4.6.1. Шлюбний склад населення

Шлюб є передумовою для створення сім’ї, а шлюбний склад населення – базою для формування його сімейного складу та відтворення населення в цілому. Шлюбний склад населення характеризується розподілом за шлюбним станом на тих, які перебувають у зареєстрованому чи незареєстрованому шлюбі у розрахунку на 1000 осіб населення, відповідною кількістю тих, які ніколи не перебували у шлюбі (холостяків та дівчат), овдовілих (вдівців та вдів), розлучених (або тих, які розійшлися).

Загальні тенденції структурних змін шлюбного складу населення та процесів його формування у сучасній Україні є проявом становлення нового типу відтворення населення в ринкових умовах. Ці тенденції коригуються також проявами демографічної кризи, зумовленої труднощами перехідного періоду. Шлюбний склад населення формується під впливом демографічних процесів – шлюбності, розлученості, смертності, міграції тощо, які опосередковують дію соціально-економічних чинників. Народжуваність тут впливає у контексті формування майбутніх шлюбних контингентів та статево-вікової структури населення як передумови "шлюбного ринку" для добору шлюбної пари. Отже, у шлюбному складі населення узагальнюються і проявляються результати взаємодії соціально-економічних і демографічних процесів. Порівняння у динаміці показників шлюбного складу дозволяють простежити особливості згадуваної взаємодії, а також зміни у шлюбно-сімейних орієнтаціях, матримоніальній поведінці тощо.

Динаміка змін шлюбного складу населення

Загальне уявлення про зміни шлюбного складу за міжпереписні періоди дає порівняльний аналіз інтегральних показників шлюбного стану, провідними серед яких є кількість осіб, які перебувають у шлюбі у віці 16 (або 15) років і старші. Згідно з даними табл. 4.6.1 і 4.6.2 у міжпереписний період 1989–2001 рр. шлюбний стан українського населення значно погіршився. Більшою мірою це стосується чоловіків, ніж жінок, міського населення порівняно з сільським. На тлі відносної стійкості показників шлюбного стану населення після 1959 р. (межа повоєнних років) у міжпереписний період 1989–2001 рр. відбулось таке зменшення кількості осіб, які перебувають у шлюбі у віці 16 років і старші, у розрахунку на 1000 осіб: для всього населення – у чоловіків від 743 до 663, у жінок від 606 до 552; для міських жителів – відповідно від 736 до 646 та від 612 до 539; для сільських жителів – у чоловіків від 758 до 700, у жінок від 594 до 578 (табл. 4.6.1).

Згадувані показники у міських жінок у перехідний період не досягли їх рівня навіть для перших повоєнних років після Другої Світової війни – 539 у 2001 р. порівняно з 545 у 1959 р. Загибель чоловіків на війні і різке порушення статевих пропорцій у ті часи спричинили напругу на "шлюбному ринку" стосовно добору шлюбної пари для жінок, особливо в селах. Шлюбна ситуація перших повоєнних років завдала значних збитків шлюбному стану жінок, що зумовило структурні деформації шлюбного складу населення України в цілому.

Таблиця 4.6.1. Кількість чоловіків і жінок у віці 16 років і старші, які перебувають у зареєстрованому або незареєстрованому шлюбі, в Україні за даними переписів населення, ‰

За даними переписів відповідних років

 

На 1000 осіб відповідної статі*
Чоловіки Жінки

Міські поселення та сільська місцевість

Міські поселення

Сільська місцевість

Місто у % до села

Міські поселення та сільська місцевість

Міські поселення

Сільська місцевість

Місто у % до села

1926

678

637

689

92,5

613

563

625

90,1

1939

702

683

714

95,7

603

595

609

97,7

1959

704

696

712

97,8

518

545

496

109,9

1970

751

727

784

92,7

585

597

570

104,7

1979

744

733

761

96,3

588

599

572

104,7

1989

743

736

758

97,1

606

612

594

103,0

2001

663

646

700

92,3

552

539

578

93,3

2001 у % до 1970

88,3

88,9

89,3

99,6

94,4

88,8

101,4

87,6

2001 у % до 1989

89,2

87,8

92,3

95,1

91,1

88,1

97,3

90,5

Джерело: за даними Держкомстату України; за 1926 р. – авторські розрахунки; дані за 1926–1939 рр. – в межах адміністративних кордонів відповідних років, у 1939 р. – до 7.09.1939 р.

* Згідно з самовизначеністю осіб щодо шлюбного стану у переписах населення враховуються зареєстровані і незареєстровані шлюби; у 2001 р. вони вперше враховувались окремо.

Труднощі перехідного періоду завдали шлюбній структурі не менш значних кількісних збитків. За даними перепису населення 2001 р. інтегральні показники кількості осіб, які перебувають у шлюбі у віці 16 років і старші, за весь період після 1959 р. у чоловіків були найнижчими в міських і сільських поселеннях України. Що стосується жінок, то найнижчим цей показник був лише у містах; в селах він лишався вищим його значення для 60-70-их років, проте порівняно з 1989 р. теж зменшився (табл. 4.6.1). З огляду на багатомірне загальносоціальне значення шлюбного складу населення у контексті якісної оцінки його деформації, ушкодження і збитки можуть розглядатись більш вагомими, враховуючи пролонговану дію деформуючих наслідків.

Таблиця 4.6.2. Склад населення України за шлюбним станом у 1989 та 2001 рр., ‰ (за даними переписів населення)

 

На 1000 осіб відповідної статі та віку
Міські поселення та сільська місцевість Міські поселення Сільська місцевість Місто у % до села

1989

2001

2001 у % до 1989

1989

2001

2001 у % до 1989

1989

2001

2001 у % до 1989

1989

2001

Чоловіки
З усього населення у віці 16 років і старші:  

перебувають у зареєстрованому та незареєстрованому шлюбі

743

663

89,2

736

646

87,8

758

700

92,3

97,1

92,3

у незареєстрованому шлюбі 

-

46

-

-

39

-

-

62

-

-

62,9

ніколи не перебували у шлюбі

179

227

126,8

181

241

133,1

169

198

117,2

107,1

121,7

вдові

30

40

133,3

27

38

140,7

38

45

118,4

71,1

84,4

розлучені та розійшлися

46

70

152,2

54

75

138,9

32

57

178,1

168,8

131,6

Жінки
З усього населення у віці 16 років і старші:  

перебувають у зареєстрованому та незареєстрованому шлюбі

606

552

91,1

612

539

88,1

594

578

97,3

103,0

93,3

у незареєстрованому шлюбі 

-

39

-

-

33

-

-

51

-

-

64,7

ніколи не перебували у шлюбі

120

147

122,5

130

161

123,8

99

117

118,2

131,3

137,6

вдові

193

196

101,2

161

173

107,5

255

243

95,3

63,1

71,2

розлучені та розійшлися

79

105

132,9

95

127

133,7

50

62

124,0

190,0

204,8

Джерело: складено за даними Держкомстату України; із авторського розрахунку показників за 2001 р. була виключена чисельність тих, що не вказали шлюбний стан.

Незареєстровані шлюби. З огляду на посилення тенденції до розповсюдження в Україні різних форм шлюбно-сімейних стосунків перепис населення 2001 р. вперше зафіксував окремо так звані консенсуальні, тобто незареєстровані шлюби. На 1000 осіб у віці 16 років і старші в Україні припадає: у чоловіків 46 незареєстрованих шлюбів (39 у містах та 62 в селах); у жінок 39 таких шлюбів (33 у містах і 51 в селах). У чоловіків неофіційних шлюбів на 1/5 більше порівняно з жінками; в сільській місцевості порівняно з міським поселенням їх у 1,6 раза більше у чоловіків і у 1,5 раза – у жінок (табл. 4.6.2). Перевага частки неофіційних шлюбів у чоловіків порівняно з жінками зумовлена превалюючою дією психологічних чинників, згідно з якими схильність до офіційно оформленого шлюбу у жінок вища, ніж у чоловіків.        

Таблиця 4.6.3. Розподіл осіб, які перебувають у незареєстрованому шлюбі за статтю та віком в Україні, за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р., %

Вік

 

Частка у % до всіх шлюбів
Чоловіки Жінки

Міські поселення та сільська місцевість

Міські поселення

Сільська місцевість

Міські поселення та сільська місцевість

Міські поселення

Сільська місцевість

Все населення 15 років і старші, у тому числі:

7,0

6,0

8,8

7,0

6,1

8,9

15

30,5

26,8

38,0

53,7

44,6

60,4

16

35,1

30,2

44,6

43,6

39,5

46,6

17

38,9

33,2

48,2

26,7

26,5

27,0

18

27,2

26,3

28,8

18,9

19,5

18,1

19

22,0

21,1

23,4

15,0

15,6

14,1

15-19

25,3

23,9

27,6

19,2

19,0

19,4

20-24

12,2

12,1

12,4

10,2

10,3

10,1

25-29

9,0

8,8

9,4

8,5

8,4

8,8

30-34 8,3 7,9 8,9  7,9 7,5 8,6

35-39

7,6

6,9

9,1

6,9

6,2

8,6

40-44 7,0 6,0  9,3  6,4  5,4  8,5

45-49

6,7

5,4

9,7

6,3

5,1

9,2

50-54  6,1 4,8  9,1 6,0 4,7 9,1

55-59

6,0

4,6

8,8

5,9

4,4

8,7

60-69

5,1

3,9

6,7

5,6

4,0

7,8

70 років і старші 4,9  3,6  6,7  5,9  4,2  8,1

Джерело: за даними Держкомстату України.

Незареєстровані шлюби характеризуються посиленою диференціацією за віком та статтю. Згідно з даними табл. 4.6.3 частка незареєстрованих шлюбів у загальній кількості коливається в таких межах: у чоловіків від максимуму 38,9% (33,2% у містах і 48,2% в селах) у 17 років до мінімуму 5,1% (3,9% у містах і 6,7% в селах) у 60-69 років; у жінок від максимуму 53,7% (44,6% у містах і 60,4% в селах) у 15 років до мінімуму 5,6% (4,0% у містах і 7,8% в селах) у 60-69 років. Найбільш розповсюджені консенсуальні шлюби у молодому віці – у чоловіків до 20 років, у жінок до 19 і особливо – до 18 років (табл. 4.6.3). Здавалось би, що неофіційні шлюби мали бути поширеними у контингентів середнього віку 25-49 років як складові повторних шлюбів. В умовах високих показників розлученості та овдовіння 70-80-их років – це була типова ситуація (життя "на віру"). Проте у перехідний період 90-х років спостерігалась значна поширеність консенсуальних шлюбів насамперед серед молоді. Саме у цьому полягають відмінності структури неофіційних шлюбів порівняно з доперехідним періодом. Поширеність таких шлюбів серед молоді свідчить як про погіршення умов для взяття офіційного шлюбу та створення сімей, так і про зміни матримоніальної поведінки молоді, про появу нових традицій "пробних" шлюбів тощо. Мають значення також пристосування до нової системи соціального захисту молоді, материнства і дитинства, захист приватної власності та інше.

Консенсуальні шлюби – це поширене у високорозвинених країнах світу явище, особливо у європейських. Вони не нові і для України, незважаючи на традиції переважаючої зареєстрованої шлюбності. Неофіційні шлюби були розповсюджені в Україні до 1944 року, коли зареєстровані і незареєстровані шлюби були рівні у правах, та у перші повоєнні роки після Другої Світової війни (як наслідок статево-вікових диспропорцій серед шлюбоспроможних контингентів населення). Проте у сучасний період їх компенсаторна роль щодо формування шлюбного складу населення за умов низького рівня шлюбності та високої розлученості недостатня і лише допоміжна.

Повікові особливості шлюбного складу.

Порівняльний аналіз за міжпереписний період 1989–2001 рр. засвідчив стійку тенденцію зменшення часток тих, які перебувають у шлюбі, майже у всіх вікових групах чоловіків і жінок у міських поселеннях та сільській місцевості. Винятком були лише міські чоловіки 40-44 років, міські і сільські чоловіки 60 років і старші та жінки 55 років і старші (табл. 4.6.4, 4.6.5, 4.6.6).

Таблиця 4.6.4. Кількість осіб, які перебувають у шлюбі, на 1000 осіб відповідної статі та віку у міських поселеннях та сільській місцевості України за даними переписів населення 1979, 1989, 2001 рр.

Вік

 

Чоловіки Жінки

1979

1989

2001

2001 у % до 1989

1979

1989

2001

2001 у % до 1989

Всі у віці 15 років і старші, у тому числі:

726

728

646

88,7

578

596

540

90,6

15-19

18

21

10

47,6

104

118

73

61,9

20-24

396

395

248

62,8

628

658

481

73,1

25-29

803

774

608

78,6

820

818

701

85,7

30-34

882

850

749

88,1

842

837

747

89,2

35-39

908

871

797

91,6

830

823

757

92,0

40-44

923

877

819

93,4

807

797

748

93,9

45-49

939

882

831

94,2

765

764

723

94,6

50-54

939

894

843

94,3

694

728

684

94,0

55-59

939

903

849

94,0

588

652

625

95,9

60-69

913

887

836

94,3

395

497

514

103,4

70 років і старші

766

734

718

97,8

191

177

236

133,3

Джерело: за даними Держкомстату України.

Найбільшою мірою зазнав ушкоджень шлюбний стан головних шлюбоспроможних контингентів (коли беруться перші шлюби) – міських чоловіків і жінок у віці до 35 років, сільських чоловіків – до 30 років, жінок – до 25 років. Майже у 2 рази у жінок і 2,5 раза у чоловіків зменшився рівень згадуваних показників у наймолодшому віці – до 20 років. Проте потребує особливої уваги значне зменшення (понад 1/3) часток тих чоловіків і жінок, які перебувають у шлюбі у віці 20-24 роки, коли реєструється найбільша кількість шлюбів. Саме у цьому віці молоді подружжя мають народжувати дітей.

Таблиця 4.6.5. Кількість осіб, які перебувають у шлюбі, на 1000 осіб відповідної статі та віку у міських поселеннях та сільській місцевості України за даними переписів населення 1979, 1989, 2001 рр.

Вік

 

Чоловіки Жінки

1979

1989

2001

2001 у % до 1989

1979

1989

2001

2001 у % до 1989

Міські поселення

Всі у віці 15 років і старші, у тому числі:

716

720

628

87,2

588

602

526

87,4

15-19

20

22

9

40,9

92

103

55

53,4

20-24

407

405

197

48,6

593

624

431

69,1

25-29

807

778

548

70,4

807

798

660

82,7

30-34

883

855

662

77,4

832

821

709

86,4

35-39

903

873

834

95,5

820

807

724

89,7

40-44

914

875

920

105,1

803

780

720

92,3

45-49

926

873

751

86,0

771

746

699

93,7

50-54

929

881

760

86,3

706

718

664

92,5

55-59

928

888

487

54,8

608

652

606

92,9

60-69

905

874

823

94,2

406

504

504

100,0

70 років і старші

767

732

703

96,0

178

178

236

132,6

Сільська місцевість

Всі у віці 15 років і старші, утому числі:

742

744

684

91,9

562

585

568

97,1

15-19

15

17

15

88,2

130

165

123

74,5

20-24

372

372

298

80,1

717

749

611

81,6

25-29

792

764

655

85,7

855

874

798

91,3

30-34

879

838

781

93,2

867

886

837

94,5

35-39

916

863

809

93,7

849

872

838

96,1

40-44

939

884

819

92,6

815

843

822

97,5

45-49

956

899

828

92,1

756

799

788

98,6

50-54

954

916

845

92,2

679

746

739

99,1

55-59

952

926

860

92,9

568

653

661

101,2

60-69

923

904

858

94,9

384

489

531

108,6

70 років і старші

765

737

739

100,3

202

176

236

134,1

Джерело: за даними Держкомстату України.

Повіковий розподіл показників шлюбного стану засвідчує, що несприятливі структурні зрушення більшою мірою спостерігались у міського населення, сільського вони торкнулись незначною мірою. Трудова сімейна кооперація, фермерство, наявність особистого господарства, як основи матеріального забезпечення доходів сімей, зумовили більш сприятливу шлюбно-сімейну ситуацію в селах порівняно з містами. Дещо не сприяв цій ситуації також високосний 2000 рік, коли, за звичаєм, шлюби відкладаються, а компенсаторні важелі ще не встигли спрацювати.

На зменшенні показників перебування у шлюбі у середньому і старшому віці позначились також підвищена розлученість та овдовіння внаслідок високої смертності (як прояву демографічної кризи). У міжпереписний період 1989–2001 рр. спостерігалось значне збільшення частки розлучень довготривалих шлюбів (особливо 20 років і більше), а також зменшення компенсаторної ролі повторних шлюбів1.

Проте у цілому, в середньому та ранньому старшому віці, показники перебування у шлюбі лишаються порівняно високими, лише у жінок 70 років і більше частки заміжніх незначні, із 1000 осіб – близько 1/4 (табл. 4.6.4, 4.6.5). Позначаються відмінності у повіковій смертності та тривалості життя, жінки у середньому живуть довше чоловіків, залишаючись вдовами. Загальною є тенденція переважання порівняно з чоловіками показників перебування у шлюбі у жінок молодого та дещо середнього віку – у містах до 35 років, у селах до 40. Після зазначених меж віку згадані показники у чоловіків вищі. Позначається різниця у шлюбному віці чоловіків і жінок (у останніх він нижчий), а також та обставина, що чоловіки після розлучення чи овдовіння одружуються вдруге з жінками значно молодшого віку. Слід звернути увагу і на ту обставину, що відносно високий рівень та незначні структурні деформації показників перебування у шлюбі у середньому та старшому віці є надбанням насамперед високої шлюбності у доперехідний період.

Ніколи не перебували у шлюбі

З огляду на зменшення показників перебування у шлюбі частка тих, які ніколи не перебували у шлюбі, значно збільшилась, для віку 16 років і старші з перевагою у чоловіків. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р. на 1000 осіб у віці 16 років і старші припадало: холостяків 227 (241 у містах і 198 у селах), дівчат 147 (161 у містах і 117 в селах). Порівняно з 1989 р. частка холостяків згадуваного віку у містах збільшилась на 33,1%, в селах і на 17,2%, частка дівчат збільшилась відповідно на 23,8% і 18,2% (табл. 4.6.2). Отже, у міжпереписний період збільшилась диференціація згадуваних показників у розрізах місто і село, особливо у чоловіків, та холостяки і дівчата, особливо у міських жителів. Проте частка жінок, які ніколи не перебували у шлюбі, була у 1989 р. і лишилась у 2001 р. в середньому нижчою порівняно з чоловіками. В той же час частки холостяків і дівчат у загальній чисельності населення характеризуються відмінностями їх повікової диференціації.

Таблиця 4.6.6. Склад населення України за шлюбним станом, статтю та віком (за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р.)

Вік

 

На 1000 осіб відповідної статі та віку:
Чоловіки Жінки

Перебувають у зареєстро-ваному та незареєстро-ваному шлюбі

Ніколи не перебу-вали у шлюбі

Вдові

Розлучені (розійшлися)

Перебувають у зареєстро-ваному та незареєстро-ваному шлюбі

Ніколи не перебу-вали у шлюбі

Вдові

Розлучені (розійшлися)

Все населення у віці:  

15 років і старші

646

243

39

68

540

161

192

104

16 років і старші,у тому числі:

663

227

40

70

552

147

196

105

15-19

10

986

0

1

73

921

0

4

20-24

248

731

0

16

481

458

3

53

25-29

608

320

1

66

701

163

9

124

30-39

774

109

4

109

752

61

25

158

40-49

825

49

12

111

736

36

64

161

50-59

845

27

34

90

660

31

168

138

60-69

836

16

93

53

514

36

360

89

70 років і старші

718

8

251

21

236

56

664

42

Джерело: складено за даними Держкомстату України.

Згідно з даними табл. 4.6.6 частка холостяків більша за частку дівчат у віці 20-24 роки у 1,6 раза, у 25-29 років у 2 рази. Така ситуація пояснюється не лише різницею шлюбного віку чоловіків і жінок (останні виходять заміж раніше, ніж одружуються чоловіки), а й відкаладанням шлюбів чоловіками "до кращих часів". Тут впливала матеріальна малозабезпеченість та побутова необлаштованість молоді, особливо якщо зважити на те, що чоловік має бути головним годувальником сім’ї. З огляду на необхідність подолання деформацій у шлюбному складі населення, зумовлених труднощами перехідного періоду, надмірне поширення холостяцтва є тим резервом, який має бути задіяним стимулюючими заходами щодо своєчасної реалізації шлюбно-сімейних орієнтацій.

Розлучені та овдовілі

В показниках шлюбного складу населення узагальнюється насамперед дія розлученості і смертності при компенсаторній ролі повторної шлюбності. У міжпереписний період 1989–2001 рр. частки розлучених і овдовілих чоловіків і жінок формувались під впливом високих рівнів показників розлученості і смертності як проявів демографічної кризи в Україні. За матеріалами Всеукраїнського перепису населення 2001 р. на 1000 осіб у віці 16 років і старші припадало: розлучених чоловіків 70 (75 у містах і 57 в селах), жінок 105 (127 у містах і 62 у селах); овдовілих – чоловіків 40 (38 у містах і 45 в селах), жінок 196 (177 у містах і 243 в селах) (табл. 4.6.2). Станом на 2001 р. порівняно з 1989 р. частки розлучених і овдовілих у віці 16 років і старші значно збільшились у чоловіків і жінок: розлучених чоловіків – у 1,5 раза, у жінок – на 1/3; овдовілих чоловіків – на 1/3, частка овдовілих жінок залишилась на такому ж високому рівні, як і в 1989 р. Особливістю 90-х років є переважаюче і значне зростання частки розлучених чоловіків у сільських жителів – у 1,8 раза, у міських – лише у 1,4; вдівців у міських жителів – у 1,4 раза, у сільських лише – у 1,2. У більш віддаленому минулому, навпаки, розлучених було більше у містах, а вдівців – у селах.

Щодо статево-вікових відмінностей: як правило частки холостяків та одружених вищі у чоловіків порівняно з дівчатами та жінками, розлучених і овдовілих – у жінок (у чоловіків більше можливостей одружитись вдруге). Розлученим жінкам і вдовам середнього і старшого віку важче вийти заміж, особливо якщо у них діти. Позначаються також статеві диспропорції, оскільки в цьому віці жіноча частина населення переважає чоловічу (внаслідок більш високої смертності чоловіків порівняно з жінками). Крім того, частіше чоловіки одружуються вдруге з жінками значно молодшого віку. Внаслідок такої шлюбної ситуації у 2001 р. частка вдів у віці 16 років і старші в середньому майже в 5 разів (4,6 у містах і в 5,4 раза в селах) перевищувала частку вдівців. Проте серед сільських жителів частка вдів у всі часи залишалась, як правило, вищою порівняно з міськими. Щодо повікової диференціації, то частки розлучених чоловіків і жінок порівняно високі у середньому віці – 30-49 років, вдових – у старшому віці, починаючи з 50-ти років. Максимальні значення часток овдовілих спостерігаються у 70 років: у чоловіків їх значення досягають 251 на 1000 осіб, у жінок – 664, тобто в 2,6 раза більші (табл. 4.6.6). Така шлюбна ситуація загострює проблеми самотності, особливо людей старшого віку.

Регіональна диференціація шлюбного складу населення

Деформації та кризові прояви у демографічних процесах перехідного періоду 90-х років в Україні зумовили особливості регіональної диференціації шлюбного складу населення у міжпереписний період 1989–2001 рр. Згідно з результатами Всеукраїнського перепису населення 2001 р. у всіх без винятку областях України та в АР Крим відбулося зниження головного з інтегральних показників шлюбного стану населення – частки чоловіків і жінок, які перебувають у шлюбі у віці 16 років (або 15) і старші (табл. 4.6.7).

Таблиця 4.6.7. Кількість осіб у віці 16 років і старші, які перебувають у шлюбі, на 1000 жителів відповідної статі і віку по АР Крим та областях України, у міських поселення та сільській місцевості (за даними переписів населення)

Області

 

Чоловіки Жінки

1959

1970

1979

1989

2001*

1959

1970

1979

1989

2001*

Україна

704

751

744

743

646

518

585

588

606

540

АР Крим 

706

751

745

737

613

536

601

601

610

511

Вінницька

717

777

760

765

693

476

544

551

580

557

Волинська

716

765

736

737

660

556

620

612

629

566

Дніпропетровська

704

757

749

749

636

546

610

604

614

526

Донецька

694

753

746

743

630

563

621

608

612

517

Житомирська

684

757

742

744

662

483

567

575

601

552

Закарпатська

707

735

722

734

663

628

663

655

664

602

Запорізька

708

759

756

749

650

527

599

601

610

533

Івано-Франківська

711

757

735

734

654

543

600

600

622

565

Київська 

701

755

750

752

656

473

556

569

596

543

Кіровоградська

735

790

786

772

682

520

583

594

610

558

Луганська

678

749

749

750

629

550

604

603

615

519

Львівська

688

725

692

703

636

544

609

588

611

562

Миколаївська

721

748

766

769

661

548

622

620

634

556

Одеська

712

738

733

735

642

548

604

598

608

552

Полтавська

714

768

772

759

668

469

539

559

585

544

Рівненська

714

756

720

731

654

542

606

599

629

569

Сумська

709

747

751

754

665

473

543

557

585

540

Тернопільська

727

778

751

749

680

531

594

590

610

570

Харківська

708

733

737

730

617

502

560

569

581

510

Херсонська

712

760

758

756

663

523

604

620

633

560

Хмельницька

711

751

753

757

689

478

553

567

596

566

Черкаська

717

778

779

775

686

468

548

562

588

551

Чернівецька

714

760

742

741

669

545

593

595

612

572

Чернігівська

707

758

758

761

668

447

511

537

573

536

м. Київ

674

679

699

708

588

514

560

582

599

507

м. Севастополь(міськрада)

636

597

580

503

Джерело: таблицю складено за даними переписів населення відповідних років. Итоги Всесоюзной переписи населения 1959 года. Украинская ССР. Центральное статистическое управление при Совете Министров СССР. – М.: Госстатиздат ЦСУ СССР, 1963. – С. 45; Населення України 1992. Демографічний щорічник. Мінстатистики України. Управління демографічної статистики та праці. – К.: Техніка, 1993. – С. 44-46; Всеукраїнського перепису 2001 р.

Примітка: Відповідні показники за 1970, 1979 рр. отримані за авторськими розрахунками даних розробки матеріалів переписів населення Держкомстатом України. Контингенти з невідомим шлюбним станом осіб були виключені з обчислення відповідних показників. Згідно з самовизначеністю осіб щодо шлюбного стану у переписах населення враховуються зареєстровані і незареєстровані шлюби.

* Для віку 15 років і старші.

Змінилась міжобласна географія шлюбного складу населення. Якщо у відносно стабільній соціально-економічній обстановці 70-80 років підвищені та максимальні значення згадуваних інтегральних показників перебування у шлюбі спостерігались не лише у західних та південних областях, але і в індустріально розвинених, то в скрутних умовах перехідного періоду шлюбна структура індустріального регіону зазнала чи не найбільших ушкоджень і деформацій. Змінилась також географія максимальних та мінімальних значень згадуваних показників шлюбного стану. У 2001 р. максимальний їх рівень у чоловіків (693‰) був у Вінницькій області, у жінок, як завжди, в Закарпатській (602‰), мінімальний – відповідно в АР Крим (613‰) та в індустріальній Харківській області (510‰). У жінок ці показники вирізнялись більш високою варіацією порівняно з чоловіками (табл. 4.6.7).

З огляду на динамічні та міжобласні порівняння одружених чоловіків та заміжніх жінок стало значно менше, особливо в Харківській, Луганській, Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій областях та АР Крим. Ці області у минулому акумулювали контингенти молоді у сфері зайнятості та студентської молоді, що створювало сприятливі умови для "шлюбного ринку". Тому вони вирізнялись порівняно високими рівнями показників перебування у шлюбі, незважаючи на підвищені частки розлучених. Безробіття, малозабезпеченість, відсутність житла для створення сім’ї, у перехідний період негативно позначились на шлюбно-сімейній ситуації, що зумовило структурні деформації та прояви демографічної кризи у шлюбному складі населення згадуваних областей. Ситуація тим більш проблемна, що це області з високою чисельністю населення, які значною мірою визначають загальну демографічну, у тому числі шлюбно-сімейну ситуацію в Україні.

В той же час зміни соціально-економічних умов в країні та підвищення ролі малих господарств, сімейної кооперації в макроекономіці та матеріальному забезпеченні населення сприяли закріпленню молоді на селі та пожвавленню шлюбно-сімейної ситуації в аграрних областях. Особливо ці зміни стосувались північних та центральних регіонів України. Тому в ряді аграрних областей показники перебування у шлюбі чоловіків і жінок лишались високими порівняно з індустріальними областями, незважаючи на суцільне зниження їх рівнів.

Слід зауважити, що станом на 2001 рік західні області України також, як і в минулому, зберігали стійку тенденцію порівняно високих часток одружених чоловіків і жінок та найнижчі частки розлучених. Цьому сприяють самобутні шлюбно-сімейні традиції, про відносну стійкість яких свідчать також порівняно низькі частки незареєстрованих шлюбів. Порівняно високі показники перебування у шлюбі зберігаються також у південних областях України, що пояснюється специфікою умов життя і побуту цих областей.

Структурні зміни шлюбного складу населення були зумовлені, головним чином, посиленням тенденцій перебігу показників шлюбності і розлученості у міжпереписний період 1989–2001 рр. Провідне значення мало різке зниження шлюбності внаслідок відкладання шлюбів "до кращих часів", особливо з огляду на підвищений рівень показників розлученості. Кількість шлюбів на 1000 жителів зменшилась від 9,5 (10,1 у містах і 8,0 в селах) у 1989 р. до 6,4 (6,8 у містах і 5,4 в селах) у 2001 р., тобто майже у 1,5 раза. Кількість розлучень зросла за відповідні роки від 3,7 (4,8 у містах і 1,6 в селах) до 3,7 (4,5 у містах і 2,1 в селах), особливо в селах – на 31,3%. Кількість розлучень на 100 шлюбів зросла від 39,6 (47,5 у містах і 19,3 в селах) до 58,6 (66,1 у містах і 38,9 в селах), тобто для всіх жителів – у 1,5 раза, для міських – на 39,2%, сільських – у 2 рази. Несприятливе співвідношення показників шлюбності і розлученості зменшило приріст шлюбних пар, що позначилось на зменшенні показників перебування у шлюбі. Приріст шлюбних пар на 1000 жителів зменшився від +5,8 (+5,3 у містах і +6,4 в селах) у 1989 р. до +2,7 (+2,3 у містах і +3,3 в селах) у 2001 р., тобто в середньому майже у 2,1 раза. В той же час підвищення розлученості і смертності спровокувало збільшення часток розлучених і овдовілих. Така ситуація несприятлива у контексті необхідності омолодження шлюбного складу населення та підвищення його демографічного потенціалу.

Середня тривалість очікуваного життя в шлюбі

Один з показників потенціальної демографії – так званий потенціал на період перебування в шлюбі протягом життя певної сукупності людей2. Показники потенціалів на період перебування в шлюбі дозволяють отримати інтегральну оцінку змін шлюбного складу населення та "виміряти" середню тривалість очікуваного життя в шлюбі. Для їх обчислення залучаються частки осіб, які перебувають в шлюбі за даними переписів населення, та стаціонарне населення таблиць смертності. Порівняння показників потенціалів на період перебування в шлюбі за 1959-2001 рр. засвідчують, що від 1959 р. і до 1989 р. в Україні показники середньої тривалості очікуваного життя в шлюбі чоловіків і жінок збільшувались: їх значення були переважаючими у чоловіків (табл. 4.6.8). Це дає підстави для висновку, що у 60-70 рр. в Україні переважали прогресивні тенденції розвитку шлюбного стану населення та покращання відповідного його складу. Тенденції до зменшення згадуваних показників для чоловіків з’явились у 80-х роках у зв’язку з підвищенням розлученості. Проте за міжпереписний період 1989–2001 рр. ці показники значно зменшились: у жінок – від 33,6 років до 30,2; у чоловіків – від 33,8 років до 28,2. До того ж тенденція переважаючих рівнів згадуваних показників у чоловіків змінилась на жіноче переважання: станом на 2001 р. жінки перебували у шлюбі протягом життя в середньому більше років, ніж чоловіки.

Проте з огляду на ситуацію відкладання шлюбів "до кращих часів" (перших і повторних) та надмірне зменшення часток перебування у шлюбі чоловіків загострюється проблема поліпшення шлюбного стану жінок дітородного віку 15-49 років. Середня тривалість очікуваного життя в шлюбі у жінок цього віку зменшилась від 23,3 року у 1989 р. до 20,3 у 2001 р., що значно менше від потреби (за оцінками в середньому на 6 років). Однак слід зауважити, що реалізація резервів поліпшення шлюбного стану жінок потребує активізації шлюбної поведінки чоловіків, насамперед молодого шлюбоспроможного віку.

Таблиця 4.6.8. Середня тривалість очікуваного життя в шлюбі чоловіків і жінок в Україні у 1959 – 2001 рр., літ*

Роки

Чоловіки

Жінки

1958-1959

35,3

25,6

1969-1970

35,5

30,4

1978-1979

34,8

31,3

1989

33,8

33,6

2001

28,2

30,2

* Авторські розрахунки за даними переписів населення про шлюбний стан чоловіків і жінок у віці 15-69 років, а також таблиць смертності для років, що прилягають до переписів населення. Для 1989 і 2001 рр. були використані таблиці смертності, обчислені А. І. Стефановським: Стефановський Анатолій. Компонентний аналіз середньої тривалості життя населення. – К.: Ін-т економіки НАН України, 2001. – С. 108, 114.

Отже, послаблюється прогресивна з точки зору відтворення населення та багатомірна щодо соціального значення тенденція омолодження шлюбно-сімейної структури населення, яка спостерігалась в умовах ранньої шлюбності 80-х років. Ослаблення тенденцій омолодження зумовлює постаріння згадуваної структури населення. Це – тривожна ситуація, оскільки зменшуються демографічні передумови стосовно підвищення народжуваності, призупинення депопуляції та подолання демографічної кризи в Україні в майбутньому. Посилення тенденцій постаріння небажане і в контексті формування нової соціальної структури українського суспільства, оскільки шлюбно-сімейна структура є однією з її складових.

Проте гостропроблемні територіальні і повікові структурні диспропорції спостерігались у шлюбній структурі населення і після Другої Світової війни, і в період відносної стабільності 80-х років. Уже тоді з’явилась тенденція до зменшення питомої ваги заміжніх 30-45-літніх жінок, а пізніше – й одружених чоловіків у віці 25 років і старше, що негативно позначилось на функціонуванні шлюбно-сімейної структури населення як "бази" його відтворення. У 90-і роки деформації шлюбної структури набули ще більш виразних ознак прояву демографічної кризи, оскільки вони характеризуються вагомими не лише кількісними, а й якісними деструктивними змінами з достроковими небажаними наслідками. Про це свідчить: погіршення передумов "омолодження" шлюбно-сімейного складу населення внаслідок відкладання шлюбів "до кращих часів" та поширення порівняно нестійких офіційно неоформлених шлюбно-сімейних стосунків; посилення тенденції підвищення показників розлучених і овдовілих, особливо серед жінок з дітьми; зменшення можливостей для компенсаторної ролі повторної шлюбності в умовах підвищеної розлученості; збільшення територіальної і статево-вікової диференціації показників шлюбного стану населення тощо. Тенденції до погіршення шлюбного складу населення несприятливо позначаються на устоях шлюбно-сімейного життя та на сімейній структурі населення як демоекономічній базі його відтворення.

В той же час у контексті міжнародних порівнянь, українському населенню притаманна відносно більша схильність до шлюбного та сімейного життя. Переважна більшість населення України, особливо середнього і раннього старшого віку, перебуває у шлюбі. Зниження рівнів показників шлюбності навіть з огляду на труднощі перехідного періоду 90-х років не було нижчим за показники ряду європейських та інших країн (подібних з Україною за релігією і культурою)3. Поява нових шлюбних форм в умовах ринкової трансформації українського суспільства та прояви демографічної кризи у перехідний період певною мірою є тимчасовими, які з часом можуть зійти нанівець.

Розповсюдження так званих консенсуальних шлюбів також не дає підстав для висновку про зменшення значущості чи відмирання інституту шлюбу та сім’ї в укладі життя людності в Україні. У перехідний період вони значною мірою були наслідком і проявом економічної кризи, тобто несприятливих загальних і конкретних умов життя, шлюбно-сімейних ситуацій, а також засобом виживання, пристосування до існуючої системи соціального захисту тощо. Отже, маємо підстави для висновку про тимчасовість наявних кризових явищ, які з часом минають, але не про кризу відмирання в укладі життя людності України шлюбу і сім’ї як суспільних і загальнолюдських інституцій. В той же час структурні трансформації шлюбного складу населення позначаються на змінах його сімейного складу.


1 Чуйко Л.В. Шлюбність та розлученість у контексті соціально-економічних перетворень / / Про становище сімей в Україні. Державна доповідь за підсумками 2000 року. – К.: Видавничий дім "Шкільний світ", 2002. – С. 22.

2 Про методику розрахунків показників потенціалів на період перебування у шлюбі див. Фильрозе Э. Очерк потенциальной демографии. – М.: Статистика, 1975. – С. 190-198.

3 Pomaniuc A. and Chuiko L. Matrimonial Behavior in Canada and Ukraine: The Enduring Hold of Culture / / Journal of Comparative Family Studies. – Volume XXX, N3. – Calgary (Canada), Dept. of Sociology, University of Calgary, 1999. – P. 335-363.


Зміст ] Попередня ] Наступна ]


 

© Державний комітет статистики України, 2004
© Інститут демографії та соціальних досліджень Національної академії наук України, 2004
© ТОВ "Інтелектуальні Системи ГЕО" (електронна версія), 2004