3.5. Виконання організаційних заходів з підготовки і проведення Всеукраїнського перепису населення 2001 року, а також оброблення, узагальнення, поширення та використання його результатів

Зважаючи на те, що, як вже згадувалося, загальна відповідальність за підготовку, проведення, оброблення, узагальнення та поширення даних першого Всеукраїнського перепису населення була покладена Кабінетом Міністрів на органи державної статистики, в них було утворено спеціальні підрозділи, які здійснювали увесь комплекс робіт, пов'язаних із підготовкою і проведенням перепису населення. Кількість штатних працівників, залучених до виконання робіт з перепису населення, на момент його проведення складала 989 осіб, у тому числі: на державному рівні – 17 осіб, на обласному, (включаючи Головне управління статистики в Автономній Республіці Крим і міські управління статистики у Києві та Севастополі) – в середньому по 11 осіб у кожному регіоні, на районному рівні - відповідно по 1-2 особи.

Більшість центральних органів виконавчої влади, які згідно з компетенцією брали участь у підготовці і проведенні Всеукраїнського перепису населення 2001 р. також залучали до цих робіт свої територіальні підрозділи. Силові міністерства та відомства забезпечували підготовку і проведення перепису військовослужбовців, інших осіб, які на той час перебували на закритих територіях; Міністерство закордонних справ - перепис громадян України, які працювали у дипломатичних представництвах та консульських установах України за кордоном, та членів їх сімей; Міністерство праці та соціальної політики, Міністерство охорони здоров’я, Міністерство освіти і науки – перепис осіб, які перебувають у закладах соціального та медичного призначення і т.ін. Крім того, до підготовки перепису населення були залучені всі місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, а також значна кількість неурядових установ та організацій.

З метою координації і ефективного спрямування дій органів, які виконували роботи з перепису населення, Кабінет Міністрів у 1999 році утворив Міжвідомчу комісію сприяння проведенню Всеукраїнського перепису населення. Відповідні комісії (716) були утворені на всіх рівнях адміністративно-територіального устрою країни. Статус та повноваження цих дорадчих органів дозволив їм розглядати будь-які питання, пов’язані з переписом населення, і оперативно надавати статистичним органам дійову допомогу у їх розв’язанні.

Терміни виконання підготовчих робіт до перепису населення і його проведення визначалися Календарним планом, згідно з яким органи державної статистики разом з іншими уповноваженими органами реалізовували передбачені заходи. Так, відповідно до плану, на початку 1997 року, Держкомстатом було завершено розроблення основних методологічно-організаційних положень перепису населення і в лютому проведено пробний перепис у Мар'їнському районі Донецької області. Результати апробації переписного інструментарію, оцінка придатності застосованих методів опитування та ступеня опанування ними переписним персоналом, хід виконання організаційних заходів, ефективність здійсненої серед респондентів роз׳яснювальної роботи, а також багато інших питань вже у вересні того ж року обговорювалися на науково-практичній конференції за участю усіх задіяних співвиконавців і майбутніх користувачів даних. За підсумками обговорення програма перепису й основні положення щодо його проведення були в цілому схвалені і рекомендовані для використання у ході основного – Всеукраїнського перепису населення. Проте виявлені під час пробного опитування невідповідності у підходах до визначення освітнього рівня респондентів, а також зауваження стосовно редакції запитань переписного листа щодо мовних ознак і міграційної активності опитуваних обумовили внесення у програму деяких змін. Суттєвого доопрацювання зазнали також методологічні засоби контролю забезпечення повноти обліку приміщень, в яких проживає населення. Остаточну редакцію Програми Всеукраїнського перепису населення 2001 року було затверджено 31 грудня 1999 року, а її графічне зображення у вигляді технічного носія інформації – 30 березня 2001 року.

Згідно зі встановленими Кабінетом Міністрів України строками, територіальними органами статистики було здійснено комплекс першочергових підготовчих заходів на місцях. До 1 квітня 2000 року було уточнено 1340 меж міських населених пунктів, з них було затверджено в установленому порядку 1335 або 99,6%. Слід підкреслити, що за інформацією регіональних підрозділів з перепису, надзвичайно важко вирішувалися питання територіального розмежування обласних центрів з прилеглими сільрадами, а також адміністративно-територіальних перетворень у містах з внутрішньоміським районуванням. У цей же термін по міських поселеннях практично повністю було упорядковане адресне господарство. Перевірками було встановлено, що лише 3% загального числа вулиць на той час не мали аншлагів і 2% будинків – покажчиків з номерами. Одночасно слід зауважити, що поряд із браком коштів у місцевих бюджетах на зазначені цілі, значно утруднював цю роботу масовий характер перейменувань назв вулиць, провулків, площ тощо.

До 1 жовтня 2000 року було виготовлено і уточнено 2460 одиниць переписної картографії: 1971 схематичний план міських населених пунктів та великих сіл і 489 карт районів. Загальна вартість картографічних робіт склала 6,2 млн. грн. Органи державної статистики були забезпечені картографічним матеріалом у необхідній кількості, але його якість нерідко не відповідала вимогам, зокрема, щодо повноти відображення об’єктів та актуальності. Станом на 1 жовтня 2000 року в Інспекції Держгеонагляду України було погоджено 85% одиниць картографічного матеріалу. На цей час було також визначено і розмежовано на переписних планах і картах 99,1% так званих закритих об'єктів силових міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, де за організаційними положеннями перепис населення (військовослужбовців, дітей у школах-інтернатах і дитячих будинках, осіб, що перебувають на лікуванні у лікарнях, пологових будинках, на відпочинку у санаторіях та пансіонатах, проживають у будинках для інвалідів та осіб похилого віку, у готелях, а також осіб, що перебувають у місцях позбавлення волі тощо) мав проводитися персоналом цих установ. На цю дату також було завершено перевірку правильності та повноти обліку населення. Передбачуваним порушенням, встановленим у ході вказаних перевірок, виявився недооблік фактично проживаючих, але не прописаних і незареєстрованих у встановленому порядку дорослих та дітей віком до 16 років, а також неправомірне врахування осіб, які на момент перевірки вже вибули з даного місця проживання, і спадкоємців та дачників у сільській місцевості. Контроль повноти та правильності обліку населення ускладнювався тим, що проведення перевірок збіглося у часі з реорганізацією інституту прописки та запровадженням реєстрації населення.

Після виділення у вересні 2000 року з державного бюджету необхідних асигнувань, почалося активне формування технічної бази для оброблення результатів перепису населення та відповідного програмно-технологічного комплексу. На тендерній основі було закуплене обладнання (у тому числі 30 сканерів для оптичного зчитування даних переписної документації) та системні пакети програмного забезпечення, які були рекомендовані Євросоюзом для використання країнам європейського регіону. Слід зазначити, що це обладнання та програмні засоби були попередньо випробувані у ході оброблення даних пробного перепису населення і вже тоді показали себе якнайкраще.

До 1 грудня 2000 року було складено списки сільських населених пунктів. Списки складали працівники сільських рад за даними вивірених книг (списків) погосподарського обліку і передавали їх до районних (міських) відділів статистики (по сільських населених пунктах, що були безпосередньо підпорядковані міським і районним радам, списки складали працівники цих рад). До кінця року було складено також квартальні списки житлових будинків і житлових приміщень в інших будівлях у міських та великих сільських населених пунктах. Вартість цієї роботи становила 1,8 млн. грн., а тривалість виконання – 20 робочих днів Для її проведення залучалися тимчасові працівники-реєстратори, загальна кількість яких у міських поселеннях становила 9,5 тис. осіб, у сільській місцевості (великі села) – 1,3 тис. осіб. Середня норма навантаження, що була встановлена для одного реєстратора – обхід 50 будинків у день – виявилася завищеною. Виходячи з того, що в залежності від характеру забудови та рельєфу місцевості навантаження змінювалося, фактично в середньому по Україні ця норма склала – 23 будинки по міських поселеннях та 29 будинків у великих селах. Під час виконання цієї роботи виникали проблеми зі складанням списків приватизованих будинків та отриманням даних по приватизованих квартирах. Це також було пов'язане з реорганізацією паспортної служби – в паспортних столах були відсутні необхідні відомості щодо кількості мешканців у таких приміщеннях. Слід зауважити, що у ході складання списків будинків реєстратори одночасно уточнювали й схематичні плани.

За півроку до початку перепису було розпочато проведення інструктажів для вивчення інструментарію з питань підготовки та проведення перепису населення керівним складом Головного Міжрегіонального Управління Статистики у м. Києві, Головного управління статистики в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь статистики, на яких була покладена відповідальність за перепис населення. Упродовж наступних 1-2 місяців було здійснено навчання уповноважених працівників та спеціалістів Головного управління статистики в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь статистики. Начальники районних (міських) відділів статистики вивчали цей інструментарій у серпні-вересні 2001 року, а заступники начальників районних (міських) відділів статистики з перепису населення – за 3,5 місяці до початку перепису населення.

У першому півріччі 2001 року за Календарним планом було завершено складання та затверджено організаційні плани перепису населення територіального рівня. Кінцевим результатом цієї роботи стало переписне районування – поділ території міст, селищ міського типу, районів, сільських населених пунктів на переписні відділи, інструкторські та лічильні дільниці із закріпленою за ними кількістю переписного персоналу, засобів матеріально-технічного забезпечення, переписного інструментарію тощо. Певні труднощі у ході цієї роботи виникали з проведенням районування в міських поселеннях, які мають “сільську” одноповерхову забудову, бо норми навантаження у даному випадку розраховувалися за критеріями міського поселення, інакше кажучи, були занадто великі.

До серпня 2001 року було повністю підготовлено і затверджено переписний інструментарій, упродовж вересня-жовтня – здійснено його тиражування та забезпечено ним тимчасовий переписний персонал.

До кінця жовтня 2001 року практично повністю були виконані заходи щодо матеріально-технічного та фінансового забезпечення перепису населення. Зокрема, проведено тендери і здійснено закупівлю необхідного канцелярського приладдя та оргтехніки, переписних портфелів та стелажів для збереження переписної документації, іншого інвентарю.

Кабінетом Міністрів України 26 жовтня 2001 року була прийнята постанова № 1409 “Про виділення коштів на виконання робіт, пов'язаних з підготовкою та проведенням Всеукраїнського перепису населення”, згідно із якою органам державної статистики за рахунок резервного фонду Кабінету Міністрів України виділялося 18 млн. гривень на виконання означених робіт. Ці асигнування, головним чином, спрямовувалися на оплату праці тимчасового переписного персоналу. Хоча в цілому фінансове забезпечення Всеукраїнського перепису населення 2001 року можна оцінювати як задовільне, слід визнати, що упродовж підготовчого періоду, на жаль, дуже часто мали місце факти скорочення обсягів фінансування, недотримання встановлених строків.

У жовтні-листопаді 2001 року було здійснено підбір та навчання кадрів тимчасового переписного персоналу. Порядок залучення тимчасового переписного персоналу до виконання робіт з підготовки і проведення Всеукраїнського перепису населення 2001 року, оброблення його результатів та оплати праці за виконання цих робіт був затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України. Цим документом, зокрема, було визначено процедуру підбору і затвердження переписних кадрів, терміни та умови проведення їх навчання (інструктажів), порядок укладання угод з представниками кожної з категорій тимчасового переписного персоналу, строки та характер виконуваних робіт, правила ведення обліку відпрацьованого часу та виплати винагороди за виконання робіт. Так, для підготовки і проведення перепису населення та оброблення його результатів залучався тимчасовий переписний персонал – громадяни України віком понад 18 років із числа працюючого та непрацюючого населення. За особами, які залучалися за їх згодою до виконання робіт, пов’язаних з підготовкою і проведенням перепису населення та обробленням його результатів, зберігався середній заробіток за місцем основної роботи або стипендія за місцем навчання на терміни, встановлені Кабінетом Міністрів України для виконання вказаних робіт, а для осіб з числа непрацюючого населення, які були зареєстровані у службі зайнятості як такі, що шукають роботу, зайнятість у переписі вважалася виконанням оплачуваних громадських робіт. На період проведення перепису за такими особами зберігався статус безробітного та допомога по безробіттю.

З 22 жовтня 2001 року було розпочато перший етап підготовки тимчасового переписного персоналу – навчання його керівного складу: завідувачів переписними відділами та їх помічників. Загальна кількість навчених завідувачів переписними відділами становила 5485 осіб, їх помічників – 5483 особи. Усі представники керівного складу тимчасового переписного персоналу відповідно до укладених з ними угод у встановлені строки стали до роботи. Проте, упродовж навчання від подальшої співпраці відмовилися 329 завідувачів переписними відділами та 232 помічники завідувачів переписними відділами, що становить відповідно 6% і 4% від необхідної їх кількості. Найбільше відмов від роботи цієї категорії персоналу припадало на м. Київ (199 осіб або 44%), Львівську область (132 особи або 21%), а також Вінницьку, Івано-Франківську, Миколаївську та Чернівецьку області (по 33 – 44 особи, 9 – 14%).

Другий етап підготовки переписного персоналу, під час якого проходили навчання інструктори-контролери, був розпочатий 15 листопада. Загальна чисельність інструкторів-контролерів, які пройшли інструктажі, становила 50890 осіб або 99,3% їх необхідної кількості. Упродовж навчання 2053 представники вказаної категорії персоналу відмовилися від участі у подальшій роботі. Особливо поширеними випадки відмов були у Львівській області (604 інструкторів-контролерів або 20%), у Донецькій області – відповідно 190 ( 4%) та у м. Києві – 158 осіб (7%).

Найскладнішим, як і очікувалося, виявився третій етап підготовки переписних кадрів – навчання обліковців, яке тривало з 23 до 30 листопада. У цілому інструктаж пройшли 169992 обліковця при потребі у кадрах цієї категорії 168629 (без урахування переписного персоналу силових міністерств). Напередодні навчання, а також у ході проведення занять від подальшої роботи відмовились 12386 осіб (7% з числа набраних обліковців). Найбільша частка відмов спостерігалася у Дніпропетровській (1180 осіб, кожний десятий обліковець), Полтавській та Івано-Франківській областях (відповідно 688 та 550 осіб або кожний дев'ятий обліковець), Луганській (1041 особа, кожний восьмий обліковець), Запорізькій та Чернівецькій областях і у м. Києві (852 та 546 і 1157 осіб або кожний сьомий обліковець). Найменше їх було у Донецькій, Чернігівській, Тернопільській, Сумській, Волинській та деяких інших областях. Слід зауважити, що переважна більшість відмов надійшла від обліковців, набраних у міських поселеннях – 11% від загальної чисельності; у сільській місцевості відповідно – 3%.

Загалом за даними моніторингу підготовки і проведення перепису населення, який здійснювався територіальними органами державної статистики, випадки відмов обліковців від навчання, а у подальшому і від участі у проведенні опитування населення, мали місце в усіх без винятку регіонах. З огляду на це, до Держкомстату України вже після проведення перепису населення надійшло чимало пропозицій щодо удосконалення порядку залучення до робіт та оплати праці тимчасового переписного персоналу, в їх числі, зокрема, такі: підвищити оплату виконання робіт з перепису населення у 2-2,5 рази; зменшити різницю в оплаті праці обліковців та інструкторів-контролерів; вирішити питання щодо неоподаткування виплати винагороди тимчасовому переписному персоналу за виконання вказаних робіт; передбачати у загальних видатках, пов’язаних з переписом населення, виділення коштів на:

Особливо багато проблем у ході формування тимчасового переписного персоналу виникало із залученням до робіт з перепису безробітних, яке здійснювалося за сприянням центрів зайнятості. Причиною тому, частіше за все, була неузгодженість дій щодо постановки та зняття цієї категорії з обліку у центрах зайнятості в зв'язку з їх тимчасовим працевлаштуванням на роботах з перепису населення, нечітке визначення кваліфікаційних вимог до працівників, які залучаються до виконання таких робіт, а також відсутність роз'яснень щодо оплати праці й виплати допомоги по безробіттю, нарахування субсидій тощо.

Працівники, залучені до проведення перепису в якості переписних кадрів, персонально затверджувалися керівниками місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за поданням начальника відповідного районного (міського) відділу статистики. Тимчасовому переписному персоналу – обліковцям, інструкторам-контролерам, завідувачам переписних відділів, їх помічникам і заступникам начальників районних (міських) відділів статистики з перепису населення видавалося посвідчення за підписом відповідно голови районної, районної в містах Києві та Севастополі держадміністрації, керівника виконавчого органу міської, районної у місті ради і керівника районного (міського) органу державної статистики.

Загальна кількість громадян, які залучалися до переписних робіт, становила 248666 осіб, в їх числі: заступники начальників районних (міських) відділів статистики – 676 осіб, завідувачі переписних відділів та їх помічники – 10972 особи, інструктори-контролери – 51032 особи, обліковці – 185986 осіб. Кількість тимчасового переписного персоналу (з урахуванням оплачуваного резерву) становила 227767 осіб. Переважна більшість цих працівників – жінки (82,5%), причому в категорії обліковців, які безпосередньо проводили опитування респондентів у ході перепису, частка жінок ще вища – 83,2%. У загальному складі персоналу 26,1% припадало на осіб у віці до 30 років, 30,4% становили особи з повною вищою освітою; 41,0% працівників, задіяних у роботах з перепису, мали певний досвід у проведенні соціально-демографічних та статистичних спостережень, пов'язаних з опитуванням населення, у здійсненні соціологічних опитувань, а також брали участь у попередніх виборчих компаніях. За професійним складом у підібраному персоналі п'яту частину складали працівники, пов'язані з роботою у сфері управління, обліку та планування, майже кожний десятий працівник перепису був вчителем або викладачем, кожен двадцятий – студентом.

Якісному підбору та належній підготовці переписного персоналу та забезпеченню своєчасного виконання інших підготовчих робіт значною мірою сприяло виконання заходів, передбачених дорученням Президента України Л.Д. Кучми від 13 листопада 2001 року № 1-14/1546 щодо забезпечення організованого проведення Всеукраїнського перепису населення, а також рішень, прийнятих на розширеному засіданні Міжвідомчої комісії сприяння проведенню Всеукраїнського перепису населення, яке відбулося під головуванням Прем'єр-міністра України А.К. Кінаха 26 листопада 2001 року. До кінця листопада 2001 року практично усі підрозділи, що мали займатися підготовкою і проведенням перепису населення, прийманням, обробленням та зберіганням його матеріалів, були повністю забезпечені обладнаними приміщеннями, засобами зв'язку, меблями та інвентарем, автотранспортом.

Надзвичайно потужним імпульсом для успішного старту першого національного перепису населення стало звернення Президента України Л.Д. Кучми до українського народу, яке мало значний позитивний вплив на формування відповідального ставлення до переписних заходів, як з боку населення, так і з боку задіяних органів державної влади. Суттєво вплинула на це також активна роз'яснювальна робота, здійснювана органами державної статистики та іншими задіяними виконавцями, насамперед, через засоби масової інформації.

Для інформування громадськості про мету і значення першого національного перепису населення було запроваджено систематичне висвітлення цього питання в засобах масової інформації, включаючи Інтернет; здійснено видання спеціальних брошур, інформаційних бюлетенів, буклетів, плакатів із символікою першого Всеукраїнського перепису населення 2001 року. Досвід засвідчив, що надзвичайно ефективним засобом наочної агітації та роз'яснювальної роботи є плакати із зображенням переписної документації, у тому числі з текстом Інструкції про порядок проведення перепису та заповнення бланків переписної документації. Було проведено лекції та бесіди з питань програми перепису населення та порядку його проведення. Організовано випуск учнівських зошитів, поштових конвертів, марок з тематикою перепису населення та інших ілюстративних матеріалів. Здійснено відповідне оформлення приміщень переписних та інструкторських дільниць. Розроблено рекомендації щодо подолання можливого упередженого ставлення до перепису населення окремих категорій населення.

Держкомстатом було розроблено Концепцію рекламної кампанії перепису населення, підготовлено спеціальні прес-релізи для засобів масової інформації, проведено прес-конференцію і декілька прямих телефонних ефірів на радіо та телебаченні. Під час обговорення в чисельних виступах і дискусіях з означених питань брали участь як представники керівного складу Держкомстату та територіальних органів статистики, так і фахівці інших міністерств та відомств, що залучалися до робіт з перепису населення, а також провідні науковці та громадські діячі. Згідно із Концепцією рекламної кампанії органами державної статистики було також запроваджено моніторинг розміщення інформаційних матеріалів щодо перепису населення у засобах масової інформації, за результатами якого було підготовлено спеціальний звіт. Висвітлення теми підготовки і проведення першого національного перепису населення українським телебаченням і радіомовленням так само, як і матеріали прес-конференції, було узагальнено у відео та аудіо-звіти.

З 1 до 20 грудня 2001 року у Держкомстаті, Головному управлінні статистики в Автономній Республіці Крим, обласних, Київському та Севастопольському міських управліннях статистики діяли спеціальні телефонні “гарячі лінії". Зрозуміло, що проведення роботи такого масштабу, як перший національний перепис населення, не могло не сколихнути громадську думку, і тому цілком природно виглядає той факт, що кількість відгуків на цей загальнодержавний захід виявилася досить значною. Загальна кількість звернень громадян, пов'язаних із переписом населення, які надішли на адресу лише центральних органів державної влади та засобів масової інформації, становить понад 2,3 тисячі. Необхідно зауважити, що для уявлення дійсних масштабів реагування населення на проведення перепису населення по країні в цілому, наведену цифру треба збільшити у десятки разів, оскільки аналогічна робота проводилась усіма територіальними органами державної статистики в кожному регіоні. Більше половини звернень громадян до центральних органів, розташованих у Києві, надходили безпосередньо до Держкомстату України як до основного виконавця цих робіт (1,3 тисячі). При цьому 97,1% звернень надійшли до центральної статистичної служби за телефонами “гарячої лінії”.

З 30 листопада 2001 року, згідно зі строками, встановленими Кабінетом Міністрів України, обліковцями було розпочато попередні обходи приміщень, розташованих на території кожної з лічильних дільниць. Здійснювали цю роботу 159480 обліковців основних і стаціонарних дільниць, а також резервна частина персоналу цієї категорії. Загальна кількість залучених до проведення попередніх обходів обліковців була майже на 4% вища за ту, яка передбачалася організаційним планом проведення Всеукраїнського перепису населення 2001 року. Головною причиною, що викликала необхідність використання під час попередніх обходів обліковців з числа резервного складу та закріплених за стаціонарними переписними пунктами, стала відмова обліковців від продовження роботи після проходження навчання (у тому числі тієї частини переписного персоналу, яка була набрана з числа безробітних як для виконання громадських робіт з оплатою праці за рахунок коштів фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття). Наприклад, у м. Києві до попередніх обходів не приступив 221 навчений обліковець, у Дніпропетровській області 189 обліковців з числа безробітних не виявили бажання продовжувати роботи з перепису населення. Зазначені відмови, за оцінкою територіальних органів державної статистики, були зумовлені низьким рівнем встановленої винагороди за виконання робіт з перепису населення, неспроможністю деяких обліковців під час навчання опанувати досить складний порядок заповнення переписної документації, а інколи також психологічними ускладненнями під час спілкування з респондентами при проведенні опитування. Погіршення на той час погодних умов у деяких західних та східних областях теж вплинуло на необхідність залучення до проведення попереднього обходу резервного складу обліковців. Через хворобу не всі обліковці стали до роботи у Харківській, Чернівецькій та Чернігівській областях. В цілому у перший день попереднього обходу не розпочали роботу 617 обліковців. Виходячи з необхідності проведення додаткових інструктажів з оновленим складом обліковців, у Дніпропетровській і Чернівецькій областях та у м. Севастополі на окремих дільницях було дещо скорочено строки проведення попереднього обходу.

Найважливішим інструментом забезпечення організованого проведення перепису населення та постійного контролю за його ходом стала система спеціального оперативного моніторингу. Вона охоплювала задіяні центральні та всі місцеві органи виконавчої влади і координувалася Держкомстатом України. Одним із ключових елементів цієї системи були згадувані вище спеціальні телефонні “гарячі лінії”. Оперативний штаб, який згідно з наказом діяв у Держкомстаті з 30 листопада до 21 грудня 2001 року, на підставі даних щоденного моніторингу виконання обліковцями норм навантаження, відстежував темпи перепису населення і вносив відповідні корективи у його хід.

Дані моніторингу проведення опитування населення і заповнення переписної документації наведені нижче:

Кількість осіб, записаних до переписних листів

Ці дані не містять у собі інформації стосовно кількості респондентів, які були відсутні за місцем постійного проживання упродовж всього періоду роботи тимчасового переписного персоналу (з 30 листопада до 20 грудня 2001 року). Основні характеристики щодо осіб, з якими обліковці не змогли з тих чи інших причин поспілкуватися особисто, було отримано на підставі даних служб паспортизації, реєстрації і міграційної роботи та інших адміністративних джерел. У такий спосіб переписна документація була складена на 365 тис. осіб. Найчастіше адміністративні джерела інформації під час перепису довелося використовувати в Автономній Республіці Крим – 44 тис. осіб, Одеській області – 41 тис. та у м. Києві – понад 37 тис. осіб.

У даних моніторингу, наведених на графіку, також не враховано чисельність контингентів закритих територій і дані, які збиралися Міністерством закордонних справ – про кількість працівників дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном і членів їх домогосподарств, а також громадян України, які на момент перепису населення перебували за кордоном і знаходилися на консульському обліку. Означена інформація згідно із календарним планом приймання матеріалів перепису надійшла до Держкомстату тільки у першій декаді січня 2002 року.

Необхідно зауважити, що силовими міністерствами та Міністерством закордонних справ України надзвичайно чітко і організовано було здійснено перепис військовослужбовців, осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, а також інших осіб, які знаходилися на закритих територіях, та у встановлені терміни передано переписні матеріали органам державної статистики. Оцінюючи спільні зусилля у реалізації переписних заходів, слід відзначити надзвичайно відповідальне і сумлінне ставлення працівників зазначених установ і організацій до проведення опитування населення і високу якість виконаної роботи.

Слід також підкреслити, що вжиті правоохоронними органами профілактичні заходи, а також оперативна робота в ході перепису, яка здійснювалася відповідно до затвердженого МВС і Держкомстатом України Плану узгоджених дій, дали свої позитивні результати. Так, за даними моніторингу, упродовж всього періоду проведення попередніх та контрольних обходів і безпосередньо перепису населення не було зафіксовано жодного випадку використання переписних заходів у кримінальних цілях, таких як проникнення в помешкання громадян під виглядом переписного персоналу, проникнення до переписних приміщень, викрадення переписних матеріалів тощо. Лише, у приватному житловому секторі мали місце 53 випадки нападів на переписний персонал безпритульних собак, у тому числі 36 – із заподіянням шкоди здоров’ю інтерв’юерів.

За результатами моніторингу також встановлено, що 98,4% переписної документації було заповнено шляхом безпосереднього опитування населення за основним місцем проживання під час обходу житлових приміщень. В середньому по Україні фактичне навантаження на обліковця під час перепису населення становило в міських поселеннях – 359 осіб (за оргпланом передбачалося 350 осіб), в сільській місцевості – 248 осіб (за оргпланом – 250 осіб). Більшість територіальних органів державної статистики зауважували на тому, що в селищах міського типу, які мають “сільську” забудову, навантаження на обліковців не повинно розраховуватися за критеріями міського поселення, оскільки на практиці воно виявляється занадто великим. Крім того, ними була висловлена пропозиція: знизити навантаження на обліковців (максимально можливе – не вище 15-20% від середнього) і зменшити різницю між навантаженням міського та сільського обліковців, наприклад, за рахунок підвищення навантаження на обліковців у сільській місцевості.

Понад 410 тис. осіб з числа респондентів виявили бажання переписатися на стаціонарних лічильних дільницях. Найбільше таких випадків зареєстровано в м. Києві – 90 тис. осіб, Дніпропетровській та Харківській областях – по 41 тис. осіб в кожній.

Загалом наведені дані підтверджують висновок, що громадяни України з повним розумінням сприйняли значення такого загальнодержавного заходу як перепис населення і в переважній більшості свідомо виконали свій громадянський обов’язок. Лише близько 1200 осіб офіційно відмовилися надати дані про себе для перепису із політичних, соціально-побутових та релігійних міркувань.

Політичну ситуацію навколо перепису можна оцінити як відносно спокійну, особливо з урахуванням того, що паралельно з переписом розгорталась активна передвиборча кампанія. У цьому плані вирішальне значення мала чітка та однозначна позиція Президента України Л.Д. Кучми стосовно неприпустимості політизації заходів, пов’язаних із переписом. За весь період опитування була зафіксована порівняно незначна кількість спроб політичного втручання в його хід. У переважній більшості вони були пов’язані із національною та мовною проблематикою і виходили із діаметрально протилежних позицій організацій відповідного спрямування. Цими організаціями проводилася достатньо активна робота як в центрі, так і на місцях, проте, аргументація, що використовувалася ними для дискредитації перепису, була націлена головним чином на нарощування власних політичних дивідендів у передвиборчому марафоні. З цього приводу органами державної статистики здійснювалася адекватна роз’яснювальна робота, що була розрахована на широку громадськість.

Чіткі дії усіх задіяних виконавців забезпечувалися координацією і щоденною оцінкою поточної ситуації. Здійснюваний моніторинг дозволяв у ході всього періоду опитування населення контролювати виконання організаційного плану і відстежувати забезпечення охоплення респондентів опитуванням по кожному реґіону і країні в цілому. У регіональному розрізі на кінець перепису населення ситуація виглядала таким чином: в Одеській, Волинській, Рівненській, Донецькій, Миколаївській, Запорізькій, Кіровоградській, Житомирській, Харківській, Київській, Тернопільській і Луганській областях, Автономній Республіці Крим та м. Києві показник охоплення населення переписом перевищив розрахункові оцінки. У той же час в Івано-Франківській, Дніпропетровській, Черкаській, деяких інших областях та м. Севастополі він не досяг рівня, визначеного оргпланом.

Як вже зазначалося, для виявлення населення, неохопленого переписом, так само, як і для уточнення даних щодо осіб, яких не вдалося застати вдома, територіальним органам державної статистики було рекомендовано скористатися даними адміністративних джерел, зокрема: інформацією житлово-експлуатаційних дільниць, домоуправлінь, сільських рад; даними реєстру фізичних осіб-платників податків; списками виборців; переліками неприватизованих квартир, де не проживає населення; даними реєстру пенсіонерів у місцевих органах соціального захисту населення; списками студентів та учнів, які приїхали на навчання і наймають квартири (за даними деканатів вузів, учбових частин); даними обліку дітей дошкільного і шкільного віку в районних відділах освіти тощо. До переписних листів, які заповнювалися на підставі даних, отриманих із адміністративних джерел, вносилися лише наявні в них характеристики щодо конкретних осіб. У таких переписних листах обов'язково проставлялася відповідна резервна мітка.

Крім того, представники тимчасового переписного персоналу разом із працівниками органів державної статистики і співробітниками органів внутрішніх справ у вечірні години відвідували гуртожитки з метою виявлення нелегально проживаючих осіб, а також для того, щоб зіставити дані перепису з фактично прописаними або зареєстрованими мешканцями. До земляцтв іноземних студентів спрямовувалися спеціальні звернення з проханням посприяти проведенню перепису членів цих земляцтв, які нелегально проживають на території конкретного населеного пункту. Ретельно перевірялися дачні масиви, де за допомогою осіб, які охороняють ці території, з'ясовувалося, чи є серед дачників мешканці, які постійно проживають у дачних будинках і підлягають перепису саме в цих приміщеннях. Працівники органів державної статистики, представники тимчасового переписного персоналу разом із співробітниками органів внутрішніх справ здійснювали виїзди на міські сміттєзвалища та відвідували місця (притулки), де зазвичай збираються безпритульні дорослі та діти. По кожному факту звернення громадян стосовно порядку здійснення опитування, заяв про відмову в участі в переписі населення, скарг щодо дій уповноважених з перепису осіб, органи державної статистики спільно з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування із залученням інших органів вживали додаткових заходів з метою усунення будь-яких перешкод для забезпечення повного охоплення респондентів переписом.

Під час контрольних обходів, які тривали п'ять днів ( з 16 до 20 грудня) і теж ставили за мету контроль забезпечення охоплення респондентів опитуванням та перевірку якості заповнення переписної документації, усі особи, які повинні були бути переписані, але з якихось причин були пропущені, записувалися до списку і на них заповнювалася переписна документація. Загальна кількість респондентів, дані про яких було занесено до переписних документів під час контрольного обходу, становить 214,7 тис. осіб. Більше половини цих респондентів було переписано у Луганській, Дніпропетровській, Донецькій областях, у м. Києві та в Автономній Республіці Крим.

Приймання матеріалів Всеукраїнського перепису населення тривало до 1 лютого 2002 року. На жаль, ця робота ускладнювалася тим, що через недостатнє фінансове забезпечення наприкінці 2001 року було скорочено чисельність тимчасових штатних працівників з перепису населення на районному рівні. Заступники начальників районних (міських) відділів статистики разом із завідувачами переписних відділів, які працювали лише до 11 січня 2002 року, у період приймання матеріалів здійснювали розбирання і перевірку контрольних бланків, які, як і довідки про проходження перепису населення, були застосовані для забезпечення повноти і якості переписних даних, виключення можливих пропусків та подвійних записів у переписній документації. У територіальних управліннях статистики також здійснювалося розбирання і перевірка відповідних контрольних бланків. Загалом під час проведення перепису населення було складено 86617 контрольних бланків, серед них 47062 – бланки внутрішньорайонної міграції, 24038 – бланків міжрайонної міграції, 15517 – бланків міжобласної міграції.

Після завершення цієї роботи переписну документацію було скомплектовано і передано спеціальним підрозділам з кодування даних для подальшої їх підготовки до автоматизованого оброблення.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України кодувальники залучалися до робіт на період з 1 лютого до 1 вересня 2002 року. Кількість кодувальників була збільшена порівняно з розрахунками, які проводились за підсумками кодування матеріалів пробного перепису (при пробному перепису запитання щодо зайнятості, міграції та фертильності обстежувались на 25% вибірковій сукупності), оскільки саме запитання, які стосувались занять, видів економічної діяльності вимагали значних людських ресурсів. За розрахунком передбачалося залучати 70 кодувальників на 1 млн. населення, проте фактична середньоспискова чисельність залучених кодувальників становила 2886 осіб, або 58 кодувальників на 1 млн.

За даними моніторингу, середнє навантаження на кодувальника за зміну на кожному циклі було таким: І цикл – 435, ІІ цикл – 600, ІІІ цикл – 850, ІV цикл – 1450 переписних документів. Структура розподілу кодувальників за циклами виглядала таким чином: І цикл – 49 %, ІІ цикл – 23%, ІІІ цикл – 17%, ІV цикл – 11% від усієї кількості працівників. Перший цикл перевірки та кодування розпочинали всі кодувальники. Після закінчення першого циклу, хоча б по одному територіальному масиву, найбільш підготовлених кодувальників переводили на другий цикл, а після закінчення другого та третій, а потім на четвертий. Така міграція кодувальників закінчувалась, коли в роботі знаходилось декілька територіальних масивів.

Слід відмітити, що при заповненні штатів кодувальників майже всі територіальні управління статистики стикались зі значними труднощами, оскільки ця робота була тимчасовою, але вимагала певної освіти та фахової підготовки персоналу. Крім того, за браком приміщень, меблів та іншого інвентарю роботи з кодування були організовані у дві зміни з тим, щоб забезпечити встановлені терміни їх виконання. Протягом усього періоду перевірки переписних документів та їх кодування спостерігалася значна плинність кадрів. Та не зважаючи на труднощі, територіальні управління статистики виконали цей етап переписних робіт на високому рівні і у встановлені терміни.

Зважаючи на те, що координація і керівництво роботами з оброблення даних перепису здійснювалися Головним Міжрегіональним управлінням статистики у місті Києві, ним було затверджено Технологічний план-графік автоматизованої обробки переписних документів на регіональному рівні, який встановлював терміни завершення автоматизованого введення даних для кожного регіону. Хід сканування відстежувався кожного тижня. При цьому територіальні управління статистики звітували до Держкомстату України за такими показниками: накопичувана кількість просканованих форм 2с, питома вага чисельності осіб, на яких було складено ці форми, у загальній кількості осіб, записаних до переписних листів, кількість територіальних масивів, готових до формування вихідних таблиць. Крім того, для забезпечення ритмічної роботи і підтримування необхідного рівня інтенсивності сканування до звіту включалася інформація про кількість форм 2С, просканованих за увесь тиждень, що передував звітному, в цілому і в середньому за один робочий день. Серед територіальних управлінь статистики за підсумками цього оперативного моніторингу було запроваджене неформальне рейтингове змагання, яке значною мірою стимулювало працівників до вмотивованого застосування знань і практичних навичок в процесі експлуатації сканерного обладнання, підвищення його продуктивності, вдосконалення організації праці персоналу, покращання на цій основі якості роботи і забезпечення своєчасного її виконання.

Поставка до Головного Міжрегіонального управління статистики у місті Києві територіальних файлів для формування вихідних таблиць була розпочата територіальними управліннями статистики наприкінці вересня, а публікація перших підсумків перепису населення була здійснена Держкомстатом України 25 грудня 2002 року.

З огляду на те, що між переписами населення 1989 і 2001 року пролягла не лише надто значна часова відстань, але й відбулися кардинальні перетворення у самому суспільстві, нестримна зацікавленість користувачів до інформації з перепису населення була відчутна навіть під час його проведення. Враховуючи це, перші дані про кількість осіб, облікованих тимчасовим переписним персоналом у ході опитування, було оприлюднено практично одразу після завершення контрольних обходів – на засіданні Кабінету Міністрів України, яке відбулося 26 грудня 2001 року. Означена інформація миттєво була поширена усіма засобами масової інформації. Чисельні користувачі даних після отримання певних кількісних орієнтирів, навіть усвідомлюючи, що їм повідомлено не остаточні дані перепису щодо чисельності населення країни, а лише їх приблизну оцінку, були задоволені оперативністю здійсненого підрахунку та його швидким оприлюдненням.

Про попередні, більш детальні підсумки перепису населення, громадськість було поінформовано вже у травні 2002 року. Поширене повідомлення містило загальну характеристику кількості наявного населення України та регіонів, інформацію про його розподіл за статтю та місцем проживання (міські поселення та сільська місцевість), дані про число міст в Україні і кількість мешканців у містах, з чисельністю населення понад 50 тисяч. Наприкінці грудня того ж року Держкомстат України представив основні остаточні результати першого національного перепису населення. В цій публікації була подана інформація про кількість наявного і постійного населення України та регіонів станом на 5 грудня 2001 року, щільність населення за територіями проживання, дані про розподіл постійного населення за громадянством, інформація про кількість сільського та міського населення, про статево-віковий, етнічний та мовний склад населення України, про розподіл мешканців країни за сімейним станом та рівнем освіти. На початку січня 2003 року усі територіальні органи статистики представили користувачам аналогічні дані по регіонах.

Календарним планом поширення підсумків Всеукраїнського перепису населення 2001 року були встановлені строки випуску основних тематичних збірників на паперових носіях та в електронному вигляді. На цей час вже підготовлено такі друковані видання: “Кількість та територіальне розміщення населення України”, “Статево-віковий склад населення України”, “Національний склад населення України та його мовні ознаки”, “Рівень освіти населення України”, “Джерела засобів існування населення України ” та “Склад населення України за шлюбним станом”, а також бюлетень “Розподіл індивідуальних домогосподарств за розміром по регіонах України”. На виході з друку і в роботі збірники: “Зайняте населення України”, “Домогосподарства в Україні”, “Населення за місцем народження та громадянством”, “Жінки і чоловіки України”. Аналогічні друковані видання за матеріалами перепису населення відповідно до плану випускаються й територіальними управліннями статистики, при цьому рівень деталізації даних за адміністративно-територіальними ознаками в цих публікаціях значно нижчий – до районів та міст обласного значення. З використанням даних перепису населення було підготовлене і нещодавно вийшло з друку видання – “Демографічна криза в Україні: причини та наслідки”. Ця публікація була здійснена за результатами дослідження, яке було виконане Інститутом демографії та соціальних досліджень НАН України і Держкомстатом України у рамках підготовки до проведення парламентських слухань з демографічних проблем в Україні 21 травня 2003 року.

На підставі переписних даних було розроблено концепцію демографічного розвитку України, яка стане для багатьох центральних і місцевих органів влади науково обґрунтованою перспективною програмою дій – спрямованою на подолання кризової ситуації в демосоціальному становищі держави.

 Кожен з чергових етапів оприлюднення результатів перепису населення, що відбуваються по мірі опрацювання даних, надає імпульс чисельним публікаціям і коментарям у засобах масової інформації, викликає велику зацікавленість і привертає увагу багатьох користувачів даних.


Зміст ] Попередня ] Наступна ]


 

© Державний комітет статистики України, 2004
© Інститут демографії та соціальних досліджень Національної академії наук України, 2004
© ТОВ "Інтелектуальні Системи ГЕО" (електронна версія), 2004