1.4.3. Перепис населення 1897 року

Ревізії задовольняли фіскально-адміністративні потреби держави за кріпосного ладу. Після відміни кріпосного права у 1861 р. відкрилися більш широкі шляхи для розвитку капіталізму.

Ревізькі дані не задовольняли капіталізм, який почав інтенсивно розвиватись. Відкриття все нових і нових підприємств, розвиток торгівлі вимагали деталізованих і точних відомостей про все населення, зібраних за станом на певну дату. Однак пройшло 40 років від останньої ревізії коли царський уряд зважився провести загальний перепис населення Росії.

Уряд особливо гостро відчув відсутність точних даних про населення, коли у 1873 р. виникло питання про введення загальної військової повинності, для правильного вирішення якого необхідні були дані про кількість та розподіл населення по території, про його сімейний стан, вік та стать.

Міністерство фінансів планувало провести податкову реформу. Це також спонукало у 1874 р. створити особливу комісію, яка повинна була визначити якими способами і за яким порядком необхідно провести загальний перепис населення, якщо він буде визнаний необхідним.

За думкою членів комісії необхідні дані міг надати лише перепис населення. Було прийняте рішення щодо створення проектів перепису. Таких проектів було створено два: один складено А. Бушеном, а другий – П. Семеновим-Тянь-Шанським.

За проектом А. Бушена переписом передбачалось охопити все населення за цілою низкою нових демографічних ознак, за короткий термін реєстрації, але все ж цей майбутній перепис тісно пов’язувався з десятою ревізією і зберігав фіскальний характер.

Семенов-Тянь-Шанський пропонував проводити загальні переписи кожні десять років, в роки, які закінчуються на нуль, в один і той же день, в один із зимових місяців, переважно у грудні.

Комісія відхилила проект А. Бушена, і після значних змін та доповнень до проекта Семенова розробила своє “Положення про загальний народний перепис”. Але питання про перепис не піднімалось до 1895 р., поки Статистична рада не розробила новий проект, який і було подано до Державної ради. Цей проект – “Положення про перший загальний перепис населення Російської імперії” – був затверджений царем 5 червня 1895 року.

Згідно з цим положеннями загальні переписи населення повинні були проводитись “час від часу”. Відзначалось, що вони повинні “привести в известность численность населения, состав и местное распределение”. Переписом охоплювались усі жителі імперії обох статей як росіяни, так і іноземці; визначалася критична дата перепису.

“Положення про перший загальний перепис” містило правила, за якими він проводився. На підставі цих правил і був проведений 9 лютого 1897 р. (28 січня за старим стилем) перший і єдиний в царській Росії перепис населення.

Загальне керівництво переписом здійснював міністр внутрішніх справ. Для безпосереднього керівництва переписом були створені: 1) головна переписна комісія (в Петербурзі), 2) в губерніях і областях – губернські та обласні переписні комісії, 3) у повітах та округах – повітові і окружні переписні комісії і, нарешті, 4) у Петербурзі, Москві, Варшаві, Миколаєві, Кронштадті, Одесі, Севастополі і Керчі – особливі міські комісії, а в інших містах, посадах, фабричних селищах і т. ін. з великою кількістю населення – міські комісії.

Головна переписна комісія організовувалася під головуванням міністра внутрішніх справ із осіб, які призначались “высочайшей властью”. Заступником голови комісії був голова Статистичної ради, керуючий справами – директор Центрального статистичного комітету. Діловодство головною комісією покладалось на Центральний статистичний комітет.

Крім перерахованих органів були ще уповноважені по переписних районах, які складались з 2-х або 3-х суміжних губерній або областей. Уповноважені призначались міністром внутрішніх справ з великих урядових чиновників. Їм відводилась роль об’єднання місцевих переписних комісій, нагляду за ходом робіт, вирішення питань та непорозумінь, які виникали на місцях. Свої звіти вони надавали безпосередньо міністру внутрішніх справ.

Весь переписний персонал складався із адміністративних чиновників, які не мали ніякого досвіду з перепису. Тому переписні органи вирішували проблеми, які виникали, на свій розсуд, чим порушувались організаційні та методологічні принципи перепису.

Проведенню перепису передували підготовчі роботи. Складались списки населених місць у сільській місцевості та списки домоволодінь у містах і міських поселеннях. За складання таких списків відповідали губернатори, а безпосередньо займалася складанням списків поліція.

Завідуючі переписними дільницями ретельно перевіряли списки з поліцією, доповнювали їх, включаючи відсутніх. Та, не маючи допоміжного персоналу, завідуючі дільницями не могли точно провести велику та трудомістку роботу з перевірки списків та їх доповнення. У результаті обліковці отримали недоброякісний матеріал, який утруднював роботу, а завідуючі не змогли з цієї причини якісно перевірити повноту охоплення населення.

Повітові та міські переписні комісії повинні були забезпечити завідуючих переписними дільницями планами та картами їхніх дільниць. Плани та карти були низької якості. Про це свідчить той факт, що на карті Петербурга було пропущено шість вулиць1. А подекуди зовсім не було навіть планів міст, а ті, які були не відповідали дійсності1.

Переписне районування проводилось таким чином: за списками населених місць і дворових дільниць повітові і міські переписні комісії розбивали територію на переписні дільниці. Їх розмір коливався від 10 до 20 тис. мешканців. У сільській місцевості до переписної дільниці входило не більше 30 тис. населення.

Кожна переписна дільниця поділялась на лічильні дільниці. Розмір лічильних дільниць: у містах приблизно 150 квартир, або 750 жителів, а в сільській місцевості – 400 господарств, або до 2000 мешканців. Такі норми для того складу обліковців та їхньої підготовленості були дуже великі. Але за рахунок залучення неоплачуваних обліковців норми були значно знижені. Так, наприклад, у Херсонській губернії в середньому на лічильну дільницю припадало 1012 жителів; у Подільській губернії, замість 1570 обліковців за нормою, фактично було задіяно 3060.

Переписний персонал, який безпосередньо проводив перепис, складався з завідуючих переписними дільницями і обліковців.

Завідування переписними дільницями покладалось переважно на урядових чиновників, а обліковцями були священнослужителі, вчителі місцевих шкіл, місцеві землевласники, прикажчики, власники крамниць та промислових підприємств, письменні відставні й запасні нижчі чини і взагалі пересічні письменні громадяни, які вселяли довіру начальству.

За складом найбільшу частину переписних кадрів складало духовенство. Немало серед обліковців було волосних писарів, урядників, “власників” тощо.

Характерно, що головна переписна комісія спочатку була проти участі жінок у переписних роботах (напружена, мовби, робота обліковця фізично непосильна для жінок), але пізніше (у жовтні 1896 р.), очевидно у зв’язку з труднощами в наборі обліковців, ця вказівка була відмінена. Все ж серед обліковців жінок було дуже мало2. Спочатку передбачалось набирати обліковців за невелику плату. Однак на місцях виявились значні труднощі з набором, оскільки за скромну платню (7-12 руб. за всю роботу) при високих нормах навантаження було дуже мало бажаючих працювати обліковцями. Врешті решт вихід було знайдено в тім, що вирішено було запрошувати безплатних обліковців, причому для них була введена медаль: “За труды по первой всеобщей переписи населения 1897 г.”. В тих колах населення, з яких набирались обліковці, медаль виявилась хорошою приманкою3. Таким чином зменшилось навантаження на платних обліковців і зросла оплата їхньої роботи. Значне залучення безоплатних обліковців забезпечило проведення перепису за наміченими термінами, хоча на місцях доводилось змінювати переписне районування незадовго до перепису.

Головна переписна комісія відповідала за розроблення переписного інструментарію: переписні бланки, інструкції тощо. Була запроваджена спискова система переписних формулярів: до переписного листа записували всіх осіб, які проживали у квартирі або господарстві. Основних переписних форм було три: А, Б та В. Форма А використовувалась для запису селянських господарств; форма Б – для перепису в неселянських господарствах сільської місцевості, у тому числі на залізничних станціях, пристанях, пароплавах і т. ін.; форма В – для міського населення. В один переписний лист можна було записати до 10 осіб. Форми А, Б та В відрізнялись лише іншим змістом лицевої сторінки і тим, що у формах Б та В були надруковані правила для заповнення переписного листа.

Крім цих форм були інші для особливих місцевостей, з іншим становим поділом, а також “общая перечневая ведомость” для запису учнів закритих учбових закладів, монахів, засуджених, а також “воинская перечневая ведомость” для запису нижчих військових чинів на дійсній службі.

У місцевостях, де проживали національні меншини, застосовувались переписні листи на мові тієї чи іншої національності. В цілому, переписні листи були переведені на 20 мов.

Для всіх підрозділів перепису були розроблені окремі детальні інструкції. Найдетальнішими були настанови обліковцям: обов’язки обліковців та правила заповнення переписних листів.

Підготовка та навчання переписного персоналу проводились послідовно: повітові та міські переписні комісії збирали завідуючих переписними дільницями, знайомили їх з обов’язками, а потім завідуючі самостійно вивчали інструкції та переписні бланки; обліковці під наглядом завідуючих вивчали інструкції та навчались заповнювати переписні листи. Неточні інструкції не забезпечили єдиного методологічного та організаційного розуміння питань перепису.

Перепис проводився методом опитування в селянських дворах і господарствах обліковцями. У містах, а також у власних та інших неселянських господарствах сільської місцевості застосовувався метод самообчислення. Однак висока частка неписьменного населення, а також непідготовленість до перепису стали причинами того, що для більшості неселянського населення сільської місцевості та для значної частини міських жителів переписні листи заповнювали самі обліковці.

Переписні листи заповнювались до того дня, до якого був приурочений перепис. Обліковці проводили попередній обхід населення за місяць до перепису, але не пізніше, ніж за 20 днів до критичного моменту перепису в сільській місцевості та не пізніше ніж за 10 днів у містах.

Збирання переписних листів, їх перевірку та виправлення проводили станом на критичний момент перепису. Збір проводився протягом 4 днів у сільській місцевості та 2 днів – у містах. Через 4 дні у містах і через 5 днів в селах переписні листи передавались на переписні дільниці, де завідуючі переписували їх та передавали обидва екземпляри в повітові та міські комісії не пізніше місяця з дня перепису. Переписні листи після перевірки та підведення коротких підсумків передавались в губернські переписні комісії, як і один екземпляр цих листів разом з короткими попередніми підсумками передавали в головну переписну комісію, а другий екземпляр надавався для зберігання в місцеві установи внутрішніх справ.

Розроблення матеріалів перепису проводилось Центральним статистичним комітетом, а на місцях ні розроблення, ні оприлюднення підсумків не дозволялось.

Напередодні перепису проводилась роз’яснювальна робота: міністерством внутрішніх справ була опублікована об’ява про перепис, яка вивішувалась у волосних правліннях, біля церкви тощо. Головна переписна комісія випустила дві невеликі брошури. Не пізніше 27 січня (нового стилю) поліція та жандарми сповіщали населення про перепис, про те, що обліковці будуть ходити по квартирах, господарствах, а двірникам наказували сприяти обліковцям і супроводжувати їх.

Населення насторожено зустрічало обліковців та інший переписний персонал, в окремих випадках відбулися серйозні сутички, а подекуди доводилось навіть викликати військових для забезпечення проведення перепису. Розповсюджувались різні чутки серед населення: поголовний набір у солдати, переселення на вільні землі. Негативну роль зіграв також релігійний фанатизм серед сектантів і старообрядців, які вважали перепис провісником приходу антихриста.

Такі дії населення утруднювали проведення перепису, а недобросовісне виконання своїх обо’язків обліковцями привели до викривлення деяких показників.

Основна частина населення опитувалась за такою програмою:

  1. Прізвище, ім’я, по-батькові або імена, якщо їх декілька. Відмітка про тих, хто виявився сліпим на обидва ока, німим, глухонімим або недієздатним.
  2. Стать.
  3. Як записаний відноситься до глави господарства і глави своєї сім’ї.
  4. Скільки минуло років і місяців від дня народження.
  5. Неодружений, одружений, удівець або розведений.
  6. Суспільний стан, звання.
  7. Народився тут, а якщо не тут, то де саме (губернія, повіт, місто).
  8. Чи прописаний тут, а якщо ні, то де саме (для тих осіб, які повинні мати прописку обов’язково).
  9. Де звичайно проживає: чи тут, а якщо не тут, то де саме (губернія, повіт, місто).
  10. Відмітка про відсутність, відлучення та про тимчасове тут перебування.
  11. Віросповідання.
  12. Рідна мова.
  13. Письменність:
    а) чи вміє читати;
    б) де навчається, навчався або закінчив курс навчання.
  14. Заняття, ремесло, промисел, посада або служба:
    а) головне, тобто те, яке є головним джерелом для існування;
    б) інше або допоміжне;
    в) становище з військової повинності.

Застосовувалась скорочена програма опитування за формою Г для “инородческого бродячого” і для кочового населення. У цю форму переписного листа було включене нове питання: “чи вміє говорити на російській мові”.

Слід відмітити, що в програму перепису не було включене питання щодо національності. Після проведення перепису намагалися здійснити розроблення національного складу населення за рідною мовою. Але таким чином не можливо було отримати надійні дані щодо невеликих народностей та етносів.

Намагання організаторів охопити переписом наявне, постійне і юридичне населення не дало позитивних результатів. Найкраще вдалось охопити наявне населення.

Розроблення матеріалів перепису здійснювалось Центральним статистичним комітетом. Для механізованого оброблення було встановлено 70 сортувальних машин Голлерита. Для шифрування матеріалів перепису залучали шифрувальників. Але відсутність у керівників єдиних методологічних підходів позначалась на результатах як опитування, так і розроблення переписних листів.

Розроблення підсумків перепису затягнулось аж до 1905 року, тобто тривало близько 9 років.

Результати перепису були опубліковані у 2-х томах під назвою “Общий свод по империи разработки данных первой всеобщей переписи населения произведенной 28 января 1897 г.” та у 89 випусках за окремими губерніями, областями, 4 містах (С.-Петербург, Москва, Одеса, Варшава) і острову Сахалін за назвою “Первая всеобщая перепись населения Росийской империи 1897 г. ... губернія”4.

Окремо були видані публікації щодо розподілу населення за видами головних занять і віковими групами за окремими територіальними районами; щодо розподілу робітників і прислуги за групами занять і за місцем народження; про чисельність та склад робітників; про міста і поселення в повітах, з населенням 2000 і більше жителів; населені місця з 500 і більше жителів.

Перепис населення 1897р. мав організаційні, технічні та методологічні недоліки і прорахунки, але він вперше надав відносно точні дані для того часу про все населення Російської імперії. Це було єдине в Росії джерело про склад і розподіл населення на початку ХХ століття, тому значення його надзвичайно велике.

Питання про новий перепис піднімалось вже в 1899 р. за ініціативою Міжнародного статистичного інституту, але уряд заявив, що має намір провести другий перепис у 1910 році. Однак на цей захід не знайшлось коштів. За ініціативою Центрального статистичного комітету в 1911 р. знову піднімалось питання щодо проведення нового перепису. Розгляд його затримувався, і лише в 1915 р. був підготовлений план перепису, а комісія за участю професора О.А.Кауфмана підготувала проекти інструкцій та переписних бланків. Але проведення перепису було відкладене до кінця першої світової війни.


1 Осипов Н.О., Заметки о переписи, “Новое слово”, февраль 1897г., стр 184.

2 Так, наприклад, в Києві з 479 обліковців жінок налічувалось всього 7.

3 Так, наприклад, з 3518 обліковців у Київській губернії безоплатно було 1964, у Херсонській – 2157 та 1546.

4 В.К.Воблый, П.И.Пустоход. Переписи населения (их история и организация), 1940, стр.101


Зміст ] Попередня ] Наступна ]


 

© Державний комітет статистики України, 2004
© Інститут демографії та соціальних досліджень Національної академії наук України, 2004
© ТОВ "Інтелектуальні Системи ГЕО" (електронна версія), 2004