписували. В указі від 26 листопада 1718 р. було вказано: “будет кто в сей должности и указу пренебрегнут – казнены будут смертию”. За приховування душ таке ж покарання несли прикажчики, виборні та старости. Характерно, що покарання поміщиків обмежувалось штрафами або ж тим, що в них забирали подвійну кількість душ порівняно з кількістю прихованих.
Перша ревізія проводилася дуже повільно. Для прискорення цього заходу залучалися своєрідні ревізори – “гвардії солдати”, які повинні були забрати вже готові сказки у місцевих начальників. Пізніше залучалися військові, яким доручали провести перевірки ревізії та внести у сказки всіх пропущених. Характерно, що для перевірок залучали також духовенство. Священики повинні були надавати інформацію про прихованих. В указі також говорилось, що за неподання таких даних духовних осіб лишали сану, служби, а також піддавали фізичним покаранням і відсилали на каторжні роботи.
Тільки у 1724 р. офіцери, які проводили перевірку, змогли скласти підсумкові відомості та алфавітні списки з позначками, скільки у кого душ чоловічої статі. Ці підсумки дістали назву “генералитетских” книг, які і стали основою для подушного оподаткування.
Без сумніву, немала частка населення в цей облік не ввійшла. Фіскальна мета цього заходу призвела до приховування інформації, а жорстокі покарання остаточно залякали населення. Сучасник перших ревізій В. Татищев писав: “...определенные к переписи более... о побочных того делах прилежали, особенно при первой переписи, как они обнадежены были великим награждением из взятых деревень и денег за штрафы с утаивания, так они более о розысках, следствиях и собирании штрафов, нежели о сущем числе людей прилежали, и через четыре года продолжая, собранные сказки растеряли и перепортили, а через то многие деревни и люди остались в прописке против же тому многих людей вдвое и женские имена мужскими написали и сделали в платеже многим отягощение и разорение”3.
У цілому ж перша ревізія була підготовлена незадовільно. Було видано багато указів про внесення в ревізію все нових і нових груп населення. Не була визначена ні єдина форма сказок, ні форма та зміст підсумкових відомостей.
Друга ревізія. Нова податкова одиниця – “душа” – зовсім не пов’язувалася з мірою добробуту. За кожного необхідно було платити однаковий податок, будь то бідний чи багатий, дорослий чи немовля. Зубожіння населення збільшило смертність та утечу, а ті, що залишилися, повинні були платити і за померлих і за тих, які утекли.
Навіть Сенат у своїй доповіді від 17 листопада 1742 р. визнав різке зубожіння населення та його зменшення. Постало питання про введення нового порядку оподаткування, а для цього необхідно було провести нову ревізію. Це відповідало також інтересам дворян-кріпосників, оскільки подушний податок за своїх кріпаків повинні були платити їх власники.
16 грудня 1743 р. були видані указ щодо проведення ревізії та інструкція. Ревізії підлягали лише особи чоловічої статі.
Керівництво ревізією було покладене на Сенат. У губернії і провінції ревізорами посилались військові – генерали та штаб-офіцери, які повинні були збирати сказки, складати зведені відомості й надсилати ці матеріали в Сенат. Не були розроблені ні форма сказки, ні її зразки.
Населення надавало сказки протягом тижня з часу приїзду ревізорів, ревізори зразу ж починали перевірку. З цією метою вони об’їжджали всі поселення та перевіряли особисто все, що було записано в сказках.
За зловживання ревізорів жорстоко карали канчуками та батогами. Суворо карали за недостовірні дані і населення.
Ревізори також повинні були порівнювати дані нової ревізії з даними першої та знаходити причину розходжень. Такі порівняння приводили до плутанини і дуже утруднювали перевірку, оскільки після попередньої ревізії пройшло майже 20 років. Від населення вимагали багато довідок-доказів про всі зміни, які відбулися за міжревізійний період. Дуже важко було точно вказати навіть рік смерті померлого, оскільки в багатьох церковних книгах такі записи були відсутні з причини неписьменності церковників.
Ревізія розпочалася у січні 1744 р. і закінчилася лише у 1747 році. Результатом цієї ревізії були “оригинальные книги” і короткі “перечневые ведомости”. Друга ревізія повторила недоліки першої і закінчилася невдачею. Але вона мала і певні позитивні сторони: тривала значно менше, ніж перша, ревізорам одразу ж надавались докладні інструкції, чіткіше були визначені станові групи населення, які переписувалися. Населення було охоплене ревізією повніше. Все це свідчить, що організація ревізій дещо покращилася.
Третя ревізія. В указі про другу ревізію сповіщалось, що в подальшому ревізії повинні проводитись через кожні 15 років. На це і посилався уряд, призначаючи на 1762 р. нову ревізію.
Уряд цього разу відмовився надсилати на місця спеціальних ревізорів, які не знали місцевих умов і могли внести велику плутанину в цю справу. Всі обов’язки ревізорів покладалися на місцеву владу – губернаторів та воєвод.
Сказки необхідно було подати не пізніше ніж через 5 місяців після оприлюднення указу. Губернські та воєводські канцелярії після збирання та перевірки сказок, повинні були скласти поіменні (повні) та короткі (перелікові) відомості. Перелікові відомості (зведені дані ревізії) пересилалися в Сенат.
Дуже важливим було те, що в цю ревізію вперше включили жінок. Ще у 1754 р.
уряд прийшов до висновку про необхідність включення в ревізію жінок.
Значним кроком уперед було також встановлення обов’язкової форми сказки і
зведених відомостей. Зміст сказки відповідав класовим та фіскальним завданням
ревізії. У сказку поіменно записувалися особи тих категорій населення, які
обкладалися подушним податком. Ніякі ознаки, крім суспільного стану і віку, не
реєструвалися. Короткі перелікові відомості були простим зведенням осіб за
станом, вказували збільшення або зменшення населення порівняно з попередньою
ревізією.
Установлений урядом п’ятимісячний термін подання сказок виявився недостатнім. Не зважаючи на це, у серпні 1762 р. уряд припинив ревізію, посилаючись на закінчення встановленого строку. В дійсності, основною причиною припинення ревізії були селянські заворушення. Тільки у лютому 1763 р. був виданий указ щодо продовження і закінчення ревізії. Слід відзначити, що бланки сказок були надруковані й розіслані по церквах, де продавалися кожному бажаючому, а виручені гроші йшли на користь церкви. В основному ревізія була закінчена лише у січні 1765 року.
Четверта ревізія. Через 20 років після початку третьої ревізії за маніфестом від 16 листопада 1781 р. було призначено нову ревізію. Порядок надання сказок був подібний до попередньої ревізії. Сказки подавалися поміщиками, прикажчиками, старостами, магістратами. Збирання сказок по міському населенню покладалося на городничих, а по сільському – на нижчі земські суди. Від них сказки, їх копії і зведені відомості надходили в казенну палату, а потім у Сенат. Копії цих відомостей обов’язково передавались повітовому казначею. Оригінали сказок зберігалися в повітовому архіві.
Під час четвертої ревізії уряд поширив систему подушних податків і на ті території (Україна, Остзейська губернія і т. д.), де до того часу ця система не була уведена. Саме четверта ревізія проводилася в тих частинах Росії, де ще не був запроваджений подушний податок, а сказки в них збиралися тільки “для известия”.
Як і в попередній ревізії, у сказки заносилися дані про обидві статі. Форма сказки була завчасно розроблена в Сенаті, надрукована та розіслана на місця для продажу бажаючим. Для України, Ліфляндії, Естляндії та Фінляндії (Виборгська губернія) застосовувалася простіша форма сказки, ніж на всій іншій території. Четверта ревізія була проведена значно скоріше, ніж попередня. На початок 1783 р. вона була в основному закінчена. Ця ревізія була проведена значно краще від попередніх.
П’ята ревізія. 23 червня 1794 р. було видано указ про проведення п’ятої ревізії.
Організація та порядок проведення, форма сказки залишалися такими ж, як і четвертої ревізії.
Відомості записувалися по окремих населених пунктах, по кожній категорії населення, яке оподатковувалось. Підводились підсумки для чоловіків і жінок.
Своєчасно, як намічалось на початку 1796 р., не вдалося закінчити ревізію. В основному вона була закінчена у другій половині 1796 року.
Сучасник цієї ревізії Карл Герман висловив думку, що “ревизия сия с наивеличайшею точностью приведена к окончанию..., а потому она и есть одна из самых достопримечательных в России”4.
Шоста ревізія. Її було призначено маніфестом від 18 травня 1811 року.
Для приймання сказок у кожному повіті організовувалися ревізькі комісії у складі представників дворянства та канцеляристів. Ці комісії за даними сказок складали короткі зведені відомості, а потім один екземпляр такої відомості передавався у повітове казначейство, а другий – у Казенну палату. У Казенній палаті за цими відомостями складались “перелікові “ відомості, які надсилалися в Сенат.
Форми сказок та відомостей були надруковані та розіслані на місця для продажу. Така сказка мала вигляд розгорнутого аркуша, на одному боці якого записували чоловічу стать, а на другому – жіночу. Такий вигляд мали сказки і під час усіх наступних ревізій.
Спочатку передбачалось заносити в сказки обидві статі, але з наближенням війни 1812 р. ревізія проводилась спішно і обмежилась записами лише осіб чоловічої статі.
Для європейської частини Росії був встановлений 4-місячний строк подачі
сказок, а з пенею – 7-місячний. Після цього строку сказки вже не приймали.
Після штрафного строку проводилась перевірка сказок через їх оголошення на
сільських сходах. З початком війни ревізію було припинено. Таке спішне
припинення ревізії, за відсутності перевірок, привело до величезної кількості
пропусків і приховувань.
Війна з наполеонівською армією вимагала гострої напруги сил всього народу. Велике скорочення населення, зміни його складу і територіального розподілу обумовили необхідність проведення нової ревізії, яку і призначили маніфестом від 20 червня 1815 року.
Сьома ревізія повинна була проводитись за всіма правилами попередньої з тією лише відмінністю, що у сказки записували обидві статі.
Термін подання сказок було встановлено не пізніше 15 березня, а з пенею – не пізніше 15 серпня 1816 року. Але тяжке становище Росії після війни, значне зменшення населення, постійні міграції населення з однієї місцевості в іншу надзвичайно утруднили проведення ревізії. На призначений строк надали відомості в Сенат лише деякі губернії. Навіть після прийняття Сенатом певних заходів, сказки надходили досить повільно, до того ж виявлялись значні пропуски навіть порівняно з шостою ревізією. Лише через 10 років, у серпні 1826р., всі заходи сьомої ревізії були припинені. Таким чином ця ревізія тривала понад 11 років.
Останні три ревізії (восьма, дев’ята та десята) за способами проведення та формою сказок майже цілком співпадали. В маніфестах, які видавались напередодні цих ревізій, вказано, що ревізії підлягають “все наличные люди, подданные России, всякого возраста, пола, поколения или племени и исповедания”. Не стали винятком і ті, які мали пільги або замість подушного податку мали інші державні повинності. Крім того, все населення поділялося на три групи: перша заносилась в ревізькі сказки для обкладання податком та для відбування інших повинностей, друга – для відома, третя ж – зовсім звільнялась від включення у сказки.
Наскільки великою була остання група можна судити з того, що під час восьмої ревізії звільнялися від ревізії 12 категорій населення, а під час дев’ятої та десятої – 18. найбільш значні з них: 1) дворяни потомствені та особисті, 2) усі особи, які перебували на державній службі за призначенням уряду, 3) усі нижчі військові чини, які були на службі, або ж належали до військового відомства, а також донські, чорноморські та інші козаки, 4) почесні громадяни як потомствені, так і особисті, 5) особи, які належали до поштового та телеграфного відомства та інші.
Таким чином і останні ревізії були дуже далекими від суцільних переписів населення.
До основних недоліків останніх трьох ревізій, крім загальних для всіх ревізій (значні приховування, тривалий час проведення і т.ін) слід віднести збільшення кількості інстанцій, через які проходили сказки.
Населення вороже ставилось до ревізій. Основною причиною такого ставлення був фіскальний характер ревізій, оскільки вони були основою для розподілу податків і повинностей.
Основними недоліками ревізій як джерела даних про населення були:
Але все ж дані ревізій, безумовно, мали значення для характеристики того часу.
Переписи населення здійснювали також і на інших українських землях, які входили до складу Австрійської імперії та інших держав.
Перші обліки населення в Галичині було проведено після її входження до складу Австрійської імперії у 1772-1774 роках. І надалі вони проводились через 3-4 роки. Вони охоплювали також Закарпатську Україну і Північну Буковину. Перший загальний перепис населення в Австрійській імперії проведений у 1818 році, але програма цього перепису, як і наступних десяти, була обмеженою, примітивною, як і в більшості загальних переписів, проведених в інших країнах у першому історичному періоді розвитку переписів населення.
Станом на 31 жовтня 1857 року в Австрійській імперії проведений перший загальний перепис, програма якого відповідала її сучасному розумінню. Після нього в Австрії було проведено ще п’ять загальних переписів населення: 1869, 1880, 1890, 1900, 1910. Усі ці переписи охоплювали територію сучасних Івано-Франківської, Львівської (за незначним винятком), Тернопільської (за винятком колишнього Кременецького повіту) і Чернівецької (за винятком колишнього Хотинського повіту) областей.
Щодо людності, яка населяла в ті часи територію сучасної Закарпатської
області, то її перші переписи були проведені ще за часів неподіленої
Австрійської імперії, останні п’ять відбулися за часів існування утвореної в
1867 році дуалістичної Австро-Угорської імперії і вважаються угорськими
переписами населення.
1 Нил Попов, В. Татищев и его время, М. 1861, стр.722.
2 Собрание законов, т. V, № 3245
3 Нил Попов, В. Татищев и его время, М. 1861
4 Карл Герман, Статистические исследования относительно Российской империи, часть 1-я, О народонаселении, СПБ, 1819, стр. 13