Зміни, які відбулися у суспільстві після жовтневої революції та громадянської війни вимагали обліку населення, об’єктів господарювання, землі тощо.
Декретом Ради народних комісарів на 22 квітня 1920 року було призначено демографічно-професійний перепис та сільськогосподарський перепис з коротким обліком промислових підприємств. На цей час багато підприємств не працювало, або ж працювало з перервами, транспорт знаходився у тяжкому стані, не вистачало найнеобхіднішого, у тому числі паперу, палива тощо. За таких умов було тяжко забезпечити успішне проведення перепису.
Проведення переписів населення і сільськогосподарського перепису, а також облік промислових підприємств необхідно було здійснити одночасно, оскільки губернські статистичні бюро не мали можливості мобілізувати декілька раз свої зусилля, а також відволікатись в цей же час і на оброблення підсумків.
Цим переписом охоплювалось лише наявне населення. Про тимчасово відсутніх збирались дані за квартирними картками, які заповнювались тільки на міське населення.
Перепис було призначено на 28 серпня 1920 року, оскільки проведення сільськогосподарського перепису взимку втрачало сенс. Загальне керівництво переписом покладалось на органи держаної статистики.
Губернські статистичні бюро складали: списки населених місцевостей і списки міських поселень, списки лічильних дільниць по кожному переписному відділу, карти і плани переписних відділів і лічильних дільниць.
Переписний персонал залучався губернськими статбюро. Серед них були спеціально підібрані реєстратори (вільнонаймані), вчителі шкіл, працівники волосних і сільських організацій, співробітники кооперативних організацій, члени профспілок, студенти, учні та інші. Центральному статистичному управлінню надавалось право залучати за порядком мобілізації і трудової повинності статистиків, вчителів, агрономічний персонал і службовців різних відомств за погодженням з відповідними наркоматами. Крім того військовий комісаріат зобов’язувався відрядити з армії у розпорядження ЦСУ на період підготовчих робіт і проведення перепису студентів, які були в армії, а також інших осіб.
Для реєстрації населення при переписі була запроваджена карткова система бланків: особистий листок, квартирна картка, подвірна відомість, поселенський список домогосподарів. Основним же формуляром перепису був особистий листок, який складався на кожну окрему особу.
Перепис проводився на основі усного опитування населення і лише у великих містах за умови повної упевненості, що жителі самі зможуть заповнити формуляри, запроваджувалось самообчислення.
У містах перепис повинен був тривати 7 днів, а в сільській місцевості – 14 днів. Фактично проведення перепису тривало на 3-4 тижні більше, а у деяких місцях і на декілька місяців.
Перепис проводився за досить широкою програмою, оскільки у складі населення після відомих подій відбулися корінні зміни.
Особистий листок мав такі питання:
|
Головне заняття |
Другорядне заняття |
а) позначення заняття та спеціальності, якщо такі має | ||
б) положення у промислі: господар з найманими працівниками, допомогаючий член сім’ї, службовець, робітник, учень | ||
в) підприємство, установа або господарство, де зайнятий | ||
г) чи має в даний час роботу за цим заняттям | ||
д) якщо змінив заняття з війни 1914 р., заняття: до війни 1914 р. з 1914р. до 1917 р. |
Розроблення матеріалів перепису проводилось децентралізовано і замість запланованих 16 місяців тривало до 1924 року (скорочена програма), а за повною програмою – ще довше. Для цієї розробки використовувались класифікації занять, виробництв і галузей праці, алфавітні словники занять та виробництв, класифікація та словник учбових закладів.
Умови, за яких проводився перепис, негативно вплинули на якість даних. У деяких місцевостях неможливо було провести перепис, оскільки на цих територіях проходили військові дії. Так, у Білорусії на території Волинської та Подільської губерній України точились бої з білополяками; в Єкатеринославській губернії двічі переривався перепис з причини боротьби з врангелевськими частинами; війна тривала також в Архангельській губернії, Кубанській області, Азербайджані та на Далекому Сході.
Саме з цих причин, наприклад, зовсім не переписувалось населення таких українських територій: Волинська губернія, окремі повіти Кременчуцької та Полтавської губерній. І лише у 1921 р. за короткою програмою були переписані Подільська та Запорізька губернії.
Все ж підсумки цього перепису мали велике значення як для народного господарства, так і для ліквідації неписьменності. Необхідно відзначити самовідданість і героїзм статистиків при проведені перепису. В умовах військових дій, нерідко з небезпекою для життя, виконували вони свою справу.
Для більш точного визначення чисельності міського населення, розподілу його за соціальними і економічними ознаками, а також для вивчення класового співвідношення був проведений міський перепис населення станом на 15 грудня 1923 року. Цим переписом були охоплені міста і поселення міського типу, як місця концентрації торгово-промислової діяльності, де склад населення зазнав найбільших змін у результаті запровадження нової економічної політики. Всі переписні роботи були покладені на ЦСУ і його місцеві органи1.
Перепис 1923 року проводився за трьома формулярами: 1) особистий листок (ф. № 1), сімейна карта (ф. № 2) і 3) квартирна карта (ф. № 3). Особистий листок містив такі запитання: прізвище, ім’я, по батькові, стать, вік, національність, сімейний стан, головне і побічне заняття (вказувались ремесло, промисел, посади або професії) соціальне становище; місце роботи, наявність безробіття і його строк із зазначенням професії і останнього місця постійної роботи; якщо навчається, то чи отримує допомогу, стипендію; якщо не має заняття, то чи є непрацездатним; чи є членом сільського господарства і чи має зв’язок з цим господарством (яке йому допомагає і чи отримує допомогу із села); проживає в сім’ї чи як одинак. У сімейну карту на лицьовому боці вносились дані щодо головного заняття і соціального стану глави сім’ї з поміткою, чи він був присутній чи відсутній. На зворотному боці знаходився список членів сім’ї, які проживали в квартирі, з позначенням відношення до глави сім’ї; стать; вік; чи має заробіток чи безробітній; якщо тимчасово відсутній, то чому.
У квартирній картці відмічалась кількість кімнат, житлова площа, благоустрій житла (водопровід, каналізація, опалення) з обов’язковою відміткою чи діє він чи ні; характер використання квартири (під жило під торговопромисловий заклад, під установу тощо), наявність електрики, наявність оплати за квартиру в грудні 1922 р., плата за опалення при наявності центрального опалення і кількість мешканців у квартирі, зареєстрованих переписом.
Перепис 1923 року достатньо фінансувався, але був проведений дуже спішно. Рішення про проведення перепису було прийняте в середині грудня 1922 р. тобто за три місяці до його початку. Тому критичну дату перепису не вдалося витримати для території СРСР вцілому (всі дані повинні були збиратись станом на 15 березня до 22 березня). Перепис проводився обліковцями, які обходили будинки і квартири своїх дільниць і опитували все населення. У тих випадках, коли була упевненість, що жителі в змозі самостійно заповнити особисті листки та сімейні картки, застосовувався метод самообчислення
Окрім згаданих вище переписних формулярів, застосовувалась подвірна відомість (ф. № 4). Вона застосовувалась для того, щоб характеризувати належність володіння, його площу, матеріал стін, даху, кількість поверхів, призначення будови, кількість приміщень, з розподілом їх за призначенням та благоустрій. Ця відомість була також контрольнозведеним джерелом загальної чисельності населення за переписом.
При організації міського перепису 1923 р. однозначно передбачалось, що дані щодо населення по сільській місцевості будуть отримані на підставі запровадження фінансового обліку об’єктів обкладання податками і таким чином можна буде врахувати всю чисельність населення країни. Але таке припущення не виправдалось. А між тим, серед сільського населення за час, що минув від перепису 1920 р. відбулись значні зміни: голод 1920-1921 рр. та епідемії сипного і поворотного тифів коштували декількох мільйонів осіб. урахувати обсяги такої смертності було неможливо, оскільки дані природного руху населення або ж були по деяких територіях взагалі відсутні, або ж були дуже недостовірні. В цілому ж перепис 1923 р. охопив 18% всього населення країни2. Бурхливе зростання народжуваності з початку 1923 р. та переміщення населення після війни, а також утворення СРСР та включення до складу РСФСР Хорезмської та Бухарської народних республік вимагали як найскорішого проведення нового загального перепису населення.
Після закінчення громадянської війни і демобілізації армії населення поверталось у місця свого звичайного проживання, розпочалося його переселення. На відновленні фабрики і заводи повертались робітники. Необхідно було підвести підсумки цим змінам. Саме таке завдання відводилось майбутньому перепису 1926 року.
Спочатку планувалось провести 5 переписів: демографічний, сільськогосподарський, промисловий, торговий і кооперативний. Але остаточно було визначено провести лише демографічний перепис, збільшивши обсяги поточних обстежень ЦСУ.
Постановою Центрального виконавчого комітету і Ради народних комісарів СРСР було призначено перепис населення на грудень 1926 року. Критичною датою перепису ЦСУ СРСР визначило 17 грудня 1926 року, а критичним моментом – 12 годин ночі з 16 на 17 грудня.
Переписом охоплювалось наявне населення, а постійне переписувалось лише у міських поселеннях.
У міських поселеннях перепис тривав 7 днів, а у сільський місцевості – 14 днів. Опитування населення і заповнення переписних формулярів розпочалось 17 грудня, а у віддалених та важкодоступних районах були встановлені особливі строки та способи опитування.
Більшу увагу, ніж у попередньому переписі, приділяли установам, які проводили перепис та переписному персоналу. Як і раніше відповідальність за проведення перепису була покладена на органи державної статистики.
Обліковцями були працівники освіти, студенти, учні технікумів, профтехучилищ, робфаківці, старшокласники загальноосвітніх шкіл, службовці, кореспонденти, статистики інших відомств тощо. Цей переписний персонал відмічався високим освітнім рівнем, близько 74% з них мали вищу і середню освіту.
Напередодні перепису складались списки населених місць сільської місцевості та списки міст і міських поселень. Для переписного районування застосовувався картографічний матеріал.
Для реєстрації населення використовувалась, як і за перепису 1920 р., карткова система бланків. У міських поселеннях застосовувались: особистий листок, сімейна карта, відомість володіння; у сільській місцевості – особистий листок, поселенський список господарів; як допоміжні засоби обліковці використовували контрольний лист обліковця в сільській місцевості і контрольний лист обліковця у міських поселеннях. Ці листи були зведеними відомостями для інструкторів і керівників переписних відділів.
Для проведення переписних робіт були розроблені такі інструкції:
Передусім слід відзначити, що ЦСУ СРСР недостатньо приділило уваги підготовці переписних кадрів. Не був вироблений єдиний план підготовки кадрів. Надавалось право на місцях вирішувати це питання самостійно на власний розсуд. Відводилось мало часу на навчання. Недостатньо було приділено уваги пропаганді перепису.
Перепис проводився методом опитування. Застосовувалось і самообчислення, але лише у тих випадках, коли була упевненість, що респонденти дадуть точні відповіді на всі питання перепису і не інакше, як під розписку. Найчастіше це положення стосувалось лише переписного персоналу.
В установах з рухомим складом населення (готелі, нічліжки тощо) перепис проводився протягом одного дня. В закритих установах (лікарні, дитячі будинки, місця позбавлення волі, армія) перепис проводили службовці цих установ.
Особливо важко було переписувати кочівників у Кара-Кумах. Експедиції об’їжджали всі колодязі й переписували виявлене населення. Ця експедиція тривала з липня 1927 р. по жовтень цього ж року і таким чином було переписано близько 100 тисяч кочового населення.
Якість даних перепису значною мірою залежить від систематизації (комплектування), перевірки і приймання переписних матеріалів. Саме цій частині перепису приділялась значна увага як в інструктивних матеріалах, так і при прийомі переписних матеріалів.
Програма перепису містила 15 питань:
Головне заняття | Другорядне заняття | |
а) Ремесло, промисел, робота, посада і спеціальність | ||
б) Положення в занятті (господар, член артілі, одинак, службовець, робітник, допомогаючий член сім’ї в занятті | ||
в) Якщо господар, чи працює з найманими робітниками, або чи лише з членами своєї сім’ї | ||
г) Назва установи, закладу або підприємства з позначенням виду виробництва, де служить, працює чи господарює та його адреса |
У програму перепису були включені всі найбільш необхідні основні ознаки для характеристики населення і тих суспільних відносин, які складались на той час. Після війни залишилось багато інвалідів, і це також ознака, характерна для того часу, яку необхідно було вивчити.
Сімейні карти складались тільки у міських поселеннях. За ними вивчались міські сім’ї та їхні житлові умови.
“Владенная” відомість, як і сімейна карта складались тільки в міських поселеннях. За цією відомістю вивчались міська нерухомість і окремі елементи благоустрою, а також вона використовувалась для перевірки повноти обліку та для попереднього підрахунку міського населення.
“Поселенський” список домогосподарств складався в сільській місцевості та використовувався для отримання попередніх підсумків.
Після підрахунку попередніх підсумків за контрольними листами обліковців уже через місяць після перепису ЦСУ мало попередні підсумки про загальну кількість населення окремих територій Союзу. Для розроблення підсумків перепису використовувались класифікації занять, словник занять, словник галузей праці, перелік і словник народностей, перелік і словник мов, алфавітні переліки міст і поселень міського типу, посібник для розроблення питання про місце народження і алфавітний покажчик до нього та інші вказівки.
Перші підсумки отримали через 20 місяців. Основна публікація підсумків цього перепису становить 56 томів, і була закінчена в 1932 році.
У цілому задовільно підготовлений і проведений перепис 1926 року надав детальні матеріали, які точно і якісно відобразили особливості того часу.
Загалом же перепис населення 1926 року був організований на високому рівні та проведений досвідченими фахівцями, які раніше працювали в земській статистиці. На основі підсумків перепису були розраховані перші післяреволюційні таблиці смертності.
Через 10 років після проведення перепису населення 1926 р. урядом був призначений на 6 січня 1937 р. наступний перепис.
Згідно з інструкцією, затвердженою Радою народних комісарів СРСР, у переписні листи цього перепису включались особи, які на критичний момент (12 годин ночі з 5 на 6 січня) знаходились за місцем проживання, а також робітники нічних змін, які працювали на постах або в установах; залізничники, що знаходились при виконанні службових обов’язків, ті що знаходились на ринках, незалежно від того, чи ночували вони удома чи ні. Як трактували дії статистиків при проведенні перепису 1937 року “фахівці”, що основна причина недообліку населення в тім, що “пам’ятка для обліковця” була складена без дозволу уряду так, що обліковці повсюди викреслювали тих осіб, які згідно з інструкцією повинні були переписані у даному приміщенні і яких неможливо було переписати в іншому місці, а також тим, що не були надані конкретні вказівки як переписувати тих, що знаходились в дорозі гужом, верхи, в автомобілях, на товарних потягах тощо.
Причини недообліку знаходили також і в тому, що невірно визначені межі міських поселень, зокрема те, що критерієм для визначення території міського поселення була смуга суцільної забудови. Непридатними визнавались також і списки сільських поселень. Недооблік спричинило неякісне навчання переписного персоналу, а також не проведення перевірок знань цього персоналу.
Невірним визнавалось застосування попереднього заповнення переписних листів до критичної дати перепису, а також скорочення терміну проведення опитування. Звинувачували також статистиків у викривлені підсумків про зайнятість населення, положення в зайнятті, суспільну приналежність. “Все це було спрямовано на те, щоб перепис показав зменшену кількість населення СРСР і викривлення даних щодо його складу”3 – саме таку думку доносили до народу.
Постановою уряду від 25 вересня 1937 р. Всесоюзний перепис населення 1937 р. було визначено незадовільним, а матеріали перепису “дефектними” оскільки “цей перепис був проведений Центральним управлінням народногосподарського обліку Держплану СРСР з грубими порушеннями елементарних основ статистичної науки, а також з порушенням затверджених урядом інструкцій”3.
Така була офіційна оцінка урядом підсумків перепису населення 1937 року. А що ж було насправді?
На початку 30-х років ХХ століття ситуація змінюється: Центральне статистичне управління СРСР було перетворено в економіко-статистичний сектор Держплану, а пізніше – в сектор народно-господарського обліку Держплану, а вже потім – у Центральне Управління Народно-Господарського обліку (ЦУНГО) при Держплані. Місцеві статистичні управління були ліквідовані, а їхні кадри і функції передані місцевим плановим комісіям. Ці зміни пояснювали посиленням планової роботи у зв’язку з першим п’ятирічним планом розвитку народного господарства. Таким чином вийшло, що статистику підпорядкували тому органу, який вона покликана була контролювати.
Заміна слова “статистика” на “народногосподарський облік”, на жаль відобразилось і на справі. Роль статистики зводилась до простої констатації фактів та їх приховування. За період з 1927 по 1937 рр. відбулись “чистки” персоналу статистиків, а начальника союзного статистичного органу замінювали 6 разів.
Зміни та події, які відбувалися в суспільстві – голодомор 1932-1933 р.р., масове висилання та втечі селян з сіл привели фактично до демографічної катастрофи, яка відобразилась в даних демографічної статистики, оприлюднення котрих припинили, звинувативши статистиків у недостовірних даних, облік природного руху населення передали НКВС.
Проводити за таких обставин перепис населення у 1933 році уряд не намірився і він з року в рік переносився.
ЦУНГО подало до уряду проект перепису населення, який передбачалось провести в грудні 1936 року. Але його знову перенесли, і лише 16 вересня 1935 р. уряд призначає спеціальну комісію на чолі з В.М. Молотовим (пізніше її очолив В.І. Межлаук) для розгляду проекту перепису. Ця комісія і особисто Сталін, який редагував переписний лист та інструкції щодо його заповнення, докорінно змінили проект перепису4.
Зокрема ці “методологи” відкинули пропозицію ЦУНГО щодо проведення разом з переписом населення перепису житла, а також пропозицію зібрати при переписі відомості про соціально-економічні характеристики сільських населених пунктів.
За проектом статистиків основний переписний лист складався на сім’ю або інтернат5 і містив такі розділи:
Саме цей переписний лист був викривлений комісією та Сталіним.
Були виключені перші три розділи, а переписний лист складався не на сім’ю, а на всіх, хто проживав у приміщенні . Були виключені питання про місце народження та тривалість проживання в даному населеному пункті. Все це робилось для того, щоб можливо було показати обсяги депортацій та репресій.
Не залишились і ознаки, які характеризували зайнятість населення, положення в зайняті, рід діяльності, а натомість включили питання про приналежність до суспільної групи, чим практично була виключена можливість глибокого аналізу соціальної структури суспільства.
За вказівкою Сталіна було включене питання про релігію, щоб підвести підсумки повного викорінювання релігійних забобонів.
У той час переписи, які проводились станом на певний день називали “одноденними”. А Сталіним цей факт був сприйнятий таким чином, що перепис слід проводити за один день, а попереднє заповнення переписних листів та їх перевірку проводити п’ять днів. Було пересунуто початок перепису з 5 грудня на місяць. Таким чином критичним днем перепису стало 5 січня (перед днем Різдва), а початок заповнення переписних листів – на 1 січня. В цей період людей найтяжче було застати удома (Новий рік, Різдво). Це час коли ходять в гості до знайомих та рідних тощо. Скорочення періоду перепису потребувало збільшення кількості обліковців. А навчити за короткий термін переписний персонал було надзвичайно важко.
Усі ці нововведення згубно вплинули на якість перепису і його результати, а відповідати ж за ці прорахунки довелося працівникам органів статистики, які ніяким чином не були причетні до нового проекту перепису, а навпаки намагались хоча б частково виправити ситуацію6.
Постановою уряду від 25 вересня 1937 р. перепис населення 1937 року був визнаний дефектним, а призначене бюро майбутнього перепису 1939 року ЦУНГО Держплану підготувало і 10 грудня 1937 р. розіслало начальникам обласних управлінь народногосподарського обліку великого закритого листа “О вредительских извращениях и организационных недостатках в проведении переписи 1937 года”7. Саме в цьому листі всі виправлення, які були внесені комісією і Сталіним, приписувались репресованим керівникам і організаторам перепису.
Ще до початку репресій над статистиками 16 травня 1937 р. на нараді в ЦУНГО його начальник І.О.Краваль говорив : “Есть такая болезнь – подхалимство – , она есть и в статистике. В статистике подхалимство заключается в том, что соответствующий работник дает не точную цифру, а старается дать такую цифру, которую он думает, что будет благожелательно принять руководству или тем, кому докладываем, а цифру подтасовать можно даже так, что это не будет уголовным преступлением. Это подхалимство в статистике – самая большая болезнь и самая опасная ...”8. Це були знамениті слова чесної та мужньої людини.
Очевидно основною причиною незадоволення результатами перепису Сталіна було те, що його результати ніби в дзеркалі відобразили невдачі сталінської політики перебудови суспільства9. Якби їх оприлюднили, то вони показали б дійсні масштаби демографічної катастрофи 1929-1933 років.
Невтішними були й інші результати перепису. Чверть осіб у віці 10 років і старші (і третина – у віці 20 років і старші) виявились неписьменними (за дуже заниженими критеріями письменності), тобто не вміли навіть читати. Перепис виявив повний провал “безбожної п’ятирічки”, оскільки більше половини осіб у віці 16 років і старші вказали себе віруючими.
Навіть і через 20 років після смерті Сталіна, вважали головним недоліком перепису 1937 р., те, що він не відобразив історичні досягнення за період перших двох п’ятирічок.
Підсумки перепису населення 1937 року не були оприлюднені10. Тому постановою уряду наступний перепис було призначено на 1939 рік, і він повинен був проводитись “у повній відповідності з положеннями статистичної науки”.
Постановою Ради народних комісарів наступний перепис населення було призначено на 17 січня 1939 року. Які ж зміни порівняно з “вредительской переписью” 1937 року були внесені в організацію і програму нового перепису, який виявився “вдалим”.
Відповідальними за проведення перепису були управління народногосподарського обліку республік, країв та областей. А при таких управліннях організовувались бюро перепису населення. В містах і районах безпосереднє керівництво переписними роботами здійснювали міські і районні інспектори народногосподарського обліку.
У переписі 1939 року обліковувалось наявне і постійне населення. Позитивним моментом було також і те, що в інструкції щодо проведення перепису наводився перелік категорій, які відносились до постійного і наявного населення.
Критичний момент перепису був установлений на 24 годину з 16 на 17 січня. До початку перепису проводився 5-денний по-передній обхід житлових приміщень, під час якого обліковці попереджали населення про майбутній перепис. Були запроваджені й інші зміни.
Основною метою змін було запобігання недообліку. Було продовжено термін перепису (з одного до 7 днів у містах і до 10 – у сільській місцевості), а заповнення переписних листів розпочиналось після критичного моменту перепису. Був передбачений також і 10-денний контрольний обхід, який проводився відразу після перепису.
За такої тривалості перепису не виникало потреби в мільйонній армії переписних кадрів. Отже, це сприяло ретельнішому відбору переписних кадрів та їх якісному навчанню. Крім того, урядом визначався термін виконання переписних робіт та категорично заборонялося скорочувати його.
Як і в попередніх переписах, у важкодоступних місцевостях та районах перепис проводився за особливими строками та способами проведення опитування населення. Перелік таких районів визначався постановою уряду.
Для підготовки до перепису складались списки міських поселень і списки населених місць у сільській місцевості. Межі міських поселень визначались відповідно до існуючих адміністративних меж.
Слід відзначити, що разом із складанням списків населених місць органами народногосподарського обліку була проведена робота щодо організації сільрадівського обліку населення – погосподарських книг, списків господарств і осіб, які в них проживали.
Важливою підготовчою роботою до перепису було складання списків домоволодінь в міських поселеннях, які потім використовувались для переписного районування: поділу територій на лічильні та інструкторські дільниці, переписні відділи, а також для контролю за повнотою охоплення населення переписом. Напередодні перепису ці списки остаточно перевірялись переписним персоналом.
Як відомо, для повноти охоплення переписом важливе значення має якісний картографічний матеріал. Для переписних робіт 1939 року виготовлялись нові карти районів, складались схематичні плани домоволодінь в містах. Як і списки населених місць, картографічний матеріал остаточно перевірявся перед переписом у грудні 1938 року.
Для забезпечення якісного виконання всіх переписних робіт складались організаційні плани проведення перепису за детально розробленими вказівками.Згідно з оргпланом проведення перепису території поділялись на лічильні дільниці, інструкторські дільниці, переписні відділи, міста або адміністративні райони.
Переписні кадри проходили навчання. Обліковці в міських поселеннях набирались на 16 днів, у сільській місцевості – на 22 дні, а інструктори-контролери, відповідно, на 29 і 34 дні, завідуючі переписними відділами та їх помічники в міських поселеннях – на 45 днів, у сільській місцевості – на 60 днів; помічники міських і районних інспекторів народногосподарського обліку – на три з половиною місяці.
Повсюди була розгорнута масово-роз’яснювальна робота. До її проведення залучались засоби масової інформації, громадські організації, армія тощо.
Для реєстрації населення при переписі населення 1939 року була запроваджена спискова система переписних документів. Основним переписним документом був переписний лист, який складався на окрему квартиру, окремий будинок (якщо він складався з однієї квартири), хату, дачу, юрту, на кожну окрему кімнату у гуртожитку. У переписний лист можна було занести відомості на 8 осіб.
За зразком перепису населення США (хоч це і видавалось за велике досягнення радянської статистики) був запроваджений контрольний бланк, який гарантував облік тих осіб, які зустрічалися з обліковцями не в тих місцях, де вони постійно проживали на момент перепису11. Контрольний бланк містив усі запитання переписного листа. Щоб уникнути зайвого складання контрольних бланків, була запроваджена видача спеціальних довідок про проходження перепису. Така довідка видавалась кожному переписаному у даному приміщенні як тимчасово проживаючому, а також всім переписаним у потягах і пароплавах далекого слідування, на вокзалах та інших місцях, де міг тимчасово перебувати опитуваний.На осіб, які мали довідки про проходження перепису, контрольні бланки не складались.
Нововведенням цього перепису було запровадження записних книжок для переписного персоналу.
Основою програми перепису населення 1939 року став лише трохи підправлений убогий варіант програми перепису 1937 року.
У переписний лист, крім прізвища, імені та по батькові, записувались відповіді на такі 16 запитань:
Оброблення матеріалів перепису проводилось у 45 спеціальних шифрувальних бюро. Після шифрування відповідей в переписних листах вони передавались до машинообчислювальних станцій, яких було організовано три: у Москві, Ленінграді і Харкові.
Слід відзначити, що розроблювачі та організатори перепису 1939 року ледь не розділили долю своїх попередників. Цей перепис не міг показати населення, якого фактично не було. А уряд, не дочекавшись підсумків, оголосив перебільшену чисельність населення – 170 млн. осіб. Перепис 1939 р., незважаючи на суворий контроль і навіть прямі заклики до збільшення чисельності населення12, набрав лише 167,6 млн. осіб. Розуміючи, що їм не минути долі попередників, нові керівники ЦСУ Держплану СРСР штучно перебільшили результати перепису майже на 3 мільйони, щоб “вийти” на чисельність, проголошену урядом13.
Матеріали перепису 1939 року практично не були опубліковані: у 1939 і 1940 рр. було надруковано в газетах лише декілька дуже загальних таблиць. Розроблення підсумків перервала друга світова війна.
Людність, що проживала на території сучасних Івано-Франківської, Львівської, Тернопільської, Волинської і Рівненської областей, була охоплена польськими переписами населення 1921 і 1931 років.
На території сучасної Чернівецької області 1930 року проведений румунський перепис населення.
На території сучасної Закарпатської області у 1921 і 1930 роках відбулися чехословацькі переписи населення і у 1941 році – угорський перепис.
Возз’єднання Західної України, Північної Буковини, Закарпаття та Ізмаїльського й Акерманського повітів з УРСР, в ході Другої світової війни, попри всі жахливі події, які відбулися після нього, є позитивним історичним явищем для українського народу. Адже були зібрані разом майже всі споконвічні українські землі.
Відразу ж після закінчення другої світової війни більшість європейських країн провели переписи населення. В СРСР перший післявоєнний перепис відбувся лише через 14 років, у 1959 році. Основними причинами такої затяжної перерви після перепису 1939 р. були фінансові труднощі, а також небажання показати дійсні масштаби людських втрат, оскільки довоєнна чисельність населення була відновлена лише у 1955 р. завдяки відносно високому рівню народжуваності.
За період, що минув після 1939 року, відбулися великі зміни в кількості й складі населення. Багато людей загинуло під час другої світової війни. За 20 років підросло нове покоління. Це значить, що віковий склад населення був інший, ніж у 1939 році. Змінилися кордони СРСР. Наприкінці 1939 року відбулося возз’єднання Західної України, а потім Закарпатської України з Радянською Україною, возз’єднання Західної Білорусії з Радянською Білорусією. У 1940 році до складу Радянського Союзу ввійшли Литовська, Латвійська і Естонська республіки, в 1944 році – Тувинська народна республіка. У 1940 році була утворена Молдавська союзна республіка. Все це привело до значних змін у складі населення.
Істотно змінилося також співвідношення міського і сільського населення. У період з 1939 по 1957 рік було утворено 417 міст; число селищ міського типу збільшилося на 1188. Змінилася кількість населення, зайнятого в різних галузях народного господарства та у виробничих і невиробничих галузях. Значно зросла кількість спеціалістів з вищою і середньою спеціальною освітою.
Великі зміни відбулися в сільському населенні. Зміцнення колгоспів, зростання технічної озброєності сільського господарства змінили характер праці селянина. Село отримало численні кваліфіковані технічні кадри, свою інтелігенцію.
Змінювалось і територіальне розміщення населення. На Далекому Сході, Сибіру, Казахстані, де були пустельні, незаселені місця, виросли великі промислові центри, райони передового сільського господарства.
Всі ці зміни необхідно було відобразити під час перепису 1959 року.
Перед переписом населення 1959 року необхідно було вирішити такі проблеми: максимально точне визначення кількості й складу наявного та постійного населення; детальне вивчення рівня загальної та спеціальної освіти; складання списку міст, їхніх меж і складу міського та сільського населення; організація такого опрацювання підсумків перепису, яке б дало максимум можливих комбінацій ознак за різними видами групування й цілком задовольняло б значно підвищені вимоги нового адміністративно-територіальногого устрою СРСР14.
Демографи покладали на цей перепис великі надії, які на жаль, не здійснились. На Всесоюзній нараді статистиків у липні 1957 р. передбачалось розширити і покращити намічену програму перепису: враховувати не вік особи, а дату народження, ввести 4 категорії шлюбного стану, розділивши не перебуваючих у шлюбі на удівців, розведених і тих хто ніколи не перебував у шлюбі, врахувати число народжених жінками дітей. Пропонувалось заради економії коштів частину даних збирати не суцільно, а вибірково. Про це говорили видатні вчені-демографи М.В. Птуха, Л.С. Камінський, Б.Ц. Урланіс, А.Я. Боярський і багато інших, але до їх голосів не прислухались, і перепис 1959 р. практично повторив програму перепису 1939 року15. Реалізації цих пропозицій прийшлося добиватись десятиліттями. Пропонували об’єднати перепис населення з переписом житлових приміщень, як це було до перепису 1937 р., однак житлові умови населення були враховані вперше лише при переписі населення 1989 року.
Перепис населення проводився за станом на 15 січня 1959 р. Рік перепису був визначений з урахуванням потреби в даних про населення для планування розвитку господарства і культурного будівництва, а також з урахуванням рекомендації Статистичної комісії ООН про проведення переписів населення у всіх країнах світу в рік, що закінчується на нуль або близький до нього.
Один із зимових місяців (січень) обраний для перепису тому, що в цей час спостерігається найменша міграція населення, що сприятливо для перепису. З цих же міркувань була встановлена і дата перепису: день 15 січня 1959 р. випадав на середину тижня (четвер), коли спостерігаються відносно менші переїзди населення з одного місця в інше, ніж у день відпочинку й у суміжні з ним дні. Проведення перепису в термін, близький до початку року, доцільно ще і тому, що в цьому випадку є можливість порівнювати дані перепису з даними поточного обліку населення, а також використовувати їх для розрахунків, що пристосовуються до початку року.
Перепис продовжувався 8 днів — з 15 по 22 січня 1959 р. Населення переписувалося за місцем проживання, хоча б тимчасового, а не за місцем роботи або служби. Переписні аркуші заповнювалися обліковцями за порядком обходу всіх приміщень, де проживало або могло жити населення, включаючи приміщення, зайняті підприємствами, організаціями й установами. У переписні аркуші в кожному приміщенні записувалося все наявне населення станом на 12 годин ночі з 14 на 15 січня (за місцевим часом), включаючи тимчасово проживаючих. Крім того, з числа постійного населення записувалися тимчасово відсутні.
Перепис пасажирів у потягах далекого прямування проводився протягом двох годин — з 23 годин 14 січня до 1 години ночі 15 січня (за місцевим часом). Пасажири далекого прямування на станціях, вокзалах, пристанях, у портах і аеропортах переписувалися від 0 до 3 годин ночі 15 січня.
Населення, переписане у потягах, включалося в підсумки перепису тієї адміністративно-територіальної одиниці, на території якої знаходилася станція посадки переписної бригади.
Відомості про всіх, за винятком дітей, важкохворих і тимчасово відсутніх, збиралися обліковцями шляхом особистого опитування. Відповіді на питання переписного листа заповнювалися ними зі слів опитуваних без перевірки за документами. Відомості про дітей записувалися зі слів батьків або вихователів. Відомості про важкохворих і тимчасово відсутніх обліковці одержували від членів родини, а про одинаків і родини, які відсутні у повному складі, — від сусідів, будинкової адміністрації, членів сільської Ради, правління колгоспу.
Протягом 10 днів після перепису, з 23 січня по 1 лютого 1959 р., була проведена перевірка правильності перепису шляхом суцільного контрольного обходу всіх приміщень інструкторами-контролерами спільно з обліковцями; у сільських місцевостях у контрольному обході брали участь також уповноважені сільських Рад. При цьому перевірялося, чи не було пропусків і повторних записів при переписі,а також правильність записів про тимчасово відсутніх і тимчасово проживаючих. У всіх осіб, що не були переписані за даним приміщенням в числі наявного населення, з'ясовували, де вони знаходилися в ніч з 14 на 15 січня. Відомості про осіб, що підлягають перепису в даному приміщенні, але пропущених обліковцями, вносилися інструкторами в переписні аркуші.
Щоб не допустити повторного обліку населення,усім тимчасово проживаючим, у тому числі усім переписаним у потягах, на судах, вокзалах, станціях, у портах, аеропортах і т.ін., обліковець видавав довідку про проходження перепису. Крім того, довідки видавалися особам, які заявляли, що вони в період проведення перепису або контрольного обходу, тобто в період до 1 лютого, виїдуть в інше місце.
Щоб уникнути пропуску населення при переписі й контрольному обході, на всіх осіб, стосовно яких були сумніви чи пройшли вони перепис у тім місці, де перебували в ніч з 14 на 15 січня, складався контрольний бланк. У ньому були ті ж питання, що й у переписному листі, і, крім того, записувалася докладно адреса, де дана особа повинна була пройти перепис у складі наявного населення. За цією адресою перевірялося, чи пройшла дана особа перепис. Контрольні бланки, складені на осіб, що виявилися внесеними в переписні аркуші, були погашені, а дані з контрольних бланків, складених на осіб, не переписаних у місці їхнього перебування на день перепису, були перенесені в переписні аркуші.
Основним документом перепису була програма – затверджений урядом переписний лист, який складався з 15 запитань:
До наявного населення відносилися особи, що знаходилися на момент обліку населення у даному приміщенні, незалежно від того, проживали вони в ньому постійно або тимчасово. З числа проживаючих тут, але, які були відсутні на момент обліку в цьому приміщенні, до наявного населення відносилися й особи, що знаходилися в другом місці на території тієї ж міської або сільської ради (наприклад, які були в гостях, які працювали в нічну зміну і т.д.), а також які проживають в даному приміщенні, але на момент обліку населення знаходилися за межами території даної ради на роботі або в таких місцях, де вони не могли бути переписані (наприклад, залізничники які знаходилися на роботі , водники, льотчики, водії; особи, які знаходилися в дорозі на автомобілях, гужом, верхи, пішки; що поїхали на рибалку, у ліс за дровами, на полювання і т.ін.).
До тимчасово відсутніх відносилися особи, які постійно проживали у даному приміщенні, але на момент обліку населення, знаходилися за межами території даної Ради (крім осіб, які знаходилися на роботі або виїхали в зазначені вище місця, де вони не могли бути переписані), якщо їх відсутність не перевищувала 6 місяців. Ці особи в місці свого перебування на момент обліку населення записувалися обліковцями як тимчасово проживаючі. Наприклад, особи, які знаходилися у відрядженні, на тимчасовій або сезонній роботі, на виробничій практиці, у гостях у рідних або знайомих, записувалися в місці їх постійного проживання як тимчасово відсутні, а в місці їх перебування — як тимчасово проживаючі, якщо їх відсутність у місці постійного проживання не перевищувала 6 місяців.
Особи, що вибули з місця постійного проживання більш ніж за 6 місяців до дня перепису, у переписні аркуші по місцю свого колишнього проживання обліковцями не вносилися, а переписувалися в складі постійного населення за новим місцем проживання. Особи, які вибули в інше місце на постійне проживання, учні, які проживали за місцем навчання, і особи, призвані до армії, за місцем їх колишнього проживання не переписувалися навіть у тому випадку, якщо час їхньої відсутності був менше 6 місяців; усі ці особи переписувалися в числі постійного населення за місцем нового проживання. Однак у підсумки перепису військовослужбовці включалися по місцю призову, а не за місцем проходження перепису.
При переписі до міських поселень відносилися населені місця, затверджені міськими і селищними радами в законодавчому порядку, і населення їх переписувалось як міське. Усі населені пункти, які управлялися сільськими радами, відносилися до сільських населених місць, і населення їх переписувалося як сільське.
У переписному листі на питання про національність записувалася національність, до якої зараховував себе сам опитуваний, і на питання про рідну мову вказувалася мова, яку опитуваний назвав своєю рідною мовою. Національність дітей вказувалася батьками.
Відповідно до постанови уряду на період підготовки і проведення перепису (з 1 жовтня 1958 р. по 1 лютого 1959 р.) були заборонені адміністративно-територіальні перетворення. Після 1 лютого 1959 р. у союзних республіках було прийнято ряд рішень по укрупненню сільських Рад і районів та по перетворенню великих сільських населених місць з переважно несільськогосподарським населенням у міські.
Підсумки перепису населення 1959 року були опубліковані в 16 томах: перший том в цілому по СРСР і 15 томів по кожній із союзних республік. Ці публікації викликали інтерес до проблем населення і дали поштовх до розвитку демографічних досліджень в 60-х і 70-х роках. Цьому сприяли і серйозні зміни в тенденціях демографічних процесів та в міграції населення.
Наступний перепис населення відбувся через одинадцять років – 15 січня 1970 року. Спочатку він планувався на 1969 рік, але неготовність технічних засобів оброблення підсумків перепису стала основною причиною перенесення його на 1970 рік. По суті він мало чим відрізнявся, як за організаційно-методологічними положеннями, так і за програмою від переписів 1939 і 1959 років. Уже до кінця 1966 року був запропонований варіант програми перепису, який крім основних питань перепису 1959 року включав також питання для вивчення народжуваності, міграції і житлових умов.
Щоб перевірити правильність формулювання питань програми, а також інструктивних вказівок щодо порядку запису в переписні листи відповідей на них, а також опрацювання організаційних принципів майбутнього перепису, у березні 1967 року був проведений пробний перепис населення у 9 районах країни, різних за природно-географічними, економічними умовами, різним національним складом та розміщенням населення.
Пробний перепис проводився методом самообчислення і методом опитування. Застосовувались два види переписних листів: короткий з 12 питань та повний – з 23 питань. Пробний перепис показав, що при використанні методу самообчислення обліковці витрачали більше часу на вручення населенню бланків переписних листів та інструкцій, на роз’яснення порядку перепису, на збирання заповнених переписних листів і перевірку їх заповнення, ніж на заповнення переписних листів обліковцем через опитування. Крім того, формулювання запитань в переписному листі було більш детальним, ніж у переписному листі, який можна було заповнити через опитування обліковцем. Інструкція для заповнення переписних листів самообчисленням повинна бути короткою (детальну інструкцію просто ніхто не захотів би читати), а зважаючи на складність окремих запитань, особливо щодо зайнятості, скорочувати її було дуже важко. Для проведення перепису населення методом самообчислення, як показав пробний перепис, необхідно було віддрукувати у 40 разів більше інструкцій (відповідно 1, 5 млн. екземплярів при опитуванні, 70 млн. – при самообчисленні), а паперу необхідно було витратити у 20 разів більше.
Таким чином, досвід пробного перепису показав, що трудові, матеріальні і фінансові витрати при використанні методу самообчислення виявились більшими, а якість матеріалів перепису набагато гірша, ніж вона була б при переписі лише методом опитування. Тому із 43 статистичних управлінь республік і областей 30 вважали застосування методу самообчислення недоцільним16.
Досвід пробного перепису був дуже корисним для розроблення остаточної програми перепису 1970 року і формулювань деяких її питань.
Узагальнений досвід пробного перепису, а також доповнення та пропозиції від
органів державної статистики і користувачів були враховані в програмі перепису
1970 року, яка була представлена на обговорення Всесоюзної наради статистиків,
що відбулася 22 – 26 квітня 1968 року. Для суцільного обстеження пропонувались
11 запитань (загальні демографічні характеристики та джерела засобів існування),
а для 25% вибіркового – 7 запитань (зайнятість населення, соціальні групи,
міграція)
Поряд з цими переписними листами пропонувалась додаткова форма для обстеження
осіб у працездатному віці, зайнятих в особистому підсобному господарстві, а
також форма для обліку маятникової міграції у великих містах і приміських
населених пунктах.
Усі запропоновані форми переписних документів були після доопрацювання затверджені ЦСУ СРСР.
Для суцільного опитування програма містила 11 запитань, а для вибіркового 7 (з 1 по 11 – суцільне опитування; з 12 по 18 – вибіркове):
Підсумки цього перепису були опубліковані у 7 томах у 1972-1973 роках.
Через дев’ять років після перепису населення 1970 року був проведений черговий перепис населення СРСР. Критичною датою цього перепису було визначене 17 січня 1979 року.
На відміну від попередніх переписів матеріали перепису1979 року опрацьовувались за принципово новою технологією оброблення. В чому ж була новизна? За минулих переписів відповіді опитуваних записувались в переписні листи, або ж підкреслювався один із раніше надрукованих варіантів відповідей. Потім ці відповіді кодувались і коди переносились на інший документ – технічний носій, з якого інформація вводилась в обчислювальну машину. При переписі 1979 року відповіді на більшість запитань обліковці в процесі опитування наносили в переписний лист графічними мітками. Лише відповіді на запитання щодо національності, мови, місця роботи і заняття – з причин значного їх переліку записувались словами, а потім шифрувались в статистичних управліннях17.
Оптичні зчитувальні автомати і ЕОМ використовувались і для розроблення матеріалів перепису 1970 року. Однак, оскільки застосовувалась звичайна форма переписного листа, то всі відомості з нього переносились на технічний носій (так званий розроблювальний бланк). Перенесення інформації провадилось графічними мітками в процесі шифрування. Це була надзвичайно трудомістка операція з підготовки матеріалів перепису до механізованого оброблення. Ця нова технологія оброблення матеріалів перепису 1979 р. значно спростила і прискорила етап оброблення матеріалів. Але при цьому зростали вимоги до бланків, їх вигляду та зберігання, а також зростала вартість їх виготовлення.
Методологічно-організаційні положення перепису 1979 р. окрім вище вказаних змін в обробці, майже не відрізнялись від положень попереднього перепису.
У переписі 1979 року застосовувались такі основні переписні формуляри:
Список проживаючих у приміщенні був застосований вперше. Він містив адресну частину та посімейний список усіх осіб, яких переписували за даним приміщенням. Список домогосподарств повніше і якісніше допомагав врахувати населення.
У переписний лист суцільного перепису включались 11 питань, за якими опитувалося все населення:
У переписний лист вибіркового перепису крім 11 запитань суцільного перепису включались ще п’ять, за якими опитувались 25% постійного населення.
За підсумками цього перепису було підготовлено 20 томів публікацій: 1-й том – перша публікація і 19 томів – за остаточними даними.
Перепис населення 1989 року, проведений станом на 12 січня, суттєво відрізнявся від п’яти попередніх. Його суцільна програма включала 20 запитань. Вперше у післявоєнних переписах враховувалась точна дата народження (число, місяць, рік), місце народження, число не тільки народжених жінкою дітей, але і живих з них на момент перепису. Була передбачена можливість точніше встановити родинні відносини у складних сім’ях через виділення шлюбних пар і їх дітей. Для цього додатково в першому запитанні вводився номер матері (батька), а також чоловіка (жінки). Збільшена кількість запитань, які включались у вибіркове обстеження (кожне четверте житлове приміщення для постійно проживаючих).
Крім того, вперше після перепису 1926 року, 7 запитань програми були присвячені детальній характеристиці житлового фонду та житловим умовам населення. Нижче наводиться програма суцільного та вибіркового обстежень населення при переписі 1989 року:
З 14 по 18 запитання опитування проводилось за вибірковою програмою.
Матеріали перепису, на жаль, не були повністю опубліковані в цілому по СРСР. Причиною цього став його розпад. Міністерством статистики України були підготовлені й видані 11 томів за підсумками перепису, в яких були опубліковані дані про загальну чисельність населення, його національний склад, рівень освіти, сімейний стан, житлові умови, соціальна і професіонально-галузева структура населення.
Дані про кількість загальних переписів населення на українських землях, проведених державами, які в різні часи володіли ними у розрізі сучасних регіонів України наведено у таблиці.
Регіони України у сучасних межах | Російська імперія | Австрійська імперія | Угорщина | Польща | Чехо-словаччина | Румунія | СРСР |
Автономна Республіка Крим | 1 | - | - | - | - | - | 7* |
Вінницька область | 1 | - | - | - | - | - | 7* |
Волинська область | 1 | - | - | 2 | - | - | 4 |
Дніпропетровська область | 1 | - | - | - | - | - | 8 |
Донецька область | 1 | - | - | - | - | - | 8 |
Житомирська область | 1 | - | - | - | - | - | 7* |
Закарпатська область | - | 12 | 6 | - | 2 | - | 4 |
Запорізька область | 1 | - | - | - | - | - | 8 |
Івано-Франківська область | - | 17 | - | 2 | - | - | 4 |
Київська область | 1 | - | - | - | - | - | 8 |
Кіровоградська область | 1 | - | - | - | - | - | 8 |
Луганська область | 1 | - | - | - | - | - | 8 |
Львівська область | - | 17 | 2 | - | - | 4 | |
Миколаївська область | 1 | - | - | - | - | - | 8 |
Одеська область | 1 | - | - | - | - | - | 8 |
колишні Ізмаїльський та Акерманський повіти | 1 | - | - | - | - | 1 | 4 |
Полтавська область | 1 | - | - | - | - | - | 8 |
Рівненська область | 1 | - | - | 2 | - | - | 4 |
Сумська область | 1 | - | - | - | - | - | 8 |
Тернопільська область | - | 17 | - | 2 | - | - | 4 |
колишній Кременецький повіт | 1 | - | - | 2 | - | - | 4 |
Харківська область | 1 | - | - | - | - | - | 8 |
Херсонська область | 1 | - | - | - | - | - | 8 |
Хмельницька область | 1 | - | - | - | - | - | 7* |
Черкаська область | 1 | - | - | - | - | - | 8 |
Чернівецька область | - | 17 | - | - | - | 1 | 4 |
колишній Хотинський повіт | 1 | - | - | - | - | 1 | 4 |
Чернігівська область | 1 | - | - | - | - | - | 8 |
* Радянським переписом населення 1920 року в Україні не були охоплені Крим, колишні Волинська і Подільські губернії та деякі інші місцевості.
1 А.И. Гозулов, Переписи населення, М, 1936, стр. 243
2 А.П. Хоменко, Сім’я и воспроизводство населения, М, Статистика, 1980, стр. 167
3 Пустоход П.И. "Переписи населения", Госпланиздат, 1940, стр 130
4 Волков А.Г. “Как стало кривым зеркало общества”, “Вопросы статистики” 3/1997, стр. 14
5 інституційне приміщення
6 А.Г.Волков, Из истории переписи населения 1937 года, “Вестник статистики” 1990, №8
7 Російський державний архів економіки, фонд 1562, опис 1, справа 978, аркуші 190-199.
8 Російський державний архів економіки, фонд 1562, опис 1, справа 964, аркуші 13, 14.
9 А.Г.Волков “Как стало кривым зеркало общества”, “Вопросы статистики”, 3/1997, стр. 17
10 Лише у 1990 році було видано публікацію з підсумками цього перепису
11 А.Г.Волков “Как стало кривым зеркало общества”, “Вопросы статистики”, 3/1997, стр. 14-21
12 В.Б.Жиромская, всесоюзная перепись населения 1939 г.: история проведения, оценка достоверности. В кн.. Всесоюзная перепись населения СССР 1939 года. Основные итоги. М. Наука, 1992, стр. 4-12
13 А.Г.Волков Из истории переписи населения 1937 года, Весник статистики. 1990 № 8 стр. 45-56
14 М.В. Птуха, Вибрані праці, 1971, стор. 365
15 Всесоюзна нарада статистиків 4-8 липня 1957 р., Стенографічний звіт. М.: Держстатвидав , 1959
16 П.Г.Подъячих. Всесоюзная перепись населения 1970 года, Программа и основные вопросы методологи В.п.н. 1970 г., М. Статистика, 1976, стр.22
17 Т.С.Лабутова Программа переписи и методологические основы проведения, Всесоюзная перепись населения 1979 года, Финансы и статистика, М, 1984, стр. 7