4.5. Мобільність населення, її регіональні розбіжності

Протягом усього періоду перебування нашої держави у складі СРСР міграційна мобільність населення утримувалася на високому рівні. До війни та в перші післявоєнні роки широкого розвитку набули організовані переселення – вербування робочої сили на новобудови Східних районів колишнього Союзу та освоєння цілинних земель, а також насильницький вивіз (депортація) з території України окремих етнічних груп, розкуркулених та політрепресованих осіб. З часом на зміну організованим міграціям прийшли стихійні індивідуальні переїзди, у яких також були задіяні численні контингенти осіб. Цьому сприяли значна уніфікація способу життя по всій території єдиної держави (в усякому разі в міських поселеннях), а також наявність робочих місць по всій країні, внаслідок чого громадяни колишнього Союзу мали впевненість в отриманні роботи, а, отже, і засобів існування, після переїзду і тому відносно легко наважувались на міграцію.

Упродовж 1960-80-х рр. сальдо міграцій населення України не перевищувало ±100 тис. осіб на рік. Більшу частину періоду цей показник був невеликим додатним, забезпечуючи 5-10% (в окремі роки – до чверті) загального приросту населення. Однак, міграційні процеси справили значний опосередкований вплив на динаміку чисельності населення, викликавши трансформації статево-вікової структури. На роботу в регіони Сибіру, Далекого Сходу, Крайньої Півночі тощо виїжджали молоді люди, а поверталися переважно пенсіонери. Так, протягом 1959-1989 рр. чисельність усього населення завдяки міграціям зростала менш, ніж на 1% за десятиліття, в той же час внаслідок дії міграційного фактору чисельність чоловіків віком 20-29 років зменшувалася за кожний міжпереписний період на 5-6%, кількість жінок того ж віку – на 2%. Натомість чисельність осіб молодших пенсійних вікових груп (чоловіки 60-69 років, жінки 55-69 років) протягом 1959-1970 рр. внаслідок міграцій зросла більш як на 4%, протягом наступного міжпереписного періоду – на 2% і лише у 1980-х роках цей процес призупинився. 

Такий характер зворотної міграції ще більше посилював процес старіння населення, з яким Україна зіткнулася в середині ХХ століття. Можна стверджувати, що тенденції міграцій населення післявоєнного періоду прискорили настання депопуляції принаймні на кілька років.

Згідно з переписом населення колишнього СРСР 1989 р. 44,4% постійних жителів України хоча б один раз протягом життя змінили місце проживання. При цьому майже 14 відсотків мешканців нашої держави народилися за її межами. 

Протягом періоду переходу до ринкових відносин в Україні міграційні процеси зазнали суттєвих трансформацій. Значно зменшився міграційний оборот, додатне сальдо міграцій у 1991-1992 рр. різко зросло, однак вже наступного року відбувся надзвичайно різкий спад і з 1994 року кількість вибулих з України почала перевищувати кількість прибулих. Загалом прямі міграційні втрати України за період з початку 1994 р. по кінець 2001 р. помітно перевищили 1 млн. осіб. В цей період різко знизилася інтенсивність стаціонарних міграцій (які пов’язані із зміною місця проживання і фіксуються державною статистикою), в той же час набули широкого поширення нові для пострадянського простору форми міграційних переміщень – зовнішня трудова міграція, рух біженців, транзит нелегальних мігрантів.

До України з проголошенням незалежності повернулося чимало етнічних українців та представників депортованих народів, натомість відбулося повернення до країн походження численних груп росіян та представників ряду інших етносів колишнього СРСР. Як наслідок, перепис 2001 р. зафіксував зростання порівняно з 1989 р. питомої ваги осіб, що народилися в Україні при помітному зниженні частки народжених в більшості держав СНД і Балтії (табл. 4.5.1). Деяке підвищення питомої ваги народжених в Узбекистані відбулося внаслідок повернення кримських татар, частина з яких народилася вже після депортації.

Табл. 4.5.1. Розподіл жителів України за місцем народження, % (за переписами 1989 та 2001 рр.).

Країна народження

1989

2001

Україна

86,2

88,9

Інші держави кол. СРСР

13,6

10,1

     в т.ч.  

Росія

10,1

7,5

Бєларусь

0,8

0,6

Казахстан

0,7

0,5

Молдова

0,4

0,3

Узбекистан

0,3

0,5

За межами СРСР

0,7

0,6

Невідомо

0,2

0,4

Населення різних регіонів України неоднаковою мірою залучено в міграційні процеси. Питома вага мігрантів в загальній чисельності населення регіонів на момент перепису коливається від 13,5% (Закарпаття) до 60,6% (АР Крим), зростаючи з заходу на схід та з півночі на південь. Частка народжених за межами регіону також вища в найбільш промислово розвинених областях Сходу та в південних регіонах і особливо висока (понад 50%) – в Криму та Києві. Причому, якщо більшість некорінних жителів столиці народилися на території України, то 32,0% кримчан та 33,1% мешканців Севастополя походять з-за меж нашої держави.

Загалом Київ акумулює 15,9% від кількості мешканців України, які проживають поза межами регіону народження (це утричі більше від частки Києва в загальній чисельності населення країни). До цього контингенту входять також особи, які народилися в населених пунктах Київської області, що ввійшли до складу міста Києва (за даними перепису 1,1% киян народилися за межами Києва, але жодного разу не змінювали місце проживання). Серед киян, народжених за межами Києва, 24,0% становлять уродженці Київської області і ще 28,0% – уродженці областей, які межують з Київською. В той же час уродженці столиці становлять 2,5% населення Київщини. Результати перепису підтверджують той факт, що найбільш інтенсивні міграційні зв’язки існують між сусідніми регіонами: в кожному регіоні серед контингентів осіб, народжених в інших регіонах країни, найчисельнішими є групи уродженців прилеглих регіонів. Зокрема, 3,1% населення Київщини – вихідці з Житомирської, а 2,3% – з Чернігівської області, в Запорізькій області 2,4% населення походить з Дніпропетровщини, 1,8% – з Донеччини і 1,6% – з Херсонщини.

Мігранти з-за меж України найбільш вагомий вклад внесли у формування населення Криму: уродженці Росії становлять 26,9% населення Севастополя і 18,8% населення АР Крим, ще 8,1% кримчан народилися в Узбекистані. Якщо не брати до уваги Крим, розселення осіб, що народились в колишніх республіках СРСР, крім Молдови, відповідає територіальній диференціації рівнів економічного розвитку. 35,6% жителів нашої держави, народжених в Молдові, проживає на Одещині, а 37,0% осіб, що народилися за межами колишнього Союзу, припадає на 3 області Галиччини, які до другої світової війни знаходилися в складі Польщі. Останній показник порівняно з 1989 р. зменшився, оскільки в ряді інших регіонів (перш за все у Києві) з’явилися численні групи вихідців з країн "старого зарубіжжя" – мігрантів з Афро-азіатських держав, представників іноземних фірм, а також дітей військовослужбовців Радянської армії, які народилися в країнах Варшавського договору, де проходили службу їх батьки.

Питома вага осіб, які проживають у данному місці менше 1 року (%)
від 0.5 до 1.25
від 1.25 до 1.5
від 1.5 до 1.75
від 1.75 до 2.00
більше 2.00
Питома вага осіб, які хоча б один раз за життя змінили місце проживання (%)
питома вага осіб, які хоча б один раз за життя змінили місце проживання
питома вага осіб, народжених за межами регіону
Карта: Міграційна ситуація в регіонах України

За даними Першого Всеукраїнського перепису майже 200 тис. зайнятих працює за межами регіону постійного проживання1, при цьому 62,7% від загалу становлять мешканці Київської, Чернігівської та Житомирської областей, які працюють у Києві. На Київщині особи, чиє місце роботи знаходиться у столиці, становлять 16,6% усього зайнятого населення, на Чернігівщині – 2,0%, на Житомирщині – 0,8%. Рівень участі у маятникових поїздках до столиці помітно зменшується із збільшенням віддалі: сумарний показник для 10 районів та 6 міськрад приміської зони м.Києва2 становить 26,3%, тоді як показник для решти адміністративних одиниць Київської області – 2,2%.

Питома вага осіб, які від'їжджають на роботу до Києва в загальній чисельності зайнятого населення (%)
до 0.5
від 0.5 до 1
від 1 до 3
від 3  до 10
від 10 до 30
більше 30
Карта: Маятникові міграції до Києва
.

Підвищена інтенсивність поїздок на роботу до Києва зафіксована в тих районах, через які проходять магістральні залізниці. Так, рівень участі в маятникових поїздках до Києва у віддаленому від ядра агломерації Яготинському районі, дещо вищий, ніж у Макарівському районі, який входить до приміської зони Києва. У Чернігівській області регіон підвищеної інтенсивності поїздок до Києва сформувався вздовж залізниці Київ-Москва, зокрема, у Ніжинському районі, який відділений від Київської області територіями двох районів, інтенсивність маятникових поїздок до Києва удвічі вища, ніж в Козелецькому – найближчому до столиці серед районів Чернігівщини. В Житомирській області до лідерів за інтенсивністю маятникових поїздок до Києва належить ряд районів, які не межують з Київщиною, але мають залізничне сполучення (Бердичівський, Андрушівський). Такі особливості територіальної диференціації інтенсивності маятникової мобільності в першу чергу пояснюються меншою вартістю проїзду електричками порівняно з проїздом автобусами. Відповідно для мешканців населених пунктів, прилеглих до залізниць, мінімально економічно вигідною буде менша заробітна плата в Києві, ніж для мешканців тих поселень, де залізничного сполучення немає.

В містах обласного підпорядкування, які належать до приміської зони Києва, частка працюючих у столиці серед зайнятого населення в 1,3-1,8 раза менша порівняно з районами, на території яких ці міста знаходяться. Це пояснюється більшими можливостями зайнятості за наймом у містах порівняно із селами, а також тим, що для сільських мешканців наявність такого надійного джерела прибутків, як особисте підсобне господарство, дозволяє погоджуватися на менш оплачувану роботу в столиці. Виняток становлять Бровари – місто, яке, по-перше, розташоване ближче до Києва і має кращу транспортну доступність до нього, ніж будь-яке село Броварського району, а, по-друге, є найбільшим за чисельністю населення (і відповідно за показником пропозиції робочої сили) з усіх міст приміської зони Києва.

У маятникових поїздках до Києва переважно беруть участь молоді люди: частка молоді серед працюючих в столиці мешканців трьох областей майже в 1,5 раза вища, ніж серед усіх зайнятих. Особливо висока інтенсивність маятникових поїздок до столиці спостерігається у віковому діапазоні 18-28 років. Причому перевага молоді серед мігруючих до Києва стає більш суттєвою із збільшенням віддалі. Так, у Київській області маятникові мігранти в середньому на 1,7 року молодші від загального контингенту зайнятих, в Чернігівській – на 3,9 року, в Житомирській – на 5,7 року.

Учасникам маятникових поїздок притаманний підвищений рівень освіти, хоча відмінності від інших контингентів зайнятих не є разючими: показник середньої кількості років навчання становить для усього зайнятого населення трьох областей 12,2 року, тоді як для матникових мігрантів – 12,5 року. Зокрема, серед останніх частка осіб з вищою освітою становить 23,6% проти 17,3% для усіх зайнятих. Очевидно частина маятникових мігрантів з вищою освітою – це особи, які раніше навчалися у Києві.

До видів економічної діяльності, де найчастіше в економіці Києва використовується праця маятникових мігрантів, належать транспорт (особливо наземний), будівництво та охорона здоров’я. Маятникові мігранти займаються у Києві переважно менш кваліфікованими роботами, ніж кияни. Серед тих, хто приїздить до Києва на роботу з прилеглих областей, порівняно із зайнятими – постійними мешканцями столиці в 1,6 раза менше законодавців, вищих державних службовців та керівників (при тому, що частка зайнятих у державному управлінні серед двох контингентів майже однакова), в 1,8 раза – професіоналів (в т.ч. в 2,4 рази менше викладачів), натомість в 1,6 раза більше працівників сфери обслуговування (особливо це стосується працівників служб, що виконують захисні функції, та працівників, що надають послуги в дорозі з придбання проїзних квитків та інші, що повязані з переміщенням), в 1,4 раза більше кваліфікованих працівників з інструментом, а також операторів та складальників устаткування та машин, в 1,2 раза – представників найпростіших професій. 

При обмежених можливостях працевлаштування і низькій заробітній платі чимало економічно активних громадян України стають трудовими мігрантами. Сьогодні низький рівень оплати праці (особливо в еквіваленті долара або євро за курсом Національного банку України) і масштабне безробіття перетворюють трудові міграції в чи не єдиний засіб забезпечення прийнятного рівня життя для значної частини населення країни. Трудові міграційні поїздки з України в країни СНД, Західної і Центральної Європи стали об'єктивною реальністю і, без сумніву, масштабним явищем сучасності.

Всеукраїнський перепис населення зафіксував 118,8 тис. осіб, чиє місце роботи знаходиться за межами України. Це лише незначна частина реальної сукупності зовнішних трудових мігрантів (1-5 млн. за різними оцінками), хоча втричі більше від контингенту, зафіксованого службами працевлаштування. Однак, дані перепису, на відміну від поточних даних, відображають близьку до реальної структуру зовнішніх трудових мігрантів за країнами прикладання праці: основними країнами-реципієнтами зафіксованих переписом трудових мігрантів є Росія, Італія, Португалія, Польща і Чехія. 


1 Під регіоном розуміється область, АР Крим, Київська або Севастопольська міськрада, маятникові поїздки у межах одного регіону переписом не фіксувалися

2 До приміської зони входять Баришівський, Бориспільський, Бородянський, Броварський, Васильківський, Вишгородький, Києво-Святошинський, Макарівський, Обухівський, Фастівський райони, міста обласного підпорядкування Березань, Бориспіль (з сільськими поселеннями, підпорядкованими міськраді), Бровари, Васильків, Ірпінь (з селищами міського типу, підпорядкованими міськраді) та Фастів


Зміст ] Попередня ] Наступна ]


 

© Державний комітет статистики України, 2004
© Інститут демографії та соціальних досліджень Національної академії наук України, 2004
© ТОВ "Інтелектуальні Системи ГЕО" (електронна версія), 2004