4.7. Рівень освіти населення

У сучасному світі освіта вважається однією з головних загальнолюдських цінностей, а вільний доступ до неї – однією з основних характеристик демократичності суспільства, його орієнтації на пріоритетність людського розвитку. Підвищення якості освіти стало одним з найважливіших політичних пріоритетів у багатьох країнах. Впродовж кількох десятиріч цей термін трактувався як “інтелектуальна перевага”, яка вимірювалась, наприклад, питомою вагою випускників, які поступили до престижних університетів, або кількістю перемог на міжнародних змаганнях. Сьогодні цей термін набуває нового змісту – якісною вважається та освіта, що надає учням основні знання та навички, які необхідні для роботи та повсякденного життя, а також формує прагнення підвищувати свій освітній потенціал. Сучасна модель школи відрізняється від минулої: школа, яка здатна мотивувати більшість учнів займатися тими видами економічної діяльності, що пов’язані із навчанням, та створювати для них добрі перспективи працевлаштування, може вважатися більш якісною, ніж та, що готує обмежену частину своїх учнів для вступу в університет. Для досягнення якості навчання, необхідно визначити та ретельно відібрати основні знання і навички та закріпити їх у вигляді стандартів якості.

Визначення та відбір основних знань і вмінь і закріплення їх у вигляді стандартів якості набагато простіше завдання, ніж досягнення реальних змін у процесі передачі знань. Частково це питання професійного розвитку викладачів, який є однією з конкретних цілей загальної освітньої політики Європейського співтовариства. Це передбачає визначення необхідних професійних навичок, створення такого середовища, яке сприятиме професіональному розвитку у вигляді підготовки та підвищення кваліфікації. Сприяння “інноваційній педагогіці” – важлива ціль європейської політики, що спрямована на створення “єдиної європейської зони навчання протягом усього життя”, яка підтримується адміністративними органами Євросоюзу як у сфері освіти, так і у сфері працевлаштування та соціальної політики. Існує багато методів навчання та середовищ для навчання, які відповідають новим стандартам якості: навчання на практиці; навчання, що орієнтоване на певний проект; навчальні об’єднання, в яких школи та гуманітарні організації (або приватні компанії) обмінюються досвідом.

Ще один пріоритет державної політики у сфері освіти – справедливість – теж набув нового змісту. Справедливість більше не інтерпретується як вимога абсолютно однакових освітніх послуг. Розвиток гнучких освітніх “маршрутів” для учнів є ключовим елементом нової європейської політики в галузі справедливості.

Взаємозв’язок якості та справедливості проявляється в одному з ключових елементів сьогоднішньої європейської політики у галузі освіти – у перебудові процесу передання знань таким чином, щоб учні були зацікавлені вчитися. Відповідно до нової європейської парадигми навчання протягом усього життя, першочерговою метою є стимулювання в учнів бажання та здібностей продовжувати навчатися за межами закладів формальної освіти.

Що стосується відкритості системи освіти, мається на увазі необхідність інтеграції діяльності в соціальній та освітянській сферах, а також у сфері зайнятості. Ця мета має ряд аспектів, кожний з яких дуже важливий. По-перше, це відкритість сфери освіти для інших сфер державної політики. По-друге, це відкритість перед соціально-економічним життям країни, відкритість для підвищеної участі громадянського суспільства та бізнесу. По-третє, це відкритість для інших країн та для світової спільноти.

Відхід від освітніх стандартів, притаманних тоталітарним суспільствам (зокрема, ідеологізації освіти) дуже гостро поставив питання формування нових критеріїв її оцінки, визначення наявних проблем та механізмів їх розв’язання. Сьогодні в Україні, як і в інших країнах Центральної та Східної Європи, декларується:

Зрозуміло, зовсім не всі перелічені декларації реалізуються на практиці. Існують проблеми і з розбудовою багаторівневої системи освіти, і з забезпеченням рівного доступу до неї всім дітям незалежно від місця проживання, майнового та соціального статусу батьків. Проте, рух у визначеному світовою спільнотою напрямі вже розпочався. Зокрема, здійснюється перехід на європейські стандарти освіти, що є необхідною передумовою визнання в інших країнах наших дипломів та атестатів.

Нині освіта в Україні має складну структуру європейського типу і включає дошкільну освіту, загальну середню освіту, позашкільну освіту, професійно-технічну освіту, вищу освіту, післядипломну освіту, аспірантуру, докторантуру і самоосвіту, які мають чітку специфіку і відповідно значні відмінності в економічній діяльності, зокрема в фінансуванні.

Законодавчо встановлені такі освітні рівні:

Відповідно до сучасних європейських стандартів обов’язковою в країні є повна загальна середня освіта – 11 років навчання.

Згідно з прийнятими рівнями освіти встановлені і освітньо-кваліфікаційні рівні за такими градаціями:

Прийняття такої розгалуженої системи гарантує людині свободу вибору та надає можливість отримати освіту відповідно до розумових й професійних здібностей.

Рівень освіти населення характеризується цілою низкою показників:

Перепис населення забезпечує інформацію для аналізу за всіма переліченими показниками.

Аналіз, виконаний за допомогою усіх перелічених показників, свідчить про доволі високий рівень освіти населення України.

Загальні показники освіти населення

Слід підкреслити, що високий рівень освіти традиційно характерний для нашого народу. І дуже важливо, що всі переписи населення повоєнних часів фіксували невпинне підвищення рівня освіти. Якщо за даними першого повоєнного перепису населення 1959 року середня тривалість навчання населення України віком 10 років і старше становила 5,05 року, то в 1970 році цей показник збільшився до 6,43 року, в 1979 – до 8,07 року, в 1989 – до 9,34, а за даними 2001 року дорівнює 10,32 року. Таким чином, середня тривалість навчання збільшилася вдвічі і практично досягла стандартів економічно розвинутих країн*.

Рис. 4.7.1. Середня тривалість навчання, років

Більшим є прогрес у сільській місцевості, де середня тривалість навчання зросла з 3,89 до 9,03 року, тобто у 2,3 раза, практично зрівнявшись з аналогічним показником, розрахованим по міському населенню (різниця спочатку зросла – з 2,51 року в 1959 році до 2,98 у 1970, а потім поступово скорочувалась і за даними 2001 року становить 1,91 року). Також більш істотним є підвищення рівня освіти жінок: різниця між середньою тривалістю їх навчання та аналогічним показником у чоловіків невпинно зменшувалась з 1,2 роки у 1959 році до 0,3 у 2001 році*. Обидві тенденції є надзвичайно позитивними, оскільки віддзеркалюють поступове долання дискримінації в освіті та в доступі до неї.

Якщо елімінувати вплив розбіжностей вікового складу, то динаміка стандартизованих (за структурою населення 2001 року) показників питомої ваги осіб з вищою освітою (включаючи повну, базову та неповну) є такою: у 1959 році на 1000 осіб віком 25 років і старше припадало 77 осіб з вищою освітою, у 1970 – 130, у 1979 – 183, у 1989 – 308, у 2001 – 377. Проте динаміка повікових показників не є такою однозначною: частка осіб з вищою освітою серед 2-х наймолодших груп населення (25-29 і 30-34 років) за останній міжпереписний період дещо знизилась. У поєднанні з істотним зростанням загальних показників освіти, зокрема невпинним збільшенням чисельності випускників вищих навчальних закладів упродовж 1990-х років, це віддзеркалює переважну міграцію за кордон 25-34-річних осіб з вищою освітою. “Відплив мізків”, який є наслідком глобалізації ринків праці, відкриття залізної завіси і значного розриву у рівнях життя населення України та економічно більш розвинутих країн, проявляється у втратах нашим суспільством найбільш освіченої молоді.

 Рис. 4.7.2. Частка осіб з вищою освітою у складі населення відповідного віку, на 1000 осіб

Рівень освіти населення в Україні є одним з найвищих серед країн Центральної та Східної Європи. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року 13,7% населення України віком 10 років і старше має повну або базову вищу освіту; 17,7% – неповну вищу; 34,9% – повну загальну середню; 16,0% – базову загальну середню; 14,2% – початкову загальну освіту. Не мають початкової загальної освіти лише 2,6% осіб зазначеного віку.

За питомою вагою учнів серед населення 15-18 років Україна поступається тільки країнам Балтії та Угорщини. Зрушення впродовж міжпереписного періоду, зокрема 40%-ве збільшення частки осіб з вищою освітою, свідчать про істотне поліпшення освітнього складу населення. Помітно зросла за ці роки і чисельність випускників ВНЗів, що дозволяє оптимістично оцінювати подальші зміни.

Однак, судячи з результатів перепису, практично всі отримують освіту шляхом первинної підготовки – нема ніяких підстав стверджувати, що в Україні формуються хоча б зародки освіти упродовж життя. Після 35 років частки осіб, що навчаються, є мізерними. Реально населення припиняє підвищувати свою освітню підготовку до 35 років.

Рис. 4.7.3. Питома вага осіб, що навчаються, серед населення різного віку, %

Разом з тим, розвиток української освіти має нерівномірний характер. Позитивні тенденції спостерігаються переважно на таких напрямах: а) вища освіта, невеликий сектор загальної середньої освіти, тобто там, де освітні послуги можуть бути не лише самоокупними, але й рентабельними; б) міжнародні обміни, проекти і програми, де активно діє міжнародна допомога та особиста підприємливість громадян. На тих же напрямах, де освітні послуги не є рентабельними (але потребують відчутних витрат), насамперед, в системі дошкільних і позашкільних закладів освіти відзначаються тенденції іншого характеру – скорочення мережі та контингенту, брак кадрового забезпечення, зменшення охоплення ними дітей і підлітків. Критичним є стан мережі сільських освітніх закладів. Саме ці, базові ступені неперервної освіти зазнали і зазнають відчутних втрат.

Рис. 4.7.4. Склад населення України за освітою, осіб

Однак попри ці негаразди, які цілком імовірно відбиваються на якості освітньої підготовки, кількісні параметри дають протилежну картину. Дуже високі показники охоплення освітою дітей до 15 років – йдеться про набуття базової середньої освіти. За даними перепису рівень охоплення освітою дітей 6-9 років становить 89,3%, а дітей 10-14 років – 98,4%.

Охоплення населення більш високими рівнями освіти – навіть загальнообов’язковою повною загальною середньою – значно гірші. Так, серед населення 15-19 років частка осіб, що її набувають у загальноосвітніх навчальних закладах, становить 32,1%, у професійно-технічних навчальних закладах – 14,5%. Вищою освітою охоплено відповідно 24,3 % молоді 15-19 років, 19,7% - 20-24-річних, 4,2% - 25-29-річних і 1,6% 30-34-річних наших співвітчизників. Після 35 років навчається менше 1% населення кожної вікової групи.

Гендерні особливості

На відміну від більшості країн не тільки з перехідною, а і з розвиненою ринковою економікою для України характерна вища освіченість жінок. Принаймні до 60-річного віку питома вага осіб з вищою освітою серед жінок істотно перевищує аналогічний показник серед чоловіків. Тільки серед найстарших контингентів вищий рівень освіти спостерігається серед чоловіків. В цілому в Україні вищу освіту мають 35,7% чоловіків і 39,3% жінок у віці 25 років і старше. Закономірно більш освіченим є міське населення, яке значною мірою поповнюється за рахунок навчальної та післянавчальної міграції сільської молоді, – тут частка осіб з вищою освітою становить 45,3% серед чоловіків і 51,1% серед жінок у віці 25 років і старших проти 20,1 і 24,6% серед сільських чоловіків і жінок відповідно.

Рис. 4.7.5. Частка осіб з вищою освітою серед різних статево-вікових груп населення, на 1000 осіб

Вища, ніж серед чоловіків, частка осіб з вищою освітою серед жінок сформувалася протягом останніх років. Усі попередні переписи населення у повоєнні часи фіксували вищі рівні освіти серед чоловіків: у 1959 році серед чоловіків у віці 25 років і старше нараховувалось 10,7% осіб з вищою освітою і тільки 7,2% – серед жінок; у 1970 році відповідні показники становили 16,6 і 12,3%, у 1979 – 24,0 і 19,2%, у 1989 – 32,2 і 30,6%. Проте увесь час молоді жінки були освіченішими за своїх однолітків. За даними двох перших повоєнних переписів населення (1959 і 1970 років) це було характерно тільки для осіб до 35 років, у 1979 році поширилося до 40-річного віку, в 1989 – до 50-річного.

Рис. 4.7.6. Частка осіб, що навчаються, серед населення відповідного віку і статі, %

Практично в усіх вікових групах жінки вчаться частіше за своїх однолітків. Відповідно є всі підстави очікувати подальшого розвитку жіночої переваги в освіченості. Найбільша різниця спостерігається по вищій освіті – у всіх без винятку вікових групах жінки значно частіше набувають вищу освіту.

Перевага у набутті середньої освіти – як загальної, так і професійної – є менш відчутною.

Рис. 4.7.7. Співвідношення жінок і чоловіків серед студентів (учнів) різного віку, ‰

При цьому, якщо найвищі показники освіченості характерні для чоловіків (мешканців як міст, так і сіл) 1947-1951 рр. народження, то серед жінок пальму першості тримають значно молодші покоління – 1962-1966 рр. народження (у містах) і 1967-1971 рр. народження (в селах). Це означає, по-перше, що чоловіки поступово втрачають потяг до набуття високої професійно-освітньої підготовки, а по-друге, що найбільш освічені прошарки через 5-10 років досягнуть пенсійного віку і поступово залишатимуть ринок праці. Отже, це може спричинити серйозні проблеми якості робочої сили.

Співвідношення жінок та чоловіків з вищою освітою також на користь жінок. Починаючи з 1989 року у всіх без винятку вікових групах більше жінок з вищою освітою, а за даними 2001 року – в найбільш економічно активних вікових групах (30-54 роки) – перевага жінок перевищує 40%. Зазначене співвідношення віддзеркалює якість пропозиції робочої сили жінок та чоловіків. Ще більшою є гендерна різниця в освітньому потенціалі.

Табл. 4.7.1. Співвідношення жінок та чоловіків з вищою освітою, %

Вік, років

1959

1970

1979

1989

2001

25-29

127

139

136

135

133

30-34

135

110

129

134

142

35-39

139

98

118

131

145

40-44

94

99

104

126

147

45-49

62

122

95

116

145

50-54

55

98

102

106

140

55-59

58

66

125

100

137

60+

59

61

55

115

134

Регіональна варіація рівнів освіти населення

Аналіз регіональної варіації доводить існування істотних розбіжностей, обумовлених передусім різною урбанізацією регіонів країни. Водночас привертає увагу, що вікові межі групи, для якої характерна найвища питома вага осіб з вищою освітою, змінюються з 30-34 років у низько урбанізованих регіонах (Вінницька, Житомирська, Сумська, Хмельницька, Чернігівська області) до 50-54 років у Луганській області, пік економічного розвитку якої викликав свого часу приплив туди високоосвіченої молоді. Якщо вилучити Київ та Севастополь, які закономірно концентрують значно більшу частину високоосвіченого населення, то коефіцієнт варіації становить 39,8%, а максимальна частка осіб з вищою освітою (Дніпропетровська область) перевищує мінімальну (Рівненську область) у півтора раза (див. карту).

Різниця між стандартизованим та фактичним показниками частки осіб з вищою освітою (осіб на 1000 населення)
22
від 24 до 27
від 27 до 30
від 34 до 37
80
Частка осіб з вищою освітою по вікових групах (осіб на 1000 населення)

 

від 15 до 19 років
від 20 до 24 років
від 25 до 29 років
від 30 до 34 років
від 35 до 39 років
від 40 до 44 років
від 45 до 49 років
від 50 до 54 років
від 55 до 59 років
60 років і старше
Карта: Вища освіта

Наявність істотних розбіжностей вікових структур населення різних регіонів потребує елімінування впливу цього фактору. Стандартизація за віковою структурою середнього по Україні населення призводить до таких висновків: крім Києва та Севастополя, населення яких є, безумовно, значно освіченішим за мешканців усіх інших регіонів України (51,4 і 47,6% населення віком 25 років і старше має вищу освіту), високий освітній потенціал населення характерний для Дніпропетровської області (45,0%). Відносно низькі показники наявності вищої освіти характерні для західних областей – Закарпатської (23,3%), Чернівецької (27,2%), Житомирської (30,0%), Івано-Франківської (31,2%) та Рівненської (33,8%).

Етнічні розбіжності

Враховуючи те, що в Україні живуть представники різних етносів, важливе значення для формування ефективної національної політики має рівень освіти населення, яке відноситься до різних етнічних груп. Елімінування впливу розбіжностей вікового складу найбільш численних етносів здійснено за допомогою стандартизації за віковим складом населення України в цілому.

Рис. 4.7.9. Рівень освіти населення різних національностей у віці 25 років і старше, %

Найвища питома вага осіб з вищою освітою – серед росіян (47,6%), білорусів (39,2%) та кримських татар (39,9%). При цьому, якщо домінування осіб з повною вищою освітою є беззаперечним серед росіян (22,4%), то питома вага осіб з неповною вищою освітою серед росіян і кримських татар є майже рівною – 24-25%. Перевага росіян та білорусів пов’язана з їх переважною концентрацією у містах, зокрема основна частина білорусів свого часу потрапила до України згідно із розподілом молодих спеціалістів. Що стосується переваги в освіченості кримських татар, то це, імовірно, пояснюється поверненням до України найбільш активних верств, чия активність віддзеркалилася, зокрема, у вищих рівнях освіти. Характерно, що у віці від 40 до 60 років (покоління 1941-1960 рр. народження) частка осіб з вищою освітою (включаючи повну, базову, початкову та незакінчену) серед кримських татар поступається тільки аналогічному показникові серед росіян, при чому у віці 45-54 роки (покоління 1946-1955 рр. народження) різниця мінімальна. Серед кримськотатарської молоді до 30 років питома вага осіб з вищою освітою значно нижча. Цілком імовірно, що це пов’язано з орієнтацією значної частини молоді на навчання у Туреччині – дається взнаки відсутність мовного бар’єру та вагома фінансова підтримка відповідних кіл. 

Табл. 4.7.2. Питома вага осіб з вищою освітою серед населення найбільш численних національностей за віком, %

 

Українці

Росіяни

Білоруси

Кримські татари

Румуни

Болгари

Молдавани

Поляки

Угорці

20-24

33,0

34,2

33,4

23,0

11,2

28,5

14,9

29,5

17,1

25-29

42,4

46,9

44,7

33,1

14,0

37,4

19,6

39,3

22,1

30-34

44,2

51,7

49,6

44,8

16,1

43,2

22,9

40,6

22,3

35-39

44,7

53,6

50,5

47,3

17,6

45,2

24,1

41,4

22,0

40-44

43,8

53,7

49,3

50,3

17,4

42,9

23,5

41,2

21,3

45-49

43,4

54,4

48,3

53,1

16,0

38,9

22,5

40,3

20,3

50-54

41,8

54,9

46,0

53,2

15,6

38,1

22,2

39,5

21,3

55-59

34,0

51,6

38,2

39,3

11,0

29,1

17,4

34,8

18,8

60-64

28,8

45,3

35,0

34,6

8,8

22,9

14,8

29,6

14,5

65-69

22,1

39,3

27,9

16,9

5,8

15,3

9,9

22,2

10,0

70+

13,9

29,1

21,7

9,6

2,5

7,5

4,4

14,3

6,3

Найнижча питома вага осіб з вищою освітою – серед румунів (12,8%), молдован (18,7%) та угорців (18,1%). При цьому відносно низька частка осіб з вищою освітою серед угорців компенсується найвищою серед найбільш численних національностей питомою вагою осіб з повною загальною середньою освітою – 48%. Що ж стосується румунів і молдован, то серед них спостерігається істотно вища порівняно з іншими етносами питома вага осіб з початковою освітою (13%). Такі співвідношення характерні практично для всіх вікових груп, що віддзеркалює відповідно низькі настанови на освіту представників цих етносів.

Відповідно і середня тривалість навчання є найвищою серед росіян (11,5 років), білорусів (11,0 років), українців та поляків (10,6 років), а найнижчою – відповідно серед румунів та молдован (9,1 років). 

Освіченість населення і рівні доходів

Висока професійно-освітня підготовка полегшує адаптацію фахівців до ринкового середовища, зокрема в контексті формування доходів та адекватної поведінки. Наявність вищої освіти у 2,3 рази знижує ризик бідності і в 1,6 рази підвищує імовірність отримання середніх доходів, значною мірою впливає і на спосіб життя, зокрема споживчу поведінку. Так, значно більшою серед осіб з вищою освітою є частка тих, хто робить заощадження – 14% проти 6% серед людей, які не мають навіть середньої освіти. Населення з вищою освітою витрачає більшу частину коштів (навіть за їх обмеженості) на навчання своїх дітей. Серед тих, хто за допомогою банківських кредитів будує собі житло, особи з вищою освітою становлять близько 90%.

Рис. 4.7.10. Структура осіб з різним рівнем освіти за доходами, %

Якісна освіта – один з головних факторів фінансової захищеності. Сьогодні в Україні соціально-економічний статус тісно пов’язаний з рівнем освіти: якщо серед осіб з повною вищою освітою частка бідних становить 11%, осіб із середніми доходами – 35%, а заможних – 7,5%, то серед тих, хто має лише повну загальну середню освіту бідних 29%, осіб із середніми доходами – 18%, а заможних – 2%.

Значно вищі грошові доходи освічених людей менше примушують їх вдаватися до таких видів економічної діяльності, як праця в особистому підсобному сільському господарстві, і відповідно їх доходи більшою мірою формуються з грошових надходжень – у осіб з повною вищою освітою грошові доходи становлять 88% загальних надходжень, у осіб із повною загальною середньою освітою – 82%, а у осіб із початковою освітою – 76%. Розрахунки свідчать про наявність прямо пропорційного зв’язку між рівнем освіти та індивідуальними доходами населення*.

Освіченість населення і доступ до зайнятості

Висока конкурентоспроможність осіб з високою освітньою підготовкою на ринках праці країн з розвиненою економікою обумовлюється підвищенням ролі інтелектуальної власності у формуванні людського капіталу та соціального статусу індивіда в сучасному суспільстві, науково-технологічним характером нинішнього етапу соціально-економічного розвитку. В Україні такі переваги дає тільки вища освіта. Водночас непоодинокими є випадки звернень до центрів зайнятості вчорашніх випускників вищих навчальних закладів та наступної їх перекваліфікації. За даними обстежень, не за спеціальністю працює 70% осіб з вищою освітою в галузі фізичних, математичних та технічних, 46% – біологічних, агрономічних та медичних наук, 76% – прикладних наук і техніки.

З підвищенням рівня освіти зростають вимоги індивіда до умов праці та її оплати, збільшуються витрати, пов’язані з перепідготовкою робочої сили, а період пошуку прийнятної роботи стає більш тривалим. При тимчасовому зупиненні основної діяльності підприємства (яке може затягнутися на невизначений строк) кадри низької кваліфікації досить швидко знаходять собі нове місце роботи, тоді як високоосвічений персонал переважно йде у вимушені відпустки, що сприяє зростанню прихованого безробіття.

Рис. 4.7.11. Рівні зайнятості населення за віком та освітою, %

Проте в цілому перепис населення зафіксував чіткий вплив рівня освітньої підготовки індивіда на його конкурентоспроможність на ринку праці. Якщо, скажімо, рівень зайнятості населення з початковою освітою в будь-якому віці не перевищує 50%, то аналогічний показник для населення з вищою освітою у віці 25-49 років істотно перевищує 70%. Слід підкреслити і істотний вплив високої професійно-освітньої підготовки на збільшення періоду економічної активності. Навіть після 70 років працює 3,4% населення з вищою освітою і лише 0,5% осіб, що її не мають.

При цьому рівень освіти здійснює помітний вплив не просто на зайнятість, а на гендерне співвідношення зайнятості. Якщо зайнятість жінок з початковою освітою в усіх вікових групах істотно поступається зайнятості чоловіків (а по досягненні пенсійного віку жінки взагалі практично припиняють трудову діяльність), то серед населення з вищою освітою ситуація не така однозначна, принаймні після 45 років.

Рис. 4.7.12. Рівні зайнятості жінок та чоловіків з різними рівнями освіти, %

Привертає увагу також і те, що на фоні загального більш пізнього припинення трудової діяльності особами з вищою освітою, жінки попри настання пенсійного віку на 5 років раніше, у віці 65-69 років працюють значно частіше за своїх однолітків. На це, зокрема, варто звертати увагу при обговоренні питання щодо доцільності встановлення рівного пенсійного віку для чоловіків та жінок. 


* Авторські розрахунки


Зміст ] Попередня ] Наступна ]


 

© Державний комітет статистики України, 2004
© Інститут демографії та соціальних досліджень Національної академії наук України, 2004
© ТОВ "Інтелектуальні Системи ГЕО" (електронна версія), 2004