4.8.4. Соціально-професійний склад населення

Як загальновизнаний вимір соціально-економічної стратифікації, важливий елемент соціального статусу виступає професійна належність індивідів. У сучасному суспільстві саме професійна система відіграє провідну роль як щодо вичленення груп, що відрізняються за місцем у соціальній ієрархії, так і для визначення рівня доходів.

Серед особливостей соціально-професійної структури населення України у трансформаційний період слід виділити її підвищену рухливість, багатомірність та до певної міри – умовність (відносність), а також підвищення ролі як аскриптивних характеристик (вік, стать, стан здоров’я й фізична форма, інші природні властивості), так специфічно і індивідуальних спроможностей-здібностей індивідів (інтелектуальних, творчих, підприємницьких тощо) у визначенні їх соціальних ролей, професійної позиції. Однією з ознак перехідного періоду є розпад традиційних соціально-професійних груп, втрата престижу та фінансової привабливості одними професіями та набуття іншими, відсутність стабільної шкали престижу професій та занять, її мінливість (плинність).

До найбільш численних в Україні нині відносяться такі "синьо-комірцеві" (робітничі) групи занять як "найпростіші професії", "оператори та складальники устаткування і машин" та "білокомірцева" група1 "фахівців". За часткою у загальній кількості зайнятих від представників названих професійних груп незначно відстають "кваліфіковані працівники з інструментом", "професіонали" та "працівники сфери обслуговування й торгівлі". Істотно меншим є внесок технічних службовців та кваліфікованих працівників сільського, лісового господарства, риборозведення й рибальства у професійну структуру зайнятого населення.

Рис. 4.8.7. Розподіл зайнятого населення України за групами занять (станом на 5 грудня 2001 року)

Як видно з рис. 4.8.7, склад населення за заняттями суттєво різниться в залежності від типу поселення. Насамперед привертає увагу концентрація значної частини зайнятих сільських жителів у групі занять "найпростіші професії", до якої станом на кінець 2001 р. належали двоє з кожних п’яти трудівників села. Дві третини селян – представників найпростіших професій становили працюючі у особистому підсобному господарстві, кожен сьомий – був працівником на низькокваліфікованих ручних роботах у сільському господарстві, більш-менш значною була ще чисельність сторожів та прибиральників службових приміщень. Природно, що значно більш вагомою у сільських зайнятих, порівняно з городянами, є також частка кваліфікованих працівників сільського, лісового господарства, риборозведення й рибальства. Невисока питома вага серед сільських зайнятих представників усіх білокомірцевих професійних груп ("законодавців, вищих державних службовців, керівників", "професіоналів", "фахівців", "технічних службовців"), а почасти – й таких груп "синіх комірців", як працівники сфери обслуговування й торгівлі та кваліфіковані працівники з інструментом відбиває одномірність та, певною мірою, архаїчність соціально-професійного портрету сільського населення, що формується на тлі однобокого, збідненого економічного буття вітчизняного села, слабкого розвитку чи ж занепаду інфраструктури (особливо соціальної), а відтак – надто обмежених можливостей для повноцінної професійної самореалізації сільських трудівників.

Соціально-професійний склад міського населення України порівняно більш збалансований і виглядає менш архаїчно. Сумарна частка білокомірцевого контингенту серед зайнятих городян більш ніж вдвічі перевищує відповідний показник щодо сільської місцевості. Питома вага кваліфікованих працівників з інструментом у складі міського зайнятого населення майже вдвічі перевищує внесок даної групи у загальну чисельність зайнятих селян, "насиченість" зайнятих городян працівниками сфери обслуговування та послуг у 1,7 раза вища, ніж у сільській місцевості.

На відміну від міжпоселенських, статеві відмінності у професійній структурі зайнятих в Україні не настільки значні, однак їх аналіз представляє особливий інтерес з огляду на значущість соціально-професійної складової в досягненні гендерного паритету в сучасному суспільстві. Специфіка розподілу чоловіків і жінок за заняттями детермінується психофізіологічними особливостями статі в ув’язці з вимогами до виконавців певних професійних видів робіт і умовами їх здійснення, а також традиційними уявленнями про "чоловічі" й "жіночі" ролі та, відповідно, професії. В міру техніко-технологічної модернізації виробництва, зменшення обсягів ручної праці, закономірного підвищення освітньо-кваліфікаційних вимог до працівників, розширення свободи соціально-економічного і, зокрема, професійного вибору дія природно-біологічних чинників, за загальним правилом, ослаблюється, а разом із цим скорочуються статеві диспропорції у професійній структурі, гендерні "перекоси" й нерівноправ’я у трудовій сфері, а відтак – об’єктивно створюються умови для зменшення ролі гендерного аспекту соціальної нерівності, більш рівноцінного представлення статей на різних щаблях суспільної ієрархії.

Структура зайнятості жінок України за професійними видами робіт характеризується, порівняно з чоловічою, дещо нижчою часткою "елітної" групи законодавців, вищих державних службовців, керівників (8,7% проти 11,2% – у чоловіків) і водночас значно меншим внеском "синьо-комірцевих" професій, що входять до груп "кваліфіковані працівники з інструментом" (4,2% – зайнятих жінок, 19,5% чоловіків) та оператори й складальники устаткування і машин (7,9% і 22,4% відповідно). Натомість серед зайнятих жінок вчетверо більшою, ніж у складі чоловіків, є відносна чисельність технічних службовців, у два з половиною рази – працівників сфери обслуговування та послуг, вдвічі вищою – частка професіоналів, майже вдвічі – фахівців, у півтора рази – кваліфікованих працівників сільського, лісового господарства, риборозведення та рибальства.

Показники співвідношення чисельності чоловіків і жінок у зайнятому населенні за групами занять (див. табл. 4.8.9) засвідчують, що більшість технічних службовців та працівників сфери обслуговування й торгівлі у національній економіці представлено жінками, їх чисельна перевага є вельми вагомою і за групами професіоналів та фахівців, доволі помітною – серед кваліфікованих працівників сільського, лісового і рибного господарства, незначною – у представників найпростіших професій. При цьому чоловіки становлять переважну більшість серед кваліфікованих працівників з інструментом й операторів та складальників устаткування і машин, мають чисельну перевагу й у групі законодавців, вищих державних службовців, керівників.

Таблиця 4.8.9. Основні характеристики демографічного складу зайнятого населення України за групами занять (за даними перепису 2001 року)

Заняття Частка зайнятих (%) у віці Середній вік, років На 1000 чоловіків припадає жінок
Молодшому за працездатний Працездатному Старшому за працездатний 14-27 років

Законодавці, вищі державні службовці, керівники

-

92,7

7,3

8,4

42,8

740

Професіонали

0,0

91,1

8,9

17,0

40,2

1922

Фахівці

0,0

95,3

4,7

22,1

37,7

1744

Технічні службовці

0,0

95,7

4,3

22,5

37,8

3668

Працівники сфери обслуговування та торгівлі

0,0

96,9

3,1

24,7

36,6

2329

Кваліфіковані працівники сільського та лісового господарства, риборозведення та рибальства

0,1

97,5

2,4

17,0

38,8

1395

Кваліфіковані працівники з інструментом

0,0

96,2

3,8

20,5

34,6

202

Оператори та складальники устаткування та машин

0,0

97,0

3,0

17,7

39,0

334

Найпростіші професії

0,0

95,9

4,1

21,1

38,5

1016

Неточно вказані або не вказані заняття

0,1

97,1

2,8

20,7

37,7

685

Всі заняття

0,0

95,3

4,7

19,2

38,9

948

В цілому сумарна частка зайнятих у групах "білокомірцевих" занять, що за критерієм професійної належності репрезентують вищі й середні верстви населення, у жінок України є помітно вищою (48,9%), ніж у чоловіків (30,2%), а абсолютна чисельність жінок –"білих комірців" у півтора рази перевищує відповідну кількість чоловіків. Однак ця жіноча перевага значною мірою формується за рахунок представників тих занять, що потребують відносно нижчого професійно-кваліфікаційного рівня (фахівці), а також групи технічних службовців, що їх відносять до "нижчого середнього класу"2. Слід зважати й на те, що вищеозначені "білокомірцеві" групи занять охоплюють широке коло професій, пов’язаних із здійсненням різнопланових функцій, що часто суттєво відрізняються за ступенем складності, відповідальності, потребують різного рівня освіти та кваліфікації, і отже, посідають різне місце на шкалі суспільного престижу занять, мають істотні відмінності щодо рівня оплати відповідних професійних видів робіт тощо, а отже, для повної діагностики можливих гендерних диспропорцій чи ж ознак професійної дискримінації за статтю корисним може бути поглиблений аналіз відносних величин структури й координації в рамках укрупнених груп (розділів) занять.

Рис. 4.8.8. Розподіл чисельностей законодавців, вищих державних службовців, керівників за статтю в Україні станом на 5 грудня 2001 року

 В рамках групи занять "законодавці, вищі державні службовці, керівники" участь жінок послідовно скорочується в напрямку руху до елітних верств населення, з переходом до вищих ешелонів влади. Рисунок 4.8.8 наочно демонструє ту обставину, що жінки в Україні слабо представлені на рівні прийняття важливих політичних та економічних рішень. Законодавці, вищі державні службовці та керівники вирізняються з-поміж "білих комірців" не лише переважно чоловічим статевим складом, але і найстаршим віковим, про що свідчить показник їх середнього віку (див. табл. 4.8.9). При цьому найбільш високим у даній групі занять є рівень постаріння контингенту законодавців, найнижчим – керівників малих підприємств (без апарату управління).

Суттєвими відмінностями за ознакою статі характеризується розподіл "професіоналів" за окремими заняттями. Найбільш численна підгрупа у жінок – це викладачі, що становлять майже 42% професіоналів жіночої статі, в той час як у чоловіків питома вага цієї підгрупи дорівнює 22%, а найбільш вагомою є спільнота професіоналів у галузі фізичних, математичних та технічних наук, на яку припадає 38% (проти 17% – у жінок). Друге місце за чисельністю у жінок-професіоналів посідають зайняті в галузі економіки, фінансів, управління та права (1/5 професіоналів "слабкої" статі та й у чоловіків – 18%), третє – професіонали у галузі фізичних, математичних та технічних наук, навздогін їм ідуть зайняті у галузі біологічних, агрономічних та медичних наук (12% жінок-професіоналів і понад 15% чоловіків). У жінок, порівняно з чоловіками, дещо меншою є частка професіоналів, зайнятих у галузі мистецтва і, природно, суттєво меншою – частка підгрупи служителів релігійних культів, однак при цьому значно вагомішою – роль професіоналів у галузі суспільно-політичних і гуманітарних наук.

Повертаючись до найчисленнішої підгрупи професіоналів серед жінок відзначимо, що понад 2/3 жінок-викладачів представлено працюючими у середніх навчальних закладах, понад 15% – становлять вчителі початкової школи та працівники дошкільних закладів і лише 12% припадає на викладачів університетів та вищих навчальних закладів, при тому що у чоловіків згадані частки становлять 55%, дещо більше 2% та понад 36% відповідно. На даному прикладі видно, що за загальної чисельної жіночої переваги по групі професіоналів, жінки часто належать до найбільш "фемінізованих" підгруп занять, які представлені спеціалістами відносно нижчої кваліфікації з числа працівників даної професійної групи. Таким чином, має місце відставання жінок за професійно-кваліфікаційним рівнем в умовах, коли загальнооосвітній рівень зайнятих жінок не поступається чоловічому. Так, наприклад, частка осіб з повною вищою освітою у складі всіх зайнятих жінок становить 23%, осіб з базовою та неповною вищою сумарно – майже 32%, у чоловіків – 20% та близько 21%. У групі ж професіоналів ці показники становлять: для жінок – 80% (з повною вищою) і близько 18% (базова та неповна вища), для чоловіків – близько 85% та 12% відповідно.

Про особливості професійної біографії покоління сучасників дозволяє судити розподіл за заняттями представників окремих вікових груп зайнятого населення (рис. 4.8.9).

Рис. 4.8.9. Повікові частки "білих комірців" за окремими професійними групами у складі зайнятого населення України (за даними перепису 2001 р.)

Повікові криві насиченості зайнятих представниками таких груп "білокомірцевих" занять як "законодавці, вищі державні службовці, керівники" та "професіонали" найбільш наочно демонструють процеси соціально-професійного сходження з віком, у міру підвищення освітньо-кваліфікаційного рівня. Стосовно групи фахівців (а почасти – й технічних службовців) маємо констатувати загальну тенденцію певного перерозподілу з віком їх представників "на користь" двох вищезгаданих груп "білокомірцевих" занять (переважно "професіоналів"), що потребують вищого рівня освіти, професійної кваліфікації, відповідного досвіду тощо.

Найбільш привабливою сферою прикладання праці для молоді у трансформаційний період є обслуговування й торгівля, недарма й відповідна професійна група зайнятих вирізняється найнижчим середнім віком працюючих (див. табл. 4.8.9). З віком внесок "працівників сфери обслуговування й торгівлі" у професійну структуру послідовно зменшується.

Привертає увагу екстремально висока частка представників найпростіших професій у наймолодшій групі зайнятих (див. рис. 4.8.10), що відображає зайнятість (часто тимчасову) простою працею за відсутності необхідного для інших занять рівня освіти і професійного досвіду та за наявності труднощів з отриманням професійно більш привабливого першого в житті робочого місця. Показово, що вікові відрізки скорочення частки зайнятих найпростішими видами робіт та її стабілізації по досягненні 65-річної межі змінюються різким зростанням частки зайнятих найпростішими видами професійної діяльності пенсіонерів, що у багатьох випадках реалізують залишкову працездатність як працівники у особистому підсобному господарстві або вимушені підробляти за наймом, найчастіше – сторожами, на некваліфікованих ручних роботах у сільському господарстві, підсобними працівниками, прибиральниками службових приміщень тощо. Слід зазначити, що надто висока частка представників найпростіших професій в усіх вікових групах зайнятих (а особливо – молодших і старших) значною мірою обумовлена "рятівною" масовою зайнятістю в особистому підсобному господарстві у перехідний період, адже працюючі в ОПГ становлять близько половини (48%) від загальної чисельності робітників найпростіших професій.

Рис. 4.8.10. Повікові частки "синіх комірців" за окремими професійними групами у складі зайнятого населення України (за даними перепису 2001 р.)

Самостійний інтерес представляють особливості професійного розподілу окремих груп населення, що різняться за статусом зайнятості, тобто аналіз власне соціально-професійної структури населення. Специфічною у цьому відношенні є соціально-економічна спільнота роботодавців, переважна більшість яких (понад 4/5) відноситься до групи законодавців, вищих державних службовців, керівників. Якнайбільше серед них керівників малих підприємств без апарату управління (майже 70% роботодавців, що належать до вказаної групи занять), а кожен дев’ятий роботодавець даної групи – керівник підприємства, установи або організації (з апаратом управління). 

Привертають увагу і самозайняті особи, найбільш привабливою сферою зайнятості котрих, як вже зазначалося раніше, є торгівля та ремонтні послуги. Отож, майже 53% осіб з даним статусом зайнятості належать за заняттям до працівників сфери обслуговування та торгівлі, серед яких переважають продавці в магазинах, інших торговельних організаціях та ті, що ведуть торгівлю з лотків та на ринках.

Особи зі статусом "члени колективних підприємств, кооперативів" відзначаються (на тлі всього зайнятого населення) значно підвищеною часткою професійної групи кваліфікованих працівників сільського, лісового господарства, риборозведення й рибальства (кожен дев’ятий член колективного підприємства або кооперативу), а також операторів і складальників устаткування й машин (майже 1/4), часто також сільських трударів (наприклад, трактористи у складі останньої професійно-статусної групи становлять близько 37%), що цілком закономірно з огляду на поширеність колективної форми власності саме у сільськогосподарському виробництві. Доволі багато серед членів колективних підприємств і представників найпростіших професій (майже 19% проти 11% – у всьому зайнятому населенні), здебільшого також пов’язаних із сільським господарством.

Кваліфіковані працівники сільського, лісового господарства, риборозведення і рибальства становлять чверть всіх безоплатно працюючих членів сім’ї, двоє з кожних семи осіб із цим статусом зайнятості – представники найпростіших професій (переважно виконавці ручних робіт у сільському господарстві, працюючі у особистому підсобному господарстві тощо).

Про професійний склад найчисленнішої соціально-економічної групи зайнятих – працюючих за наймом – дає уявлення рис. 4.8.11. За своїм кількісним внеском, як і щодо всього зайнятого населення, виділяються насамперед група "операторів та складальників устаткування і машин" та "фахівців".

Рис. 4.8.11. Розподіл працюючих за наймом в Україні за групами занять (станом на 5 грудня 2001 року)

 Працюючі за наймом становлять 96,9% усіх фахівців, 96,3% технічних службовців та 96,2% професіоналів, зайнятих у національній економіці. Істотно нижча частка даної статусної групи лиш у представників найпростіших професій (47,6%), значну частину яких становлять працюючі в ОПГ, а також у складі кваліфікованих працівників сільського, лісового господарств, риборозведення й рибальства (74,3%).

І насамкінець ознайомимося з регіональними особливостями професійної структури зайнятого населення України (табл. 4.8.10). Територіальна специфіка розподілу зайнятого населення України за групами занять зумовлена рівнем соціально-економічного розвитку регіонів, їх роллю у розподілі праці в межах національної економіки, сучасною трудоресурсною ситуацією та ступенем збалансованості регіональних ринків праці.

Таблиця 4.8.10. Розподіл зайнятого населення за групами занять по регіонах України (станом на 5 грудня 2001 року)

 

Всі зайняті

 

У тому числі за групами занять (у % до всіх зайнятих)

Законо- давці, вищі державні служ бовці, керівники

Профеcio- нали

Фахівці

Технічні служ- бовці

Працівники сфери обслуго- вування і торгівлі 

Кваліфіковані працівники сільcького, лісового господарства, рибороз- ведення, ри бальства

Кваліфі- ковані працівники з інструмен- том

Оператори i складаль- ники устаткування і машин

Найпростіші професії

Не вказані, неточно вказані

Автономна Республіка Крим

100

10,3

8,0

13,8

3,2

13,2

4,3

10,5

13,6

21,9

1,2

Області:  

Вінницька

100

8,5

9,6

13,1

3,1

9,3

6,0

9,2

16,1

25,2

0,0

Волинська

100

8,7

10,5

13,4

2,9

9,3

2,8

7,9

13,5

31,0

-

Дніпропетровська

100

10,3

11,9

12,8

3,6

11,9

1,5

16,1

18,9

12,9

0,1

Донецька

100

10,5

10,8

13,0

3,7

11,2

1,1

20,2

17,8

11,6

0,1

Житомирська

100

9,8

9,9

15,0

3,4

9,4

3,7

9,7

15,7

23,3

0,1

Закарпатська

100

6,8

9,1

11,6

2,4

9,3

2,0

9,7

10,1

38,9

0,1

Запорізька

100

10,7

13,9

12,5

4,2

11,8

2,0

13,7

17,0

14,1

0,1

Івано-Франківська

100

7,8

9,0

11,6

2,3

9,6

1,8

9,6

11,2

37,1

-

Київська

100

9,7

9,6

15,8

4,8

12,6

2,9

10,7

17,2

16,5

0,2

Кіровоградська

100

9,9

10,8

12,5

3,1

11,0

3,1

9,8

16,6

23,2

0,0

Луганська

100

10,3

8,8

13,2

3,6

12,3

1,3

19,0

17,2

14,2

0,1

Львівська

100

9,4

12,7

14,0

3,5

9,5

1,4

10,8

12,9

25,5

0,3

Миколаївська

100

10,0

8,7

15,9

3,2

12,9

3,2

11,5

15,2

19,4

0,0

Одеська

100

8,7

10,8

15,2

4,9

13,3

3,4

7,5

14,8

19,9

1,5

Полтавська

100

10,5

9,5

14,6

3,4

10,6

4,4

11,4

19,0

16,6

-

Рівненська

100

8,3

9,2

14,7

3,2

9,2

4,9

9,8

14,2

26,5

0,0

Сумська

100

10,1

11,0

14,2

3,2

10,3

4,4

12,7

18,3

15,7

0,1

Тернопільська

100

8,3

9,6

13,0

2,6

7,3

2,5

7,8

13,1

34,1

1,7

Харківська

100

11,1

15,8

14,2

3,7

11,9

2,2

11,9

15,5

12,9

0,8

Херсонська

100

9,2

8,9

13,4

3,2

13,3

3,3

9,2

13,9

25,5

0,1

Хмельницька

100

8,7

10,0

12,8

2,5

9,7

4,2

9,1

16,1

26,8

0,1

Черкаська

100

9,8

11,2

11,6

2,9

10,3

3,7

9,9

16,0

24,3

0,3

Чернівецька

100

6,3

7,4

9,5

2,3

12,3

2,9

8,3

9,4

41,6

-

Чернігівська

100

9,1

10,3

15,5

4,0

11,2

3,9

9,9

16,2

19,8

0,1

м. Київ

100

15,4

21,8

18,5

6,0

11,3

0,2

9,6

10,3

6,4

0,5

м. Севастополь

100

10,1

13,2

25,4

3,9

14,5

0,9

11,0

12,3

8,7

0,0

Україна

100

10,0

11,4

14,0

3,6

11,2

2,6

12,0

15,3

19,6

0,3

Як нам уявляється, соціально-професійний склад зайнятого населення може певною мірою слугувати індикатором економічного становища (розвитку) регіону, структури його виробничого комплексу, стану соціальної сфери тощо. Так, у складних умовах трансформаційного періоду показовим щодо соціально-економічного становища регіонів є внесок у структуру населення за заняттями представників найпростіших професій. Не випадково найбільш високим він є у областях західного регіону з переважним розвитком сільського господарства екстенсивного характеру та масовою зайнятістю населення в ОПГ, адже найвагомішою серед представників найпростіших професій у нашій країні є саме частка підгрупи "найпростіші професії в сільському господарстві, рибальстві та подібних галузях". У більшості ж західних областей (за винятком Івано-Франківщини, де надто явно переважає низькокваліфікована зайнятість в ОПГ, а, крім того, Львівщини) та у ряді центральних (Вінницька, Житомирська, Черкаська, Полтавська) підвищеною на загальноукраїнському тлі є й частка кваліфікованих працівників сільського, лісового господарства, риборозведення й рибальства. Натомість частки практично всіх інших груп за заняттями, прямо не пов’язаних із сільськогосподарським виробництвом, у Волинській області, на Закарпатті, Івано-Франківщині, Тернопільщині помітно нижчі відповідних середньоукраїнських показників. Дається взнаки відставання згаданих регіонів за рівнем економічного розвитку, невисока інвестиційна активність у них, слабке фінансування соціальної сфери і, відповідно, загальне недовикористання трудового потенціалу (як у кількісному, так і в якісному аспекті).

Практично співпадають регіони територіальної локалізації підвищених рівнів зайнятості за такими групами занять переважно розумової праці як "законодавці, вищі державні службовці, керівники" та "професіонали" – з одного боку, й робітничими групами "кваліфікованих працівників з інструментом", "операторів та складальників устаткування і машин" – з іншого. Це переважно індустріальні регіони з високою часткою міського населення, інвестиційно привабливі, з доволі розвинутою виробничою та соціальною інфраструктурою: Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Харківська області, а також м. Київ. Найвищі частки групи "фахівців" та особливо – "працівників сфери обслуговування і торгівлі" за підсумками перепису зафіксовані, крім Київщини, головним чином, у регіонах переважно "сервісної", рекреаційно-оздоровчої спеціалізації, що на півдні України – АР Крим, Миколаївська, Одеська, Херсонська області, м. Севастополь.

В цілому ж вищевикладене свідчить про необхідність подолання регіональних диспропорцій соціально-економічного розвитку України, що були успадковані нею від радянських часів і поглибились у кризових умовах перехідного періоду. При цьому слід наголосити, що саме формування іманентної моделі сучасної ринкової економіки, соціально-економічного складу населення нового типу, характерними рисами якого є збалансованість, наявність потужного корпусу "білих комірців" (і, зокрема, висококваліфікованих професіоналів), наповненість "соціальної середини" є надзвичайно важливим для незворотності "українського відродження" і подальшого соціально-економічного зростання, адже його перспективи визначатимуться, насамперед, результатами пошуку реальних трансформаційних сил суспільства, творців нового соціального досвіду.


1 Тут і далі поняття "білі комірці" використовуватиметься для опису професійних груп працівників, зайнятих переважно розумовою працею; відповідно, “сині комірці" – для позначення робітників, зайнятих переважно фізичною працею (згідно з Аберкромби Н., Хилл С., Тернер Б.С. Социологический словарь (пер. с англ.) – М.: ОАО Изд-во "Экономика", 1999. – С.16, 287)

2 Гіденс, Ентоні. Соціологія. – К.: Основи, 1999. – С. 305.


Зміст ] Попередня ] Наступна ]


 

© Державний комітет статистики України, 2004
© Інститут демографії та соціальних досліджень Національної академії наук України, 2004
© ТОВ "Інтелектуальні Системи ГЕО" (електронна версія), 2004