4.8.3. Розподіл населення за видами економічної діяльності та статусом зайнятості

Якісні зрушення у зайнятості населення України трансформаційного періоду тісно пов’язані з процесами формування нової економічної системи. Вони відбивають труднощі подолання занепаду вітчизняного виробництва, його техніко-технологічної модернізації та структурної перебудови, проблеми становлення цивілізованих соціально-трудових відносин у нашій країні. Одним із важливих якісних аспектів зайнятості, що відображає як вищезгадані процеси становлення нової ринкової моделі соціально-економічного розвитку, так і специфіку виробничо-господарської спеціалізації країни та окремих її регіонів, є структура зайнятості населення за видами економічної діяльності. Дані першого Всеукраїнського перепису населення дають змогу оцінити розподіл зайнятих за видами економічної діяльності та статусом зайнятості, що віддзеркалює основні нові риси соціально-економічного складу населення, що сформувалися протягом останнього міжпереписного періоду. Структуру зайнятості населення за видами економічної діяльності на момент перепису 2001 року представлено у таблиці 4.8.5.

Таблиця 4.8.5. Зайняте населення України за видами економічної діяльності станом на 5 грудня 2001 року

№п/п

Види економічної діяльності

тисяч осіб

У % до загальної чисельності зайнятих

I

Сільське господарство, мисливство та лісове господарство

3708,4

21,5

II

Рибне господарство

27,7

0,2

III

Добувна промисловість

588,9

3,4

IV

Обробна промисловість

3003,5

17,4

V

Виробництво електроенергії, газу та води

545,8

3,2

VI

Будівництво

742,6

4,3

VII

Оптова й роздрібна торгівля; торгівля транспортними засобами; послуги з ремонту

1881,0

10,9

VIII

Готелі та ресторани

313,3

1,8

IX

Транспорт

1159,6

6,7

X

Фінансова діяльність

156,4

0,9

XI

Операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам

583,6

3,4

XII

Державне управління

1047,3

6,1

XIII

Освіта

1448,9

8,4

XIV

Охорона здоров’я та соціальна допомога

1303,2

7,6

XV

Колективні, громадські та особисті послуги

498,9

2,9

XVI

Послуги домашньої прислуги

74,3

0,4

XVII

Екстериторіальна діяльність

4,1

0,0

 

 

Неточно вказані або не вказані види діяльності

162,6

0,9

Все зайняте населення

17250,1

100,0

Насамперед привертає увагу надто велика частка зайнятих у сільському господарстві, мисливстві та лісовому господарстві, що є традиційною для країни, де цей значущий вид економічної діяльності розвивається переважно екстенсивно1. Зайняті у сільському господарстві, мисливстві та пов’язаних з ними послугах становлять переважну більшість зайнятого населення, яке відноситься до вказаного виду економічної діяльності. Працівники лісового господарства та пов’язаних з ним послуг становлять 3% від загальної чисельності зайнятих у сільському господарстві, мисливстві та лісовому господарстві. Високий рівень зайнятості у сільському господарстві в Україні сформувався не стільки на тлі аграрної спеціалізації країни родючих чорноземів, скільки внаслідок низької продуктивності праці у сільському господарстві, що, у свою чергу, корелює з його слабкою забезпеченістю технічними засобами належного рівня, високою трудомісткістю вітчизняного сільськогосподарського виробництва та часткою ручної праці у цій галузі.

Майже кожен четвертий працівник сільського господарства, мисливства та пов’язаних з цими галузями послуг зайнятий у рослинництві, один із кожних п’яти представників галузі працює у змішаному сільському господарстві (поєднуючи, таким чином, вирощування культур із тваринництвом), частка зайнятих у тваринництві становить майже 5%, мисливство та пов’язані з ним послуги охоплюють лише близько 0,1% зайнятих у сільському господарстві та мисливстві, отже, майже половина працівників галузі зайнята у інших видах сільського господарства та мисливства.

Структура зайнятих у добувній промисловості, як водиться, відображає специфіку природних багатств країни, зокрема ступінь забезпеченості корисними копалинами та їх склад. Понад дві третини працюючих у добувних галузях в Україні зайняті видобуванням кам’яного вугілля, лігніту (бурого вугілля) і торфу. Близько 16% представників добувної промисловості пов’язані з видобуванням металевих руд (переважно залізної руди; меншою мірою – руд кольорових металів). Видобування нафти і газу, багатством родовищ яких Україна не вирізняється, поглинає дещо більше 6% працівників добувної промисловості, у всіх інших її підгалузях (видобування солі, піску та глини та ін.) зайнята майже десята частина працюючих.

Як відомо, серед напрямків промислової спеціалізації обробного комплексу країни виділяється харчова галузь – у ній, згідно з підсумками першого Всеукраїнського перепису населення, зайнятий кожен п’ятий працівник обробної промисловості. Один із кожних семи працюючих в обробній промисловості нині зайнятий виробництвом машин та устаткування, один із тринадцяти – виробництвом автомобілів та іншого транспортного устаткування, один із кожних двадцяти п’яти – виробництвом електричних машин та апаратури. Харчова промисловість та машинобудування є тими галузями промислової спеціалізації країни, які не лише "поглинають" істотну частку зайнятих у її обробній промисловості, але й вирізняються в останні роки доволі високими темпами розвитку.

Четверо із кожних двадцяти п’яти зайнятих у обробній промисловості України станом на кінець 2001 року були пов’язані з металургією та обробкою металу (в тому числі власне у металургії працювало троє, а в обробці металу – один із згаданої четвірки зайнятих). Серед інших галузей обробного комплексу значущою часткою зайнятих відзначаються такі традиційні напрямки промислової спеціалізації України як виробництво готового одягу та хутра ("поглинає" 5,7% зайнятих у обробній промисловості), хімічне виробництво (5,1% працівників), текстильна промисловість (2,9%), обробка деревини та виробництво виробів із деревини (2,7% зайнятих в обробній промисловості) та ін.

Ще одним видом промислової діяльності є виробництво електроенергії, газу та води. Понад 2/5 зайнятих цим видом діяльності займаються виробництвом та розподіленням електроенергії, 1/5 – виробництвом та розподіленням тепла, ще близько п’ятої частини – збором, очищенням та розподіленням води, решта – виробництвом та розподіленням газоподібного палива.

У будівельній галузі, згідно з даними перепису населення, працюють 43 особи із кожної тисячі зайнятих. Більшість "будівельників" (понад 2/3) станом на кінець 2001 року були зайняті будівництвом завершених будівель, цивільним будівництвом, один із кожних семи працівників галузі – роботами з завершення будівництва, десята частина – виконує роботи з обладнання будівель.

Серед видів економічної діяльності та галузей, які відносяться до "третинного сектора" вітчизняної економіки, за темпами зростання та чисельністю зайнятих виділяється оптова й роздрібна торгівля, торгівля транспортними засобами та послуги з ремонту. Майже кожен дев’ятий працюючий станом на кінець 2001 року був зайнятий цим видом економічної діяльності. Випереджаюче зростання торгівлі та перелив зайнятих у цю сферу в період переходу до ринку та формування відповідної ринкової інфраструктури можна було б оцінити як закономірне і позитивне явище (особливо на тлі прискореного розвитку галузей сфери торгівлі і послуг у розвинутих країнах), якби не йшлося про явний "перекіс" у розвитку української економіки, за якого перелив інвестицій, прибутків, людського капіталу у сферу посередництва супроводжувався занепадом виробництва і досі значною мірою зумовлюється недосконалістю дії ринкових механізмів, зокрема, недоліками ціноутворення. У складі зайнятих у оптовій та роздрібній торгівлі, торгівлі транспортними засобами та послугах з ремонту, згідно з даними перепису населення України, переважають працівники роздрібної торгівлі (понад 70%), оптову торгівлю та посередництво у торгівлі представляють дещо більше 18% зайнятих даним видом економічної діяльності, решта – торгують транспортними засобами та надають ремонтні послуги.

Кожен п’ятнадцятий зайнятий у національній економіці відноситься до транспортного виду економічної діяльності, у рамках якого близько 3/5 працівників представляють наземний транспорт, понад чверть – пошту і зв’язок, один із кожних восьми – надає допоміжні транспортні послуги (функціонування транспортної інфраструктури, туристичні агентства та бюро подорожей, транспортні агентства та ін.), решта – зайняті у галузях водного та авіаційного транспорту.

Економічний зміст та напрямок діяльності галузей, що відносяться до "фінансової діяльності", а почасти – і ряду галузей, які входять до такого комплексного виду діяльності як "операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам" суттєво змінився протягом останнього міжпереписного періоду. Об’єктивно фінансова діяльність за ринковим взірцем та її основна складова – фінансове посередництво – формувалися у нашій країні саме у цей період. У складі зайнятого населення нині з кожних ста осіб лише одна зайнята фінансовою діяльністю, у більшості випадків – грошовим посередництвом. Розвиток страхового сектора, а також фондового ринку у нашій країні залишається недостатнім, відповідно зайнятість населення у цих сегментах національної економіки є вельми невисокою.

Помітного поширення набули протягом трансформаційного періоду операції з нерухомістю, діяльність у сферах бухгалтерського обліку, права, менеджменту (у тому числі кадрового), діяльність у сфері інформатизації, розвиток яких пов’язаний з інституційними перетвореннями в країні, зміною моделі економічного та пріоритетів технологічного розвитку у відповідності з загальноєвропейськими тенденціями тощо. У складі зайнятих видом економічної діяльності під назвою "операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам" (див. табл. 4.8.5) працівники, які здійснюють операції з нерухомістю, становлять понад третину, а частки зайнятих діяльністю у сферах права, бухгалтерського обліку та консультацій з питань управління та зайнятих у сфері інформатизації є приблизно рівними і становлять дещо більше 6%.

Четверта частина зайнятих згаданим видом економічної діяльності займається науковими дослідженнями та розробками, серед них переважна більшість – діяльністю у галузі природничих та технічних наук і лише шість з половиною відсотків – розробками у галузі гуманітарних та суспільних наук, що відбиває явну недорозвинутість комплексу людинознавчих наук у нашій країні.

Третинний сектор економіки України "в особі" галузей соціальної інфраструктури представляють також освіта (3/5 працюючих в якій зайняті у "середній освіті", п’ята частина – у вищій її ланці й майже стільки ж – у початковій освіті) та охорона здоров’я і соціальна допомога (семеро із кожних восьми зайнятих тут здійснює діяльність з охорони здоров’я людини, десята частина – зайнята соціальною допомогою, незначна решта – здійснює ветеринарну діяльність).

Троє із кожної півсотні зайнятих економічною діяльністю осіб працювали на момент перепису населення у сфері державного управління. При цьому троє з кожної п’ятірки “державних управлінців” було зайнято діяльністю, віднесеною до компетенції держави (міжнародні відносини, оборона, юстиція, охорона та забезпечення громадського порядку й безпеки та ін.), п’ятеро із тринадцяти працюючих у даній сфері здійснювали державне управління загального характеру в економічній та соціальній галузі, на зайнятих же обов’язковим соціальним страхуванням припадало дещо більше одного відсотка зайнятих державним управлінням.

Більше половини від чисельності зайнятих осіб, які надають колективні, громадські та особисті послуги здійснює діяльність у сфері відпочинку і розваг, культури та спорту. Близько 30% зайнятих цим видом економічної діяльності зайняті наданням індивідуальних послуг (прання та фарбування, перукарні, ритуальні послуги тощо). Громадська діяльність "поглинає" одного з кожних дев’яти зайнятих у колективних, громадських та особистих послугах, а одна із кожних двадцяти осіб, що відносяться до цього виду діяльності, зайнята асенізацією, прибиранням вулиць та обробленням відходів.

Використання послуг домашньої прислуги, як це видно з таблиці 4.8.5, не набуло у нашій країні скільки-небудь значного поширення, насамперед, через "малонаселеність полюсу" заможності, адже поповнення рядів споживачів цих послуг передбачає досягнення певного (доволі високого за вітчизняними стандартами) рівня матеріальної забезпеченості, а також, деякою мірою, і через відсутність відповідної традиції та у силу звичок. Незначною є й частка зайнятих у готельному та ресторанному бізнесі, серед причин гальмування розвитку якого чільне місце посідають і щойно названі. В цілому ж слід зазначити, що зайнятість населення України у сфері послуг лишається низькою порівняно з розвинутими країнами, в яких протягом останніх кількох десятиліть відбувалися інтенсивні міжсекторіальні переміщення робочої сили "на користь" третинного сектора, йшло становлення "сервісної економіки" і зміцнення економічних позицій "сервісного класу", що є найчисленнішим в інформаційному суспільстві.

Розподіл зайнятого населення країни за видами економічної діяльності має певні територіальні особливості, що відбивають специфіку природно-кліматичних умов, соціально-економічного та національно-історичного розвитку окремих регіонів. Найбільш загальне уявлення про територіальні відмінності структури зайнятості населення за видами економічної діяльності, дає таблиця 4.8.6. Розподіл зайнятого населення за даною ознакою формується (і трансформується) під сукупною дією економічних та демографічних чинників-складових, серед яких слід назвати ступінь господарського освоєння різних регіонів, територіальні пропорції (диспропорції) у розміщенні виробництва й трудових ресурсів, рівень демоекономічного навантаження та особливості якісного складу населення окремих територій тощо. Так, серед регіонів України найбільший економічний потенціал мають східні, південно-східні та столична області.

Структура зайнятості населення південно-східних територій (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Харківська області) "зміщена" у бік промислових видів діяльності, порівняно високою тут є також частка зайнятих у торгівлі, залучених до операцій з нерухомістю, наукових досліджень та розробок, краще розвинута транспортна інфраструктура.

Таблиця 4.8.6. Розподіл зайнятих за видами економічної діяльності по регіонах України (станом на 5 грудня 2001 року)

 

На 100 зайнятих припадає зайнятих окремими видами економічної діяльності, осіб

I

II

III

IV

V

VI

VII

VIII

IX

X

XI

XII

XIII

Автономна Республіка Крим

22

14

6

12

3

7

1

3

8

8

10

3

3

Області:  

Вінницька

37

17

3

7

1

6

1

2

6

9

8

2

1

Волинська

35

15

3

8

2

5

1

2

7

11

8

2

1

Дніпропетровська

11

36

4

13

2

7

1

4

4

7

7

2

2

Донецька

7

42

4

12

2

8

1

3

4

7

7

3

0

Житомирська

28

21

3

9

2

6

1

2

8

9

9

2

0

Закарпатська

36

15

7

8

2

5

1

1

6

9

7

3

0

Запорізька

16

31

4

12

2

7

1

4

5

8

7

3

0

Івано-Франківська

36

18

5

8

2

5

1

2

5

9

7

2

0

Київська

22

20

5

10

1

7

1

4

7

8

9

3

3

Кіровоградська

31

19

3

10

2

7

1

2

6

8

8

3

0

Луганська

10

39

5

12

2

6

1

3

5

7

8

2

0

Львівська

23

21

4

9

2

7

1

4

6

10

9

3

1

Миколаївська

26

20

4

12

2

7

1

4

7

8

6

2

1

Одеська

25

12

3

11

2

12

1

3

7

8

7

4

5

Полтавська

25

24

5

10

1

6

1

3

6

9

8

2

0

Рівненська

32

18

4

8

2

6

1

2

6

10

8

3

0

Сумська

24

26

4

10

2

6

1

3

6

9

7

2

0

Тернопільська

40

14

3

6

1

4

1

1

5

11

8

3

3

Харківська

14

28

3

12

1

7

1

5

6

9

7

3

4

Херсонська

32

17

4

12

2

6

1

2

5

8

7

3

1

Хмельницька

35

18

3

9

2

5

1

2

6

9

7

2

1

Черкаська

33

19

4

10

1

5

1

2

6

9

7

2

1

Чернівецька

44

11

5

8

1

4

1

1

5

8

6

2

4

Чернігівська

27

19

4

10

2

6

1

2

8

9

9

3

0

м. Київ

1

19

7

17

2

7

3

10

9

9

7

7

2

м. Севастополь

3

15

6

15

3

9

1

6

21

8

7

4

2

Україна

21

24

4

11

2

7

1

3

6

9

8

3

1

 Примітка: I – сільське господарство, мисливство та лісове господарство; ІІ – промисловість (добувна, обробна та виробництво електроенергії, газу та води); ІІІ – будівництво; ІV- оптова й роздрібна торгівля, торгівля транспортними засобами, послуги з ремонту; V – готелі та ресторани; VI – транспорт і зв’язок; VII – фінансова діяльність; VIII – операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам; IX – державне управління; X – освіта; XI – охорона здоров’я та соціальна допомога; XII - колективні, громадські та особисті послуги; XIІІ – інші види діяльності.

Із загальної сукупності регіонів України як крупний науковий, фінансовий, торговий та адміністративний центр виділяється місто Київ. Згадані функції столиці знаходять своє відображення у структурі зайнятості її жителів, яка характеризується найвищою (на українському тлі) часткою працівників торгівлі та ремонтних послуг, осіб, зайнятих у фінансовій діяльності, операціях з нерухомістю, здаванні під найм та послугах юридичним особам, у колективних, громадських та особистих послугах, підвищеним рівнем зайнятості у сфері державного управління. Вищеокреслені риси розподілу зайнятих у Києві за видами економічної діяльності певною мірою притаманні й працівникам столичної області.

Структура зайнятості населення південних регіонів (АР Крим та Миколаївської, Одеської й Херсонської областей) формується на тлі переважаючого розвитку галузей інфраструктури (торгівлі, транспорту, медико-оздоровчого комплексу). При цьому, на відміну від сусідніх східних територій промислової спеціалізації, у більшості південних областей явно підвищеною є й частка населення, зайнятого сільськогосподарською діяльністю (більшою мірою рослинництвом та змішаним сільським господарством), чому сприяють природно-кліматичні умови даного регіону.

Максимальні структурні показники зайнятості у сільському господарстві, мисливстві та лісовому господарстві України зафіксовано у таких областях західного регіону, як Чернівецька, Тернопільська, Закарпатська, Волинська, Івано-Франківська, а крім того – на Вінниччині. Як видно з таблиці 4.8.6, ці ж області відзначаються нижчою часткою зайнятих промисловими видами діяльності, працівників транспорту і зв‘язку, зайнятих у оптовій і роздрібній торгівлі, торгівлі транспортними засобами та послугах з ремонту. Слід зазначити, що значний трудоресурсний потенціал західних областей країни розподіляється за видами економічної діяльності й використовується значною мірою нераціонально через певне їх відставання (хіба що за винятком Львівської області) від східних і центральних регіонів за загальним рівнем соціально-економічного розвитку (і розвитком інфраструктури, зокрема), фінансовою активністю тощо. Центральні ж та північні області країни у цілому формують середньо-український фон, репрезентуючи типові для країни в цілому риси розподілу зайнятого населення за видами економічної діяльності.

Соціально-економічні і, зокрема, інституційні перетворення в Україні, що значною мірою збіглися у часі з досліджуваним міжпереписним періодом, зумовили зміни у складі зайнятого економічною діяльністю населення за статусом зайнятості. Показники розподілу працюючих за статусом зайнятості є одними з найтиповіших щодо характеристики соціально-економічного складу населення і водночас дозволяють оцінити результати реформування відносин власності, становлення вітчизняного підприємництва у різних секторах економіки крізь призму змін у складі зайнятого населення.

Таблиця 4.8.7. Розподіл зайнятого населення України за видами діяльності і статусом зайнятості (за даними перепису населення 2001 року)

  у % до зайнятих окремими видами економічної діяльності

Працюючі за наймом

Члени колективного підприємства, кооперативу

Роботодавці

Самозайняті

Безоплатно працюючі члени сім ї

 Не класифіковані за групами

Всі зайняті

82,6

3,9

1,1

2,9

0,1

9,4

Сільське господарство, мисливство та лісове господарство

44,2

10,8

0,3

1,1

0,2

43,3

Рибне господарство

90,1

7,7

0,7

1,4

0,0

-

Добувна промисловість

98,8

1,2

0,0

0,0

0,0

-

Обробна промисловість

95,7

3,0

0,6

0,7

0,0

-

Виробництво електроенергії, газу та води

98,1

1,8

0,1

0,0

0,0

-

Будівництво

93,0

2,4

1,2

3,4

0,0

-

Оптова й роздрібна торгівля; торгівля транспортними засобами; послуги з ремонту

75,1

1,9

5,5

17,3

0,3

-

Готелі та ресторани

93,6

2,6

2,8

0,8

0,2

-

Транспорт

94,6

2,0

0,6

2,8

0,0

-

Фінансова діяльність

97,6

1,8

0,5

0,1

0,0

-

Операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам

95,2

2,0

1,3

1,5

0,0

-

Державне управління

99,4

0,6

0,0

0,0

0,0

-

Освіта

98,8

1,1

0,0

0,1

0,0

-

Охорона здоров’я та соціальна допомога

98,4

1,3

0,1

0,2

0,0

-

Колективні, громадські та особисті послуги

87,3

2,4

1,7

5,6

0,1

2,9

Послуги домашньої прислуги

96,8

0,6

0,1

2,4

0,1

-

Екстериторіальна діяльність

95,6

2,0

1,7

0,7

0,0

 

Працюючі за наймом – найчисленніша категорія зайнятих (до неї належать 14255,3 тис. осіб), частка якої серед усього зайнятого населення України на момент перепису перевищувала 4/5. Нижчою частка найманих працівників була лише в оптовій та роздрібній торгівлі, торгівлі транспортними засобами та ремонтних послугах (але й тут вона становила 3/4 зайнятих), а також у сільському господарстві, мисливстві та лісовому господарстві, де статус працюючого за наймом мали четверо із кожних дев’яти зайнятих. У решті видів економічної діяльності наймані працівники представляють абсолютну більшість зайнятих.

Наступна група зайнятого населення із статусом "члени колективного підприємства, кооперативу" нараховує у своїх лавах майже 663,5 тисяч осіб і становить близько 4% зайнятого населення країни. Природно, що більш значущою є частка членів колективних підприємств у сільському господарстві, мисливстві та лісовому господарстві, де статус члена колективного сільськогосподарського підприємства або ж кооперативу має приблизно кожен дев’ятий працівник, а також у рибному господарстві, в якому до колективної форми власності має безпосереднє відношення один із кожних тринадцяти зайнятих.

Порівняно нечисленними є категорії зайнятого населення, поява яких пов’язана зі зрушеннями в економіці України у перехідний період. Йдеться насамперед про роботодавців та самозайнятих осіб. Чисельність роботодавців, згідно з підсумками першого Всеукраїнського перепису населення, була близькою до 188,3 тисяч, що становить 11 осіб у розрахунку на кожну тисячу зайнятих економічною діяльністю. Істотно вищою є частка приватних власників-роботодавців у торговельних галузях та ремонтних послугах (тут найбільше "просунувся" процес приватизації та високу активність виявляють суб’єкти малого й середнього підприємництва), а також у готельному й ресторанному бізнесі. Специфіка деяких видів економічної діяльності, в яких частка групи роботодавців надто мала (добувна промисловість, державне управління, освіта), передбачає переважання державної власності (збереження провідної ролі держави у цих секторах є значною мірою виправданим та закономірним і спостерігається й у багатьох країнах з розвинутою ринковою економікою). В цілому ж незначна частка власників-роботодавців серед зайнятих економічною діяльністю осіб в Україні відбиває труднощі й протиріччя процесів становлення вітчизняного підприємництва, розширення корпоративного й приватного секторів економіки, що ускладнюються через гальмування структурних реформ у найважливіших секторах економіки, недосконалість відповідної нормативно-правової бази і, зрештою, йдуть нижчими темпами, ніж у багатьох країнах Центральної та Східної Європи. До речі, саме дана статусна група зайнятих в нашій країні вирізняється крайньою нерівномірністю розподілу за статевою ознакою: більшість українських підприємців-роботодавців (68%) представлена чоловіками (рис. 4.8.6).

Рис. 4.8.6 Розподіл окремих статусних груп зайнятих в Україні за статтю (станом на 5 грудня 2001 р.)

Самозайняті особи, згідно з підсумками перепису населення, становлять 502,8 тисяч або близько 3% зайнятих на цей момент в Україні. Значно більш поширена самозайнятість (часто неформального характеру) серед залучених у сферу торгівлі й ремонтних послуг, де самозайнятою є більш ніж шоста частина працюючих. Підвищеною, порівняно з середнім рівнем за національною економікою, часткою самозайнятих у складі працівників відзначаються й будівництво (особливо у такій його підгалузі як роботи з завершення будівництва, де кожен десятий працюючий відноситься до самозайнятих) та колективні, громадські та особисті послуги, зокрема, у частині індивідуальних послуг (із кожних тринадцяти осіб, що їх надають, двоє є самозайнятими).

Як видно з таблиці 4.8.7, найменшою за чисельністю є категорія зайнятих "безоплатно працюючі члени сім’ї", що нараховує лише 19 тисяч осіб, у складі яких четверо з кожних дев’яти зайнятих працює у сільському господарстві, мисливстві та лісовому господарстві, майже троє з цієї ж дев’ятки – зайняті торгівлею (переважно роздрібною) та надають послуги з ремонту, решта – працюють у сімейному готельному чи ресторанному бізнесі, надають колективні, громадські та особисті послуги (переважно індивідуальні – прання, фарбування тощо), зайняті у обробній промисловості (головним чином, у харчовій галузі та виробництві готового одягу з текстилю), на будівництві тощо, реалізуючи свої трудові можливості у межах сімейної виробничої кооперації.

Зайняте населення, що не увійшло до вищезгаданих категорій за статусом зайнятості– не класифіковані за групами (а це понад 1621,2 тис. осіб), складається із зайнятих в особистому підсобному господарстві (їх в Україні майже 1606,5 тисяч) та почасти з осіб, що є служителями релігійних культів (таких серед зайнятого населення 14,7 тис. осіб). Як видно з таблиці 4.8.7, серед працюючих у сільському господарстві, мисливстві та лісовому господарстві частка зайнятих в ОПГ майже не поступається частці найманих працівників сільськогосподарських підприємств, що ще раз підкреслює специфічно виключну роль особистого підсобного господарства у виробництві сільськогосподарської продукції та у життєзабезпеченні населення (особливо сільських жителів) України.

Структурні показники, що відображають соціально-економічний склад зайнятого економічною діяльністю населення України за ознакою статусу зайнятості, характеризуються порівняно незначною регіональною варіацією. Особливості розподілу зайнятого населення областей країни за статусом зайнятості, про які дозволяє судити таблиця 4.8.8, пов’язані з галузевою спеціалізацією окремих територій, почасти відбивають регіональні диспропорції у розвитку підприємництва тощо. Так, максимальні значення частки найманих працівників серед зайнятих (понад 85%) зафіксовано, крім столиці та Севастополя ( де значна частина зайнятих працює у державному управлінні, галузях соціальної інфраструктури, фінансовій сфері тощо), ще й у всіх областях східного промислового регіону, а надто – у межах територій розвитку добувного комплексу, підприємства якого знаходяться у державній власності.

Таблиця 4.8.8. Розподіл зайнятого населення за статусом зайнятості по регіонах України (за даними перепису 2001 року)

  у % до всіх зайнятих у регіонах

Працюючі за наймом

Члени колективного підприємства, кооперативу

Роботодавці

Самозайняті

Безоплатно працюючі члени сім’ї

Не класифіковані за групами

Автономна Республіка Крим

81,0

4,9

1,4

3,8

0,3

8,6

області:

 

Вінницька

76,5

7,9

0,7

2,3

0,1

12,5

Волинська

69,9

8,5

0,6

2,7

0,1

18,2

Дніпропетровська

88,8

2,5

1,6

2,8

0,1

4,2

Донецька

92,3

2,0

1,0

2,6

0,1

2,0

Житомирська

84,5

4,4

0,7

2,5

0,0

7,9

Закарпатська

64,7

1,0

1,0

3,3

0,2

29,8

Запорізька

86,3

2,5

1,2

3,6

0,2

6,2

Івано-Франківська

66,4

1,5

1,0

2,1

0,0

29,0

Київська

82,8

6,7

1,1

2,7

0,1

6,6

Кіровоградська

79,6

4,6

1,2

3,2

0,1

11,3

Луганська

91,3

1,1

0,8

3,1

0,1

3,6

Львівська

79,8

0,9

1,0

1,7

0,1

16,5

Миколаївська

81,2

4,0

1,1

4,8

0,2

8,7

Одеська

75,3

9,3

1,4

3,9

0,2

9,9

Полтавська

84,0

5,7

1,0

2,8

0,1

6,4

Рівненська

76,6

4,4

0,7

2,8

0,1

15,4

Сумська

85,5

5,4

0,8

2,3

0,1

5,9

Тернопільська

71,8

3,8

0,8

2,1

0,2

21,3

Харківська

88,4

2,2

1,4

3,3

0,1

4,6

Херсонська

74,9

5,5

1,0

4,3

0,3

14,0

Хмельницька

84,5

0,8

0,9

2,9

0,1

10,8

Черкаська

76,3

7,9

1,0

2,5

0,1

12,2

Чернівецька

58,7

4,2

0,6

3,6

0,1

32,8

Чернігівська

82,4

6,8

0,5

2,5

0,0

7,8

М.Київ

93,0

2,7

1,8

2,4

0,0

0,1

М.Севастополь

93,9

0,7

1,4

3,5

0,0

0,5

Україна

82,6

3,9

1,1

2,9

0,1

9,4

Найменшою на середньоукраїнському тлі є питома вага працюючих за наймом у Чернівецькій, Закарпатській, Івано-Франківській, Волинській, Тернопільській, Херсонській та Одеській областях (регіонах переважно сільськогосподарської спеціалізації), де вона корелює або з підвищеною часткою членів колективних підприємств, кооперативів (як на Одещині, Херсонщині та у Волинській області), або з особливо високою зайнятістю у ОПГ (у Закарпатській, Івано-Франківській, Тернопільській, Чернівецькій областях). Відносно більше й безоплатно працюючих членів сімей у складі зайнятого населення південних і деяких західних областей країни.

Регіональні показники розподілу населення за статусами зайнятості непрямо свідчать "на користь" твердження про інтенсивніше здійснення інституційних перетворень та розвиток підприємництва у столиці та таких регіонах сходу й півдня України як Дніпропетровщина, Харківщина, АР Крим та Одеська область, де більш високою (за українськими мірками) є частка підприємців-роботодавців у складі зайнятого населення. При цьому дві третини роботодавців Дніпропетровської області, майже половина підприємців Криму та Харківської області, понад третину осіб з цим статусом зайнятості з Одещини зайняті у торгівлі та ремонтних послугах.

Слід відзначити, що чисельність зайнятих зі статусом роботодавця у восьми регіонах України, в яких частка роботодавців серед зайнятих перевищує середньо-український рівень (АР Крим, Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська, Одеська, Харківська області та міста Київ і Севастополь – див. табл. 4.8.8) становить близько половини від загальної кількості осіб із цим статусом зайнятості. Крім виду економічної діяльності "оптова й роздрібна торгівля, торгівля транспортними засобами та послуги з ремонту", що у переліку сфер прикладання праці українських підприємців посідає провідне місце, більш-менш поширеною серед вітчизняних бізнесменів-роботодавців є зайнятість в обробній промисловості (найчастіше – харчовій; виробництві одягу з текстилю; виробництві взуття, шкіри та шкіряного взуття; у видавничій справі й поліграфії; виробництві теслярських та столярних виробів), у сільському господарстві (переважно рослинництві), будівництві, а також у готельному та ресторанному бізнесі, транспортній галузі та послугах, що надаються юридичним особам (правові, бухгалтерські тощо).

Оптова та роздрібна торгівля, торгівля транспортними засобами та послуги з ремонту є найпопулярнішим видом економічної діяльності не лише для підприємців-роботодавців, але і у самозайнятих осіб (серед них саме цим видом діяльності у цілому по Україні зайнято майже 2/3). Наступними за значущістю сферами прикладання праці самозайнятих є сільське господарство2, транспорт, колективні, громадські та особисті послуги, будівництво. Отже, відносно більш високою є частка самозайнятих у складі працівників тих регіонів, які мають розвинуту торгівлю у поєднанні з розгалуженою транспортною мережею, а також спеціалізуються на виробництві багатьох видів сільськогосподарської продукції (як південні регіони – АР Крим, Запорізька, Кіровоградська, Миколаївська, Одеська, Херсонська області, м. Севастополь; почасти – східна Харківщина та Закарпатська й Чернівецька області, що на заході країни).


1 У більшості розвинутих країн Західної Європи найбільш інтенсивний перерозподіл зайнятого населення із сільськогосподарського сектора (головним чином у промисловість, будівництво, управління та послуги) припав переважно на 70-і роки щойно минулого сторіччя (А. Мендра Основы социологии: Учебное пособие для вузов. – М.: Издательский дом NOTA BENE, 1999. – С. 260-261)

2 Адже група самозайнятих включає осіб, зайнятих на індивідуальній основі та зайнятих у власному селянському (фермерському) господарстві.


Зміст ] Попередня ] Наступна ]


 

© Державний комітет статистики України, 2004
© Інститут демографії та соціальних досліджень Національної академії наук України, 2004
© ТОВ "Інтелектуальні Системи ГЕО" (електронна версія), 2004